На вітчизняному ринку електронних грошей досі немає закону, який би регламентував його діяльність, натомість багато підкилимної боротьби. Боротися є за що. За неофіційними даними, обсяг ринку становить від 1,6 до 2 млрд. гривень у рік. Причому приростає він доволі швидко: щороку збільшується на 20—30 відсотків. Подібна ситуація спостерігається, до речі, у всіх країнах СНД, а в Росії обсяги електронних грошей перевищують операції за платіжними картками і майже підбираються до святая святих — готівки. До речі, у РФ електронними грішми оплачують уже не тільки товари та послуги, а й податки і штрафи.

Французи в шоці: 250–грамова упаковка масла подорожчала у них майже на третину! Поляки стали менше пити молока. Якщо раніше літр селянського продукту коштував у цій країні 40 євроцентів, то нині — цілих 60. Такі катастрофічні дані оприлюднив на вчорашньому відкритому засіданні вітчиняного Кабінету Міністрів особисто Микола Азаров, додавши до загальної картини всеєесівського колапсу повідомлення: «У Німеччині ціна хліба зросла на небачені 10%». Але тікати з Європи на простори колишнього СРСР також не варто. «Кілограм хліба коштує в Москві, в перерахунку на нашу валюту, 11 гривень, в Баку — 9, в Мінську і Єревані — 10 гривень», — підрахував головний урядовець.

Чи не найбільшим шоком останніх місяців для всіх українців стали захмарні рахунки за комунальні послуги. Як відомо, востаннє тарифи на комунальні послуги в Україні підвищували з 1 лютого. У середньому вартість послуг енергопостачальних компаній на теплову енергію для населення зросла на 35%. У деяких регіонах — ще більше. «Я не знаю, як виживати, — бідкається мешканка міста Коростень Житомирської області Любов Василівна, — на оплату комуналки йде половина моєї лікарської зарплати! Остання квитанція була — 700 гривень. І це вже з урахуванням пільги! Подорожчання комунальних послуг мене турбує навіть більше, ніж харчів. Бо якщо я маю вибір — їсти чи не їсти дорогу гречку, — то з «комуналкою» такого вибору в мене нема».

У столичної пенсіонерки Наталії Василівни Прощук — «ціновий стрес»: її традиційний домашній борщ відтепер став занадто дорогою розкішшю. «Уявляєте, звичайна капустина «потягла» аж на 31 гривню! — обурюється жінка. — На базарі у господинь «хазяйську» курку за стільки ж можна купити. Так то ж курка — її виростити ще треба. А це звичайна капустина. Усе страшно дороге! А як ще подумаєш, що буряк, морква, цибуля — все як не китайське, то єгипетське, уже й ніякого борщу не хочеться!»

Українці, які вже призвичаїлися задешево літати до Європи, перебувають у депресії. Єдиний вітчизняний лоукост–перевізник, компанія «Візз Ейр» нещодавно різко підвищила ціни на свої квитки до Західної Європи. Обіцяного ж масового виходу на український ринок зарубіжних дешевих авіакомпаній, які, за задумом, мали би становити конкуренцію «Візз Ейру» та примусити того здешевлювати свої послуги, не спостерігається. І найімовірніше, найближчим часом не буде! Принаймні такий висновок можна зробити після офіційних заяв високопоставлених чиновників.

Наприкінці минулого тижня в Україні вчергове різко стрибнула вартість бензину та дизельного пального: на 9—18 копійок за літр. Наступного ранку ціни одразу на 40—70 копійок підняли власники газових заправок — похоронивши цим сподівання власників авто, які перейшли на альтернативне пальне. Утiм подібний розвиток подій «УМ» передбачила ще місяць тому. Сьогодні ж аналіз ситуації показує, що нікуди з тупикового шляху, який веде до чергового — одномоментного чи поступового — подорожчання енергоносіїв, країна не зійшла. А це значить, що й надалі більше платитимуть не тільки автовласники, а й кожен з нас — через транспортну складову, яку із запасом закладають у ціну товарів.

Банківська система України готова вже хоч сьогодні відновити повноцінне кредитування, нарощуючи обсяги коштів, виданих економіці та простим громадянам, до докризового рівня. Або потенційно готова, але ще далеко не зараз. Або без докорінної перебудови, на жаль, не готова зовсім... Кожен із трьох описаних тут сценаріїв цілком реальний. І вибір варіанта залежить від шляхів і напрямів, якими український фінансовий сектор виходитиме з кризи.

Склобетонна урбаністична споруда добре помітна здалеку навіть на тлі затуманеного ранковим смогом московського неба. Вона домінує над цим районом російської столиці не стільки розмірами, скільки динамічними обрисами, зображення яких мов за командою починають тиражувати світові ЗМІ у розпал чергового газового протистояння. Головний офіс «Газпрому» сьогодні визначає не тільки стратегію розвитку галузі у своїй країні чи намагається забезпечити паливом практично цілий континент, а й відповідає за заповнення значної частини держбюджету Російської Федерації. У цих стінах не роблять таємниці з цього добре відомого всім факту. Навіть навпаки — намагаються акцентувати на ньому. І нині, коли криза здійснила суттєве перезавантаження у паливно–транзитній схемі, запросили до себе європейських та українських експертів і журналістів, організувавши конференцію «Актуальні проблеми європейської енергетики».

Відтепер газета — це не просто так! Принаймні Микола Азаров мріє, аби роль ЗМІ у нашому суспільстві, що семимильними кроками продовжує демократизуватися, стрімко зросла. А тому закликав міністрів не просто з інтересом читати викривальні публікації про самих себе, а починати діяти. Тобто працювати. З пресою... Звичайно, сказав це Прем’єр–міністр завдяки спічрайтерам досить–таки завуальовано. «Ми не повинні дозволяти керівникам ховатися від громадянського суспільства, ігнорувати публікації в пресі. І в той же час не треба дозволяти бути «хлопчиками для биття» і мовчки зносити неправдиві звинувачення та перекручування фактів для дискредитації політики уряду», — заявив на вчорашньому засіданні уряду його очільник. І, аби цей месидж був зрозумілішим для загалу, додав: «Нам немає чого ховати і немає чого боятися. Тому треба бути відкритими та енергійними в інформаційному просторі».

На публіці і на самоті українські чиновники та їх спонсори живуть зовсім різним життям. Навіть говорять по–іншому. Якщо, скажімо, виступаючи перед своїми громадянами, наші VIPи оперують словами «ВВП», «зростання показників», то у своєму колі — «схеми», «фінансові потоки», «наглядачі» тощо. Адже, власне кажучи, справжньою метою їхньої діяльності на держслужбі і є використання різноманітних тіньових схем задля контролю фінансових потоків державних грошей. А за «правильністю» використання кримінальних методів та ступенем підпорядкованості підприємства стежить зазвичай «наглядач».

Прикладів можна знайти чимало. Скажімо, україно–грузинський бізнесмен Давид Жванія і його соратник Микола Мартиненко. Першого знають як спонсора кількох політичних сил та... фактичного господаря «Енергоатома». Структури, яка через «спритнi» схеми позбулася сотень мільйонів гривень.