Вони пробиралися на ферми вночі, забирали коня чи корову і відводили кудись неподалік, ліпше — у лісопосадку чи закинуту садибу. Тварину вбивали, обробляли тушу. Ранком на місці злочину залишалися лише сліди крові та відбитки підошов. Але ж спробуй за цим знайти зловмисників, навіть якщо йдеться про невеликий Липоводолинський район!.. Два роки чинилися крадіжки, два роки міліція навіть не могла припустити, хто насправді їх коїть.

Що може бути кращим за пошук та відзначення людей, які цього заслуговують? Не відомих, публічних, «прожованих» безліччю рейтингів, а звичайних, які живуть поруч, та не менш, ніж хтось там, нагорі, заслуговують на пошану. Тим паче що добрі слова наш загал говорити не поспішає — хіба по смерті. А людям варто казати хороше, поки вони можуть це почути.

Свого часу професор Сумського державного університету Леонід Мельник запропонував зробити Суми екологічною столицею України. Звісно, базуючись на наукових даних. І хоча Леонід Григорович жартома називав свою ідею «сумськими Нью–Васюками», та був переконаний, що раніше чи пізніше в тому чи іншому вигляді вона втілиться в життя. Задум ученого жив, трансформувався, обростав пропозиціями. «Екологічна столиця» набула іншого формату: Екополіс «Еко–Сумщина». І для обговорення теми вже збиралася міжнародна конференція, що рекомендувала практичне втілення.

Нещодавно на домашню адресу отримала ну дуже красивий лист. З обіцянкою якогось великого виграшу, якщо... До «фірмового» конверта були вкладені всілякі буклетики, бланки. Наприклад, форма, яку треба заповнити і надіслати у разі згоди на участь.

Ці слова — «Господи, ти сам імена їх знаєш» — написані на хресті, зведеному в пам’ять жертв Голодомору біля Вознесенського храму в центрі Тростянця. Справді, не записати імен усіх, чиї життя обірвала насильницька голод­на смерть.

Коли Леніна переставили на інше місце у Недригайлові, деякими ЗМІ пройшла інформація, нібито його не стало зовсім. Та, відповідно до старої радянської пісні, він таки живий, — лише переселений.

Переглядом одинадцятихвилинної стрічки «89 мм до Європи» відомого польського режисера Марцеля Лозинського завершилася цьогорічна презентація фестивалю «Український контекст» для сумських журналістів. Аби вони ще раз переконалися, наскільки цікавим і, на жаль, наскільки маловідомим загалу є документальне кіно.

«Навіть якщо більшість мене не схвалить, я один ляжу поперек дороги і в те приміщення, крім дітей, нікого не пущу», — попередив лікар Роменської райлікарні Олександр Пилюгін. Як для медиків, яких на загал вважають аполітичними, заява серйозна. Але й причина, що змусила до радикальних намірів, теж не легковажна. І збори трудового колективу лікарні — найбільшого колективу в місті — довели, що кожна людина здатна виявити себе громадянином, коли йдеться про питання принципові.

Нова «есемеска» привабила увагу тридцятирічної володарки мобільного телефону. Ще б пак! Адже поповнивши протягом години свій рахунок на триста гривень, Людмила, за обіцянкою нібито оператора «Київстар», отримувала на рахунок ще тисячу! Позичила грошей у колег, купила ваучер, а як тільки кошти надійшли на рахунок, з’явилося нове СМС–повідомлення — подяка за участь у акції. Ще через півгодини зателефонували, і чоловічий голос радісно сказав, що номер мешканки Сум автоматично взяв участь у розіграші, присвяченому десятиріччю телефонної компанії, отож Людмила ще виграла й домашній кінотеатр. Співрозмовник записав адресу щасливиці, ідентифікаційний код і попросив увечері не відлучатися з дому, бо їй буде доставлено виграш.

Дошка, виготовлена сумським скульптором Олегом Прокопчуком, «дихає Бурлюком». Вона не стандартна і відповідає образу того, кого увічнює. Меморіальна дошка нарешті явно засвідчує, що Давид Бурлюк — сумчанин за народженням. Чому на цьому наголошуємо? Таж лунали голоси: чому це українці святкують день народження «батька російського футуризму». Бо народився він в Україні, на хуторі Семиротівка на Лебединщині. І, як свідчить історія, сам цього ніколи не цурався, навіть ставши класиком світового рівня.