Упевнено вигравши свою групу, українські фут­залісти отримали в суперники по 1/8 фіналу планетарної першості, як–то кажуть, прохідного опонента. Після підбиття підсумків групового раунду та відсіву двох найслабших команд, що посіли треті місця у своїх «пульках» (ними стали Гватемала та Австралія), «синьо–жовтим» випало грати з Японією. Напередодні старту ЧС наші співвітчизники мірялися силами з японцями у спарингу і несподівано програли — 1:3. Хоча тоді «самураї» мали підтримку своїх трибун, та й, очевидно, підопічні Геннадія Лисенчука грали «під навантаженням» і перебували в процесі акліматизації.

Попри те, що експерти боксу практично не сумнівалися в перемозі Володимира Кличка над Маріушем Вахом, думається, в душі практично кожного українського вболівальника царювало хвилювання за підсумковий результат. На жаль, так сталося, що за кілька тижнів до титульного бою свого підопічного помер наставник Кличка–молодшого Емануель Стюард, і факт відсутності в куту рингу головного натхненника Володиних перемог викликав певне занепокоєння. Чи зможе наш співвітчизник захистити свої пояси від зазіхань боксера, який на профі–ринзі ще не знав гіркоти поразок та має вищий зріст, ніж у чемпіона?

За всі роки незалежності наша хокейна збірна лише одного разу брала участь у зимових Олімпійських іграх — у 2002 році. За свідченням експертів, у Солт–Лейк–Сіті ми мали найсильнішу команду за всю історію вітчизняного хокею, відтак не дивно, що їй удалося кваліфікуватися на Олімпіаду й посісти там 10–те місце поміж 14 учасників. Тоді — вперше за багато років — під синьо–жовтим прапором грали наші найсильніші енхаелівці — Дмитро Христич, Руслан Федотенко, Олексій Понікаровський. І от Федот та Поні знову вільні від клопотів НХЛ, грають за «Донбас», і знову є підстави говорити, що майже всі наразі найсильніші українські майстри ключки зібралися в одній команді. Уперше в історії глядачі в київському Палаці спорту побачили на власні очі на льоду Понікаровського й Федотенка, та ще й у светрах із тризубами. Це був етап перекваліфікаційного турніру Олімпіади–2014. Свято вдалося на славу.

Багато хто з футбольних уболівальників і досі не можуть збагнути, як «Челсі» в минулому сезоні виграв Лігу чемпіонів. Доволі туманними виглядали перспективи «аристократів» у матчі з «Шахтарем» і позавчора.

Без голів немає перемог. Цю футбольну аксіому після матчу з «Порту» на НСК «Олімпійський» пригадав капітан «Динамо» Олег Гусєв. «Грали непогано. На даний момент, непевно, витиснули з себе максимум», — сказав «мотор» «біло–синіх» у післяматчевому коментарі до нульової нічиєї.

Здобувши 4 пункти в матчах із пара­гвайцями й тайцями, наші футзалісти гарантували собі участь в 1/8 фіналу чемпіонату світу ще до завершення групового раунду.

Сказати, що останні бої братів Кличків були зовсім не цікавими, напевно, не можна. Але вони були прогнозованими і не мали тієї непередбачуваності, що часто характерна для протистоянь «супертяжів».

Цей рік став особливим для британського тенісу. 25–річний Енді Маррей хоч і не виграв Уїмблдон, але переміг на Уїмблдонських кортах в олімпійському тенісному турнірі. Згодом окрилений шотландець, якого віднедавна тренує легендарний у минулому тенісист Іван Лендл, уперше в житті виграв чемпіонат із серії «Великого шолому» — «Ю–Ес оупен».

Стабільний «бронзовий» результат «Металіста», який підопічні Мирона Маркевича демонстрували в чемпіонаті України впродовж п’яти останніх років, дозволяв експертам говорити про потенціал «третьої сили», що нарешті зможе скласти конкуренцію двом флагманам. Однак час спливав, а в Харкові «каченя» так і не перетворювалося на «лебедя».

Після нічиєї з парагвайцями на старті чемпіонаті світу в Таїланді очільник української збірної Геннадій Лисенчук не приховував розчарування: «Ми засмучені цим результатом, адже прагнули перемоги. Ми побачили свої безглузді помилки й будемо намагатися не допускати їх у майбутньому».