Поступове зниження рівня ртутного стовпчика термометра, немов таймер, відраховує останні дні до старту нового біатлонного сезону. В Україні, щоправда, погода для біатлоністів «нельотна», тож готуються вони там, де сніг лежить ще з жовтня. Днями в норвезькому Шушені національна збірна провела завершальний етап підготовки. Провівши модифіковану індивідуальну гонку, тренерський штаб на чолі з Василем Карленком визначився з основним складом, який представлятиме Україну на Кубку світу, та найближчим резервом, який змагатиметься в Кубку IBU.

Заживши світової слави за часів Радянського Союзу, в незалежній Україні жіночий гандбол певний час лишався на плаву. Наші дівчата здобули «срібло» чемпіонату Європи 2000 року, «бронзу» Олімпіади–2004 в Афінах. Але далі ручний м’яч пішов по низхідній. Наш найуспішніший ігровий вид спорту переживає кризу. Але й посеред похмурих буднів, буває, трапляється позитив.

«Після п’ятирічної перерви «Кубок Турчина» повертається до Києва», — з радістю повідомив на позавчорашній прес–конференції президент ФГУ Валерій Третьяков. Цей міжнародний турнір, що стартує завтра, знову буде сильним і представницьким.

Нескладні математичні підрахунки показали, що 16–й тур прем‘єр–ліги став найменш відвідуваним у поточному сезоні. Вісім матчів ЧУ зібрали всього 37,5 тисячі глядачів. Для турніру, який, по суті, є головним у спортивній Україні, такі показники виглядають справжнісіньким соромом. Хтось скаже, що футбольних уболівальників відлякала від стадіонів прохолодна погода, хтось відзначить, що четвірка найбільш відвідуваних команд у повному складі грала на виїзді. А фани супротивників наших грандів мали чим насолодитися, спостерігаючи за грою з трибун: у першому турі другого кола «Шахтар» поступився «Арсеналу», а «Динамо» — донецькому «Металургу».

Позавчора лідер «Макларена» Льюїс Хемілтон виграв другий Гран–прі США поспіль, щоправда, пауза між цими перемогами тривала аж п’ять років. Саме стільки в Сполучених Штатах не проводилися «королівські перегони».

Напевно, щось не те відбувається в українському футболі, якщо національна збірна, як каже Олександр Заваров, грає товариські матчі наприкінці сезону лише для того, аби цивілізований світ не вважав нас дикунами. Суто по–людськи Олександра Анатолійовича зрозуміти можна — вочевидь він образився, що обіцяне йому місце головного тренера збірної планують віддати іншому. Тож і не розуміє, навіщо в матчі з болгарами награвати зв’язки та схеми його «виробництва», якщо незабаром до збірної прийде новий генерал із зовсім іншим статутом. Дожилися. Із таким підходом до справи виникає логічне запитання, а чи потрібен нам узагалі чемпіонат світу? Хоча шанси потрапити на «мундіаль» ще далеко не втрачені.

Землетрус, що незадовго до старту лондонської Олімпіади сколихнув легку атлетику України, окреслив контури кризи у відомстві Валерія Борзова. Скарги окремих атлетів національної збірної на незадовільні умови підготовки до головних стартів чотириріччя виглядали цілком обґрунтованими, але дивували своєю невчасністю. Адже заявляти про спартанські умови безпосередньо перед від’їздом до Лондона було, як мінімум, нелогічно. Тодішній перший віце–президент ФЛАУ Валерій Александров у своєму блозі згодом написав: «Що відбувається? Нам зрозуміло. Кому це потрібно? Нам також зрозуміло. Навіщо це потрібно? Нікому не зрозуміло». Власне, так в Україні готувалися до виборів нового президента ФЛАУ. Частина обурених атлетів і тренерів, яких відкрито підтримувала Державна служба молоді та спорту, висунула «на президентство» кандидатуру молодого банкіра, любителя марафонського бігу Андрія Оністрата, який заявив, що готовий зануритися в нову для себе сферу діяльності. Тим часом перевіряльники виявили у ФЛАУ махінацій із коштами на суму понад 1,3 млн. грн. і проти декого зі старого керівництва порушили навіть кримінальні справи.

А президентські перегони завершилися доволі несподівано. За кілька днів до звітно–виборчого конгресу Оністрат зняв свою кандидатуру на користь «третьої сили» — Ігоря Гоцула. Пан Борзов, незадоволений процедурою відкритого голосування, грюкнув дверима, і на звітно–виборчій конференції минулого четверга левова частка делегатів обрала Гоцула — людину з трьома вищими освітами й ступенем магістра за спеціальністю «менеджмент спорту».

Пан Гоцул у Федерації людина не нова, адже упродовж шести років (2003—2008) обіймав посаду генерального секретаря ФЛАУ, тож має чітке уявлення про функціонування ввіреної йому на найближчі чотири роки структури. Новий очільник української «королеви спорту» погодився розповісти «УМ» про свою стратегію та перші кроки на новому посту, запросивши до офісу Федерації, що, як виявилося, квартирує у висотному житловому будинку в спальному районі київського Лівобережжя — на Позняках.

Судячи зі складу чвертьфінальних пар ЧС, де бразильці грали з аргентинцями, а іспанці — з росіянами, збірній України пощастило з турнірною сіткою. Отримати в суперники на цій «перед­медальній» стадії найслабшого із можливих опонентів — команду Колумбії — українці змогли завдяки потраплянню в одну групу з тайцями. На правах господаря збірна Таїланду сіялася в «пульці» під першим номером. Цей факт дозволив нашим співвітчизникам уникнути на груповому етапі зустрічей із чемпіонами та бронзовими призерами попередньої світової першості — бразильцями й італійцями, володарями «золота» та «срібла» ЧЄ–2012 — іспанцями та росіянами — і без проблем посісти у своєму квартеті перше місце. А воно, у свою чергу, подарувало підопічним Геннадія Лисенчука вельми комфортних суперників у «плей–оф». Хоча подарунком долi українцi скористатися не змогли.

Не згущуючи фарб, можна сказати, що відхід Олега Блохіна з національної збірної став ударом під дих для новообраного керівництва Федерації футболу України. Проголосивши своїм пріоритетним завданням кваліфікацію на чемпіонат світу 2014 року, Анатолій Коньков уже на початку цього проекту зіштовхнувся з неймовірно складною проблемою. «Безголова» збірна, проваливши старт відбіркової кампанії, поставила свою участь у футбольному карнавалі в Бразилії під велике питання.

Мабуть, закономірно, що у фіналі підсумкового турніру АТР 2012 року зустрілися два перші номери світового рейтингу — Новак Джокович і Роджер Федерер, хоча для цих змагань такий розклад є, радше, випадковістю, ніж закономірністю. Загалом за 42 роки проведення «Фіналів Світового туру» двоє найсильніших тенісистів планети зустрілися у вирішальному поєдинку лише четвертий раз.

Упевнено вигравши свою групу, українські фут­залісти отримали в суперники по 1/8 фіналу планетарної першості, як–то кажуть, прохідного опонента. Після підбиття підсумків групового раунду та відсіву двох найслабших команд, що посіли треті місця у своїх «пульках» (ними стали Гватемала та Австралія), «синьо–жовтим» випало грати з Японією. Напередодні старту ЧС наші співвітчизники мірялися силами з японцями у спарингу і несподівано програли — 1:3. Хоча тоді «самураї» мали підтримку своїх трибун, та й, очевидно, підопічні Геннадія Лисенчука грали «під навантаженням» і перебували в процесі акліматизації.