Таким чином Сполучені Штати вже вкотре дали знати , що не визнають за собою вини за смерть громадянина України, оператора агенції «Рейтер» Тараса Процюка, загиблого минулого квітня в Іраку під час танкового обстрілу. Остаточне «ні» сказав заступник помічника держсекретаря США у справах Європи та Євразії Стівен Пайфер. У Вашингтоні на спеціальній конференції, присвяченій політиці Сполучених Штатів відносно України, Пайфер відзначив: «Що стосується компенсацій, ми дуже співчуваємо родині, однак ми вирішили не надавати компенсацію», — повідомляє Інститут масової інформації. «На мою думку, важливо розуміти всі обставини: журналісти, які в той час перебували в Багдаді, свідомо вирішили поїхати до району бойових дій, в країну, яка була в стані (війни. — Авт.), а це передбачає певний ризик», — додав дипломат. Він нагадав, що американська сторона провела своє розслідування цього інциденту й ознайомила з його результатом українську владу.

Рішення Національної ради, згідно з яким з 19 квітня всі загальнонаціональні українські канали повинні виходити в ефір винятково державною мовою, стало іскрою, яку хтось передбачливо викресав напередодні президентських жнив. У проросійськи налаштованих ЗМІ вже починають кричати про утиски прав національних меншин, попри те, що в політкоректній Європі збереження й охорона державної мови є непорушним пріоритетом національної політики. І хоча голова Нацради Борис Холод вважає колегіальну резолюцію історичною, тягне вона не більше ніж на декларацію: добре, що є, але виконувати її необов'язково.

Надзвичайно приємна, мила, елегантна й вишукана — коли дивлюся на цю жінку, то радію, що вона так яскраво виділяється з рядів «старої гвардії» — затаврованої радянським буттям, приниженої сьогоднішнім безгрошів'ям, яка вже не може (чи не хоче?) вирватися з полону тотальної критики всіх і вся. Лариса Іванівна Крушельницька не те що покликана, вона свідомо взялася за нелегку роботу усунення generation gap (прірви поколінь) між нинішніми і прийдешніми. Вона й сама зізнається, що взятися за перо її змусило бажання поспілкуватися з молоддю, донести їй правду про історію Галичини XX століття, спростувати стереотип про галичан як «ворогів» Східної України. «З надією на розумне покоління», — такий автограф подарувала мені Лариса Іванівна разом з книгою живих спогадів, яким, як на мене, не дуже пасує важке слово «мемуари».

Учора Верховна Рада України відмовилася розглядати питання про відкликання наших миротворців з Іраку. На вимогу лідера комуністів Петра Симоненка це питання було поставлено на голосування, але не знайшло підтримки в сесійній залі. Поновлення дискусії про виведення миротворців iз «гарячої точки» зумовила смерть солдата Руслана Андрощука, якого вчора поховали на батьківщині.

Півтора місяця (з 5 квітня до 16 травня) українськими шляхами бігатиме автобус із написом на синьо-жовтому боці — «Європейська весна». Цей пробіг, влаштований представництвом Єврокомісії в Україні, має добратися в окремі обласні центри нашої держави. Приємно відзначити, що нарешті Брюссель вирішив заглянути за обрії київських багатоповерхівок і поінформувати про принади Євросоюзу віддалені міста України, а заразом і спростувати багато стереотипів, що накопичилися в провінції.

8 квітня 2003 року. За місяць Джордж Буш оголосить про закінчення фази активних бойових дій в Іраку. А поки там тривають запеклі бої за Багдад. Той день став переломним у свідомості багатьох українців, адже загинув наш молодий відеожурналіст Тарас Процюк, у якого залишилися дружина та син. І хоча для більшості його ім'я не було відомим (Тарас останнім часом жив здебільшого в Польщі і працював на британську інформаційну агенцію «Рейтер»), але обставини його смерті поставили багато питань, які залишилися без відповідей посьогодні.

Постать цієї легендарної жінки навіть у наш всезнаючий час не втратила ореолу загадковості. Церква вознесла її до рангу святих, поети писали їй вірші, народні перекази наділяли надлюдськими здібностями. Але, незважаючи на таку прискіпливу увагу, епоху царювання Тамари не було належно досліджено, кажуть у Тбіліському державному університеті. У всіх аспектах Тамара — непересічна історична постать: гарна й розумна, вона стала першою жінкою на грузинському троні, провадила централізаторську політику, збираючи воєдино розпорошені феодальні землі. Як тут встояти перед спокусою порівняти її з теперішнім главою грузинської держави? З тією лише різницею, що Тамарині здобутки мають доконаний спосіб, а Михайлу Саакашвілі ще треба довести статус «збирача земель грузинських».

Невже це саме та людина, яку звинувачують у творенні революцій, ініціюванні державних скандалів і поваленні режимів? Стоячи поряд із чи не найодіознішим благодійником, фінансистом і мультимільярдером Джорджем Соросом, який без жодних ознак мільярдерської пихи спілкувався з кожним, хто до нього підходив, — від журналістів і найдрібніших «грантожерів» фонду «Відродження» до президентського зятя й чи не найбагатшої людини України Віктора Пінчука, у демонічні розповіді про американського філантропа й справді було складно повірити. Особливо після того, як Сорос, чарівно посміхнувшись, поскаржився на те, що його не любить російський президент Путін, і відмовився критикувати Джорджа Буша: мовляв, ні до чого виносити сміття з хати — американського президента треба «розбирати» в Америці, а в Україні є інші об'єкти для критики.

На початку березня у Великобританії розгорілася полеміка навколо статусу українських трудових мігрантів. Цьому сприяло викриття злочинної групи вербувальників, а трохи раніше — публікація в «Гардіан», в якій ідеться про те, що «десятки тисяч українських трудових мігрантів у Британії зазнають щоденної експлуатації, навіть якщо мають дозвіл на роботу в цій країні». Згідно з доповіддю, оприлюдненою згодом у Конгресі британських профспілок, експлуатація по-британськи — це заниження платні більше ніж наполовину порівняно з тим, що одержують місцеві робітники; неналежний медичний захист та проживання в переповнених приміщеннях. Приміром, люди, які працюють у сільському господарстві, живуть по шестеро—восьмеро у каравані (пересувному будиночку на колесах) просто на полі.

Непересічність візиту Джорджа Сороса (не тільки в Україну, а й у будь-яку іншу державу з недорозвиненою демократією) важко переоцінити, оскільки людина з мільярдними статками, яка готова поділитися їх частиною, — персонаж мало не біблійний (хоча тут залишається простір для дискусії — з якою метою?). У нас же нормальній дискусії заважають нездорове цькування й відверто хуліганські акції, влаштовані проти заморського гостя. З «найгарячіших» новин — пакет з майонезом, вилитий вчора у Сороса під час форуму «Права людини і чесні вибори». Правоохоронці затримали кількох хуліганів, котрі кричали «Нехай живе братство!» (чи «Братство»?) і які виявилися членами однойменної скандальної організації, очолюваної шоуменом з претензією на політолога Дмитром Корчинським.