«Вони, поляки, нас не люблять», — говорила моя колега і водночас сусідка по купе, коли ми повертались з Криниці Гурської, де проходив XIV Міжнародний економічний форум. «Назви мені хоч пару проявів такої нелюбові», — сказала я. З нами, україномовними і такими, що легко ідентифікувалися у натовпі, брутально розмовляли у готелі? Чи десь по кав'ярнях самовільно брали з нас, не чекаючи нашого на те дозволу, «на чай»? (Хамська ця звичка, між іншим, досить поширена у київських «забігайлівках»). Чи хтось спостеріг неприязний погляд? Особисто я — ні. А втім мета цієї публікації не передбачає заглиблення у етнопсихологічні замальовки. А щодо «люблять — не люблять, плюнуть — поцілують»... Одна стара професорка, в якої я колись навчалася, говорила: «У Новому Завіті сказано: полюби ближнього свого, як самого себе. Отже, полюбіть, діти мої, самих себе. Це — для початку. І не дайте наплювати собі в кашу. А потім ви навчитесь любити й інших, шанувати їх i боронити при потребі...»

Напередодні виборів уряд Януковича лише повертає те, що приховав від людей раніше. І то не все. Любов влади до народу завжди зростає напередодні виборів. Ще б пак, адже вибори — це єдиний на кілька років момент, коли не влада топче народ, а навпаки, доля влади залежить від народу. Не став винятком iз цього правила і режим Кучми—Медведчука—Януковича. Поштарки збилися з ніг, розносячи приголомшеним несподіваною щедрістю уряду пенсіонерам дотації до пенсій.

Ми ніколи не дізнаємося насправді, де уряд Януковича взяв мільярд гривень, аби дати передвиборчого хабара в руки пенсіонерам. Ми бачили тільки, як Віктор Федорович театрально грюкнув кулаком по столу і — о диво! — державні мішки розв'язалися. А може, й не державні. Можливо, це — чийсь кредит Януковичу, повертати який він зобов'язався, коли його посадять у президентське крісло, і тоді-то він точно зможе розв'язати перед своїми благодійниками державні мішки... Ми бачили також, як Віктор Федорович невміло перехрестився, підтверджуючи в такий спосіб рівненчанам, що підвищення пенсій не є його популістською передвиборчою обіцянкою. А втім, це ліричний відступ. Отже, Прем'єр грюкнув кулаком — мовляв, не обкрадайте пенсіонерів, а потім проголосив пенсійний рай, пообіцявши пенсію на рівні прожиткового мінімуму. До речі, чиновники від цих слів ледь інфаркту не нажили. У профільних міністерствах годі було дочекатися від них якихось коментарів до заяв Януковича. Вони самі були вкрай здивовані прем'єрськими обіцянками і чекали «тексту згори», аби його озвучити. «Текст» не забарився. Микола Азаров «від імені і за дорученням» роз'яснив громадянам, що не варто дослухатися до тих скептиків, які стверджують, що для України знайти щомісяця додатковий мільярд гривень пенсіонерам — мрія на кшталт польотів на Марс. Мовляв, обіцянки Віктора Януковича — то виважений, фінансово підкріплений крок.

Рідкісне рішення ухвалив суддя місцевого суду Хортицького району Запоріжжя Дмитро Яма — підвищити пенсію Володимиру Фурманову від 219 до 1742 гривень! Суддя керувався не альтруїстичними мотивами, а винятково чинним законодавством України.

Провладні телевізійні канали та газети захлинаються, співаючи оди Прем'єр-міністру: мовляв, тепер наші пенсіонери заживуть заможно, адже уряд уже найближчим часом «підтягне» пенсії до рівня прожиткового мінімуму. Уявіть лише: українські пенсіонери отримуватимуть 284 гривні та 69 копійок — і ні копійкою менше! Це майже удвічі більше, ніж наразі отримує більшість пенсіонерів. Відтак три чверті людей літнього віку в нашій державі матимуть «шалені» гроші. Україна після підвищення мінімальних пенсій вийде за цим показником у лідери серед країн СНД, більше того — середній рівень пенсій у нашій країні майже дожене середній рівень пенсії у Росії (він наразі найвищий у країнах СНД). Словом, усі будуть жити достойно. Це обіцяє сам Віктор Янукович!

Наступний рік, як уже повідомляла «УМ», оголошено Роком ветеранів. Аби це визначення не було голослівним і дійсно посприяло соціальному захисту ветеранів війни, у п'ятницю Верховна Рада України плідно попрацювала у цьому напрямі.

Минулий тиждень надовго запам'ятають мешканцi Рівненщини — адже саме цими днями до нашого краю прибув iз візитом народний кандидат у президенти, лідер «Нашої України» Віктор Ющенко. Разом з народними депутатами Юлією Тимошенко, Василем Червонієм, Сергієм Олексіюком зустрічався з виборцями у Костополі, Здолбунові та взяв участь у святкуванні Дня міста Дубно, куди прибули ще й колеги-депутати Борис Тарасюк та Віталій Цехмістренко.

Чи не найприємнішою несподіванкою цьогорічного Національного Сорочинського ярмарку, що тривав з 18 до 22 серпня, стало «переселення» від його головного входу луна-парку разом з іншими атракціонами. Адже раніше знайомство з найвідомішим в Україні торжищем для тисяч його відвідувачів починалося з проходження крізь стрій сучасних «шпіцпрутенів» з арсеналу ерзац-культури — величезних «панно» iз зображеннями напівоголених цицькатих дівок, усілякої заморської чортівні та не менш крикливої іноземної музики для зваблювання публіки.

Подібні виїзди столичних лікарів до сільських та віддалених районів країни академік Шалімов, один із творців сучасної української хірургічної школи, засновник двох інститутів — Харківського загальної і невідкладної хірургії та Київського хірургії і трансплантології, практикує давно, ще з 1970 років. Востаннє з групою фахівців він об'їхав всю Україну у 1997 році. Але з тих пір з різних причин не було можливості поновити цю традицію. Навіть коли згідно з указом Президента України був створений фонд академіка Шалімова, такі виїзди не відновилися. І от, за організаційного сприяння Української народної партії, яка називає себе «незламною опорою Віктора Ющенка», фонду Шалімова нарешті вдалося відновити багаторічну благочинну акцію «Із серцем до серця». «Народники» організували для фонду сучасну діагностичну апаратуру. А колектив висококваліфікованих лікарів разом з місцевими медиками забезпечив можливість обстеження мешканців віддалених міст і селищ України.

Я вже була автором кількох досі ще недрукованих відвертих сповідальних есеїв, коли надійшло замовлення написати текст про те, чим для мене є моя Батьківщина. З приводу 13-ї річниці незалежності України. Зрештою, все пишеться якщо не на замовлення, то з приводу. Xіба що приводом, зазвичай, стає не загальновідома дата, а твої особисті обставини. Як виявилося, спроба розібратися, чим, власне, є для тебе твоя земля, призводить чи не до глибших і заплутаніших блукань підвалинами твого єства, ніж коли гранично щиро пишеш про те, чим є для тебе батьки, діти, кохання, творчість. А коли намагаєшся відшукати все те, що пов'язує тебе із твоєю вітчизною, мабуть, найважче знайти саме ту риторику, коли все це не буде ні банальним, ні фальшивим, ні епатажним.