У козацькому таборі, що в селі Рокині неподалік Луцька, зібралися на раду отамани козацьких товариств Волині, Рівненщини та Львівщини, підсумком якої стало створення Спілки територіальних козацьких громад. Такою була відповідь на повідомлення про те, ніби козацькі організації України підтримали кандидата у президенти Віктора Януковича.

Уже традиційно перед будь-якими виборами в нас підвищуються зарплати і пенсії, щоб електорат відчув «труботу» держави, а ще правоохоронці починають посиленими темпами ловити злочинців і боротися з корупцією та хабарництвом. А для підсилення ефекту готується кілька показових кримінальних справ. Перед нинішніми президентськими перегонами державні мужі теж раптом «прозріли» і кинули клич — усі на барикади проти мерзенних фальсифікаторів горілки! І закрутилося — ледве не щодня телевізія і преса інформують про те, як виловлюють «підпільників-Кіндратів», скільки коштів повернуто до державної казни тощо. Ніби в усі роки нашої незалежності цієї проблеми не існувало, ніби не з «лівого» контрабандного спирту «сколотили» свої мільйонні статки наші рідні українські олігархи, які нині запаслися депутатськими мандатами і сіли в недосяжні для Феміди високі крісла. Але то, як мовиться, питання інше. З будь-яким економічним чи соціальним злом ми й досі боремося у стилі «а ля совєтіко», тобто повертаємося до добре знайомої компанійщини.

Керівники обласних організацій семи опозиційних партій звернулися до народних депутатів України Володимира Бондаря, Бориса Загреви («Наша Україна»), Євгена Кирильчука (БЮТ) і Сергія Слабенка із зверненням, у якому, зокрема, повідомили: «З достовірних інформаційних джерел нам стало відомо про підготовку керівництвом обласної держадміністрації широкомасштабної каральної акції проти опозиційних сил Волині. В першу чергу будуть залякувати, шантажувати голів обласних, міських і районних партійних організацій та журналістів, які висвітлюють роботу опозиції. І цей процес уже розпочався. Зазначені дії розцінюємо як початок брудної, неправової виборчої кампанії зі сторони органів виконавчої влади. Виходячи з цього, просимо терміново звернутися у відповідні органи з метою запобігання цих ганебних злочинних намірів».

П'ятдесят років тому, в ніч на 26 червня, після 42 днів непокори було зламано опір політв'язнів у таборі особливого режиму Кінгір, що у Казахстані. Щоб придушити повстання, влада вперше змушена була застосувати проти ув'язнених танки. Скільки повстанців загинуло під гусеницями знаменитих «тридцятьчетвірок», а скільки було покалічено — достеменно й досі не відомо. Офіційну статистику ніхто не оприлюднював, а ті, хто знав, зберігали її за сімома замками. У докладній записці керівників ГУЛАГу міністрові внутрішніх справ СРСР генерал-полковнику Круглову зазначається: «После окончания операции было поднято 37 трупов, доставлено в госпиталь раненых и заключенных 61, из которых 9 человек умерло, 54 заключенных получили телесные повреждения и ушибы без госпитализации. Получили телесные повреждения и ушибы 40 солдат и офицеров».
Живі свідки, які були в Кінгірі, стверджують: це неправда. Жертв було набагато більше...

Щоразу, коли ступаєш по бруківці Старого міста, стає трохи не по собі. Десь тут, під товстим шаром асфальту, покояться тисячі розстріляних в'язнів, яких знищували поспіхом і хоронили теж поспіхом. Якою ж цинічною була влада, яка дозволила їздити й ходити по кістках. І як же треба було ненавидіти свій народ, щоб у стінах Луцької тюрми, в'язнів якої розстріляли енкаведисти 23 червня 1941 року, розмістити музичне училище, щоб у колишніх камерах, де приймали муки і смерть тисячі безневинних волинян, звучала музика. Аби заглушити пам'ять і спомини цих стін, витравити зі свідомості навіть згадку про злочин, скоєний тут 23 червня, на другий день війни...

На минулих парламентських виборах маленька Волинь віддала свої симпатії блоку «Наша Україна», посівши за кількістю «наших» голосів четверте місце в Україні, після трьох галицьких областей. Маленька лише у демографічному значенні, бо проживає нині в області близько мільйона громадян. Але Волинь завжди була національно свідомим краєм, хоча сусіди-львів'яни ще й досі, за радянською звичкою, іноді називають область червоною. Червоним духом тут давно не пахне, проте тиск адмінресурсу пересічний волинський виборець міг відчути, як кажуть, на власній шкурі геть нещодавно, коли у Турійському районі обирали депутата обласної ради. Ці вибори були великою репетицією жовтневих президентських, і влада показала, які технології підуть у хід. Кандидат від блоку «Наша Україна» поступився ставленикові влади, незважаючи на рішення суду про порушення, які зафіксували спостерігачі на дільницях. Вказівка «зверху» була однозначна — хто завгодно, аби не кандидат від «Нашої України». І її було виконано. Ось чому в умовах шаленого тиску адмінресурсу людям, далеким від політики, важливо зібратися довкола здорової неполітичної сили, яка об'єднає абсолютно різних людей, але однакових в одному — у прагненні всіляко сприяти, аби на виборах Президента переміг народний кандидат. І цей кандидат — Віктор Ющенко.

Незлим тихим словом згадують нині мешканці обласного центру Волині царських інженерів та проектувальників, які залишили поза цивілізацією Луцьк, що був містом хоч і не губернським, але далеко не останнім на теренах великої Волині. Прокладаючи залізницю від Києва до Бреста (Берестя), Луцьк просто залишили осторонь залізничної магістралі, а рейки пролягли прямісінько на Ковель, який і став залізничним центром Волині. Якби цар Олександр III у 1890 році не вирішив відвідати Луцьк, хтозна, чи побачили б лучани таке благо цивілізації, як потяг.

Цим селом володіли королева Бона й Андрій Курбський, який утік аж на Волинь від гніву царя Івана Грозного. Належало воно і православному князю Сангушку, за часів володарювання якого (перша половина XV ст.) було збудовано церкву Преображення Господнього (храм є пам'яткою архітектури). Чим ще знамените Нуйно? Приміський потяг Камінь-Каширський — Ковель робить тут аж дві зупинки, бо село простяглося на шість кілометрів. Автобуси й маршрутки втомлюються зупинятися на всіх зупинках. А ще звідси вийшло чимало відомих на Волині юристів і міліціонерів, тому й називають Нуйно інколи селом «ментів».
Походження назви села трактують по-різному: колись тут були непрохідні болота, й чумаки, їдучи в Крим по сіль, чи то дивуючись побаченому, чи то поганяючи своїх волів, вигукували: «Ну!» і «Но!». Як би там не було, поселилися пращури нуйнівців на хуторах між цих боліт, і виросло Нуйно. Це вже після 1945-го, коли почалася колективізація, позганяли нуйнівців силоміць із їхніх хуторів і заселили вони село, найдовша вулиця якого сягає тепер 6 кілометрів. А так — звичайнісіньке поліське село, якому пощастило трохи більше, ніж іншим, бо притулилося неподалік райцентру і поближче до цивілізації. Саме тоді, у 50-ті, відійшла назавжди в минуле знаменита нуйнівська «гірка»...

Стояти у черзі на кордоні — справа малоприємна. Отож кожен вбиває час як може. Троє мешканців прикордонного Любомльського району теж стояли у черзі своїми мікроавтобусами, коли до них підійшов незнайомець у білій кепці й запропонував каву.

Незважаючи на великі зусилля податківців кинути тінь на Луцький автомобільний завод, затія ця не зовсім вдалася. Минулу осінь ЛуАЗ працював в умовах тотальної перевірки — завод «копали» і бригада з Києва, і місцеві податківці. Вже у грудні у засобах масової інформації поширилося повідомлення про знайдені порушення, про порушені кримінальні справи. І в цьому році підприємство пережило ще дев'ять перевірок. Така «любов» та увага податкової пояснюються просто: ЛуАЗ входить у зону економічного впливу народного депутата Петра Порошенка. Простіше кажучи, ДПА «пресувала» «нашоукраїнський» бізнес.