Позавчора 27-річна запоріжанка вирішила звести з життям не вельми приємні, очевидно, рахунки. Для самогубства вона вибрала міст Преображенського: майже 40-метрова відстань до водної поверхні Дніпра — надійний, даруйте, гарант смерті. Молода ж самогубця стала, здається, першою, кого вдалося врятувати.

У серпні «УМ» констатувала, що Запоріжжя претендує на лідерство серед регіонів у контексті протистояння між недавніми побратимами по Майдану. Йшлося про розборки, у тому числі й судові, фігурантами яких виступали запорізькі соціалісти й голова обласної держадміністрації Юрій Артеменко. Мінімізувати пристрасті могла б здатність обох сторін до компромісу, однак за стіл переговорів колишні однодумці так і не сіли.

Минув рік по тому, як верховний отаман Війська Запорозького Низового Спілки козаків України Олександр Панченко хапнув з каси свого товариства кілька десятків тисяч і розтринькав їх на «передвиборчий розігрів» симпатиків Віктора Януковича. Після перемоги Майдану за фактом привласнення коштів прокуратура порушила кримінальну справу. Верховний не бажав, аби на його руках клацнули наручники, і дременув чимдалі від обдурених козаків. Куди? Звісно ж, до Росії.

Не знав мешканець селища Кушугум В’ячеслав Єрмохін, що його прозаїчне бажання «передислокувати» на маминому городі туалет спричинить появу у селищі великої групи військових. Копаючи з товаришем яму, на глибині двох метрів кушугумець наштовхнувся на щось металеве. «Спершу ми думали, що це газовий балон, — каже пан Єрмохін. — Але обчистивши знахідку лопатою, зрозуміли, що то бомба».

Сьогодні Господарський суд Запорізької області має поставити юридичну крапку в одному із постприватизаційних скандалів. Доки ж «суд та діло», місцеві газетярі пробиваються до своїх кабінетів за сприяння бійців спецпідрозділу «Кобра».

Попри скажений вітер і холоднечу, висоту біля села Чапаївка «взяло» понад тисячу бажаючих стати свідками ритуалу перепоховання. Обабіч величезного дерев'яного хреста на висоті викопано дві братські могили, на двадцять п'ять домовин кожна. А в кожній труні — останки 9—10 воїнів. «Ми пам'ятаємо про вас» — викарбувано на невеличкій гранітній стелі, яку, за словами голови Токмацької райдержадміністрації Дмитра Мицака, селяни облаштували на власні кошти. Поруч велика гранітна брила, яка застерігає: «Не будіть; їх примирила земля». Примирила 472 воїнів. Однак на 50-ти невеликих хрестах, доставлених з Янцівського гранітного кар'єру, була змога викарбувати лише чотири прізвища: Даценко І. М., Мажаров П.(чи Л.) С., Острик А.Т і Сокологорський А. К.

«Не будити. Їх примирила земля», — так буде викарбувано на граніті. Ці слова як варіант увіковічнення знайдених воїнів на клаптику паперу написав Президент України Віктор Ющенко, перебуваючи на Запоріжжі. Доречне застереження: поміж піднятих з-під пластів часу і землі 470 воїнів є і кілька десятків солдатiв Вермахту. Вони зійшлися у смертельному протистоянні біля Вайнау (тодішня назва Чапаївки) восени 1943 року.

Про кумедний епізод iз кримінальним присмаком, який нещодавно потішив співробітників управління СБУ у Запорізькій області, «УМ» повідомлила прес-секретар Олена Бей. Щойно вони зайшли до кабінету капітана Мелітопольського міжрайонного відділення ДАІ, як той вихопив iз кишені і силкувався проковтнути доларові купюри. Не від голоду, звісно ж, а від страху за скоєний злочин. Есбеушники — хлопці не з кволих, то ж без проблем подбали про шлунок чоловіка: не ту, мовляв, зелень потрібно жувати! А якщо кортить перетворити стравохід на валютосховище, то запихати слід свої гроші!

У позавчорашньому номері «УМ» йшлося про нештатну ситуацію, що склалася в одному з мікрорайонів Бердянська (див. «На курорті пташиний грип?»). Нічого не стверджуючи, автор лише констатував, що ні відповідні служби, ні міська влада не реагують на сигнали про небачений досі падіж голубів. Більше того: за виїзд фахівців профдезінфекція (а не міська СЕС, як повідомлялося позавчора) затребувала 700 гривень.

Позавчора місцевий суд Ленінського району Запоріжжя виніс вирок у резонансній справі про «наркомафію в погонах». На лаві підсудних опинився кумедно-кримінальний квартет: два наркомани — Телія і Кокар, а також два офіцери міліції — підполковник Воблий і майор Комаров. Один із мiлiцiонерiв — фахівець із кримінального розшуку, другий — iз боротьби проти розповсюдження наркотиків. Вони й боролися — за те, аби на Запоріжжі ніхто, крім них, не садив людей на голку! Доволі ефективно, якщо оцінювати результат їхніх зусиль у наркогривнях: щомісячний «навар» готівкою сягав «півлимона»!