У травні 2010 року відома етно–рокова формація «ДримбаДаДзига» презентувала свій новий альбом «ОГО!» На відміну від дебютного диску LIVE, який був наживо записаний під час виступу групи на фестивалі «Славське Rock», новий реліз є результатом тривалих сесій звукозапису і є вишуканим міксом спонтанного концертного звучання та добре продуманих студійних експериментів. Цей альбом містить суттєво збагачену палітру звучання, хоча варто відзначити, що «ДримбаДаДзига» — це, передусім, яскрава і неординарна концертно–сценічна команда, одна з небагатьох стабільно запитаних груп. Розпочавши динамічну концертну діяльність лише 2007–го, за якихось три роки вони досягли заслуженого статусу однієї з найкращих етно–рокових груп України. Про свою дивовижну еволюцію та про день нинішній говорить її лідер, бас–гітарист Олександр Новіченко.

Чотири роки тому лідер–вокаліст Валерій Мельник та лідер–гітарист Роман Бікеєв із відомої полтавської групи «Транс–Формер» започаткували амбіційний медійний проект — щорічну збірку–антологію найкращих молодих рок–гуртів України «Євшан–Зілля». Їхнім партнером став відомий київський лейбл «Наш формат». Головне завдання «Євшан–Зілля» — промоція талановитої музичної молоді країни.

Останній альбом Сестер Тельнюк «Сонмо» є водночас несподіваним і прогнозованим. Це сучасний, актуальний саунд та відображення програмного мислення, коли альбом є не просто набором нових треків, а передусім він — тематично цілісний твір, і саме це споріднює нову роботу з попереднім диском «Жовта кульбаба» та всіма іншими за останнє двадцятиліття. Надзвичайно важливим є органіка почуттів, образів та ідей сестер Тельнюк, адже вони створюють вичерпно–довершені емоційно–інтелектуальні артефакти. Артистів із подібним системним мисленням на нашій сцені майже не видно, тому їхні роботи мають особливе значення у системі культурних координат нації, яку, на превеликий жаль, вітчизняний медіапростір щоденно гвалтує дешевою попсою. Особливий сенс подібні роботи мають для розуміння розвитку сучасної музичної культури безвідносно до ганебних реалій так званого шоу–бізнесу.

Узимку 1990–го Фома (Сергій Фоменко) вивів на сцену Київського фестивалю «Йолки–Палки», організованого популярною музичною сто­рінкою «Фонограф» газети «Моло­да гвардія», свій перший склад «День помирає рано». Запам’ятався Фома меланхолійно–сумними піснями і якимись нетутешніми, самозаглибленими образами. Пізніше, коли ми познайомилися, я довідався, що у нього в житті тоді був дуже важкий період і він фактично сповідався через пісні й шукав підтримки. До появи через сім років групи «Мандри» Фома мав сольний проект, грав у групі «ЯРН» і з Іваном Москаленком (він же — діджей Дербастлер) записав три спільні альбоми.

Вони активно використовують елементи давньоукраїнської, кельтської, середньовічної європейської, традиційної індуїстської музики на тексти давніх ведичних гімнів. Вони — це молоді музиканти з класичною освітою, які свій гурт багатозначно нарекли «АтмасферА». У перекладі з санскриту слово «атма» означає «душа». Сьогодні вони збирають досить великі зали, такі як, наприклад, зал Культурного центру Київського політеху, де у грудні 2009–го мали великий сольний концерт, а точніше, то було продумане театралізоване дійство з прологом та епілогом. На фінальному концерті міжнародного фестивалю Global battle of the bands у Лондоні в 2007–му, де змагалися 24 гурти–фіналісти з усього світу, наша «АТМАСФЕРА» посіла четверте місце, а останні чотири роки вони є незмінними учасниками найбільшого у Європі рок–фестивалю Prystanek Woodstock, що знаходиться майже на кордоні Польщі з Німеччиною і є вельми шанованим у Європі. Щороку польський «Вудсток» відвідують від 300 до 500 тисяч глядачів не лише з Польщі, а й з усієї Європи. У 2009–му «АТМАСФЕРА» отримала важку бронзову статуетку — «Приз глядацьких симпатій», який передбачав ще й повноцінне концертне турне по території країни. Продовження знайомства з польським слухачем їхній менеджмент планує на весну–літо 2010 року. Також там готують до видання альбом Forgotte— love — «Забута любов», який «атмасферівці» щойно видали в Україні.

Сам факт, що кожен із шести студійних альбомів групи ставав етапним у творчості команди і в цілому позитивно впливав на розвиток української рок–музики, свідчить не лише про талант Святослава Вакарчука і компанії, а й про справді високий рівень фаховості менеджменту групи. До речі, із надзавданням промоції колективу в рідній країні та за її межами у нас поки що може впоратися менеджмент «Гайдамаків», хоча там головний напрям діяльності — на європейський та світовий музичні ринки... У процес видання нових альбомів «Океану Ельзи» з бажано новими ідеями і концепціями, в них закладеними, задіяно цілий «мозковий центр» — той самий менеджмент, який також опікується організацією промо–кампаній і промоційними концертними турами нових альбомів. І рівних «Океанам» у нашій країні поки що немає.

Напевно, важко, знайти більш моторну, активну і водночас більш стратегічно виважену команду, ніж київська етно–рок–фундація «Тарута», у назві якої термін «фундація» є не просто солідним словом... Недаремно у 2008–му на фестивалі «Країна мрій» вони були чи не найяскравішими дебютантами, а 1 березня 2010–го влаштували потужну живу презентацію дебютного альбому «Народжені в любові» у музичному салоні «Тік–Так», який розгорнув нову сторінку в житті ансамблю.

У першій декаді XXI століття до краю загострилося питання виживання світової індустрії звукозапису, зокрема — української. Сталося це внаслідок переходу сили–силенної споживачів сучасної музики на нові рейки споживання, іншими словами — будь–яку аудіо– та відеоінформацію безкоштовно скачують з інтернет–ресурсів, а не купують традиційно на фізичних носіях. Світові монстри аудіозапису, так звані мейджор–лейбли, втрачають мільйонні прибутки, відтак меньше коштів вкладають у розвиток галузі.

Кожний новий проект «Сестер Тельнюк», нині «Тельнюк: Сестри», цікавий по–своєму, оскільки там бринять нові ідеї, думки, зав’язані на оригінальний концептуальний намір. Новий проект завжди демонструє не бачені раніше виміри творчості групи. Частина матеріалу з останнього студійного альбому «Жовта кульбаба» отримала днями інтригуюче продовження у вигляді першого студійного відеопроекту, а по суті — оригінального музичного фільму з бонус–треками під назвою «Тельнюк: Сестри. Rehersal», що в перекладі означає «Репетиція». Ми зустрілися з директором групи Назаром Стригуном у день презентації фільму в столичному Кінопалаці.

Вже 25 років поспіль Олександр Власюк, більше відомий публіці як Лірник Сашко, вигадує, виконує і записує на диски власні казки, веде відповідну телепрограму, пише сценарії та знімає мультиплікаційні і художні фільми, виступає з концертами. Нещодавно Олександр отримав звання «Заслужений артист України». Мало хто знає, що він має дві вищі освіти — інженера–будівельника та кораблебудівельника і таки справді працював за спеціальністю, а 20 років тому був одним зі співзасновників українського земляцтва у Мурманську, куди потрапив за розподілом після закінчення вузу.