Hе поспішайте виводити слово «саботаж» з активного лексикону — воно ще не кануло в Лету. У цьому можна легко переконатися, якщо ознайомитись із ситуацією навколо ліквідації банку «Україна». Власне, йдеться про його регіональну дирекцію у Вінниці, а точніше, про працівників деяких причетних до ліквідаційної процедури державних служб.

Мала ГЕС у селі Петрашівці Ямпільського району, запущена в перших числах березня, стала вже третьою «електрівнею» на річці Мурафі, яка дає струм в енергосистему країни. Із колишньої низки гідроелектростанцій на цій правій притоці Дністра, експлуатацію яких припинили на межі 60—70-х років, вижила одна-єдина — в селі з поетичною назвою Скалопіль, а решту просто занехаяли.

У ході президентських перегонів 2004 року цей випадок набув особливого розголосу. Адже вбивство 74-річного члена дільничної виборчої комісії (за квотою кандидата у президенти Петра Симоненка) разом із не набагато молодшою дружиною, та ще й за п'ять днів до першого туру збурило не лише Жмеринку — відгукнулось по всій країні. А оскільки агітаційна кампанія сягнула піку, то, ясна річ, знайшлися люди, котрі негайно спробували скористатися трагедією у політичній грі. Щоправда, коли через два дні злочинців знайшли й заарештували, «гравцям» довелось тільки розгублено розводити руками: ні про яку політику не йшлося — то був кримінал, хоч і не зовсім звичайний. Слідство і судовий розгляд тривали більше року, тож тепер, коли Верховний Суд поставив у справі останню крапку, про неї можна розповісти детальніше.

Якщо двадцятип'ятирічному вінничанину, котрий опинився в епіцентрі описаної нижче пригоди, доведеться знову потрапити в схожі обставини, він, мабуть, десятому закаже не робити так, як зробив. А винен у всьому, очевидно, алкоголь, після вживання якого молодик вийшов із кафе надвір перекурити. Увагу привернула громадянка, що самотньо поверталась додому порожньою вулицею. Без довгих роздумів наш герой кинувся до неї і спробував вирвати з рук сумочку, але, на свою біду, в останню мить послизнувся і впав. Жінка здійняла крик, і на її голос із найближчої хати вибіг чоловік просто в домашніх капцях і легкій курточці, за ним — ще один.

Ці Стусові слова з вірша у збірці «Палімпсести» відверто дивують вражаючою точністю і повнотою. Смисл у них не тільки географічний, не тільки емоційно-чуттєвий, що виражає поетову тугу за Батьківщиною («Скучив за рідним краєм»). Iдеться про речі глибинніші, про сутнісне осмислення свого народу, з яким він — одна кровинка, але водночас яка безмежна відстань пролягла між поетом, людиною, що зуміла досягти внутрішньої свободи (хай навіть коштом свободи зовнішньої), і співвітчизниками, свобода душ котрих упродовж комуністичних десятиліть нещадно нищилася вогнем і мечем, витісняючись радянським «совковим» менталітетом. В оцій болісній суперечності — весь Стус.

Якщо з експериментом щодо влаштування індивідуальних систем опалення в десятиповерхових житлових будинках, який три роки тому вперше в Україні започаткував будівельний концерн «Поділля», досі особливого поспіху не було, то останні події довкола російського газу, схоже, примусять його рухатися семимильними кроками і незабаром перейти в стадію широкомасштабного промислового освоєння.

За історією цих пошуків, які тривали упродовж кількох років, можна було б написати літературознавчий детектив з усіма необхідними атрибутами жанру: з майже безрезультатним пересіюванням масивів інформації у пошуках мізерного золотого зернятка, розчаруваннями та рідкісними випадковостями, врешті-решт із радістю, що невловиму таємницю вдалось-таки наздогнати. Але краще — про все по порядку.