Цього року на Каннському кінофестивалі у конкурсній програмі вперше покажуть новий український короткометражний художній фільм «Діти» Михайла Кострова, присвячений проблемі усиновлення ВІЛ–позитивних дітей. Це історія маленької ВІЛ–позитивної дівчинки з Будинку дитини, у якої досить чарівності й дитячої відвертості для того, щоб безмежно закохувати в себе двох дорослих людей (у майбутньому — мамусі й татуся), але не досить сил, щоб змусити їх здолати свій страх перед ВІЛ–інфекцією.

Через незакінчений ремонт «Мистецького арсеналу» фестиваль сучасного мистецтва «Гогольфест» із весни перенесли на вересень. А щоб не позбавити Київ фрікових розваг, організатори провели в Альта Експо одну ніч фесту — одинадцятигодинного концерту–перформенсу з кращими виконавцями музики майбутнього. З Литви запросили інді–фолк–діву Аліну Орлову, із Харкова приїхав маловиступаючий «СанСей», повним складом із Лондона завітала супергрупа «Зе Аморфус Андрогінус». Китів фестивалю доповнили діджеї Дарквенака, Оріс Джей, Вальта і Мінікін. Своїми вже традиційними на фестивалі були «ДахаБраха» із театром «Дах».

У неділю ввечері до Києва прилетів Девід Лінч, відомий американський режисер. В Україні він має намір відкрити представництво Фонду Девіда Лінча, заснованого в 2005 році в Нью–Йорку, який надає кошти бажаючим зі всього світу навчитися медитації, фінансує розвиток нанотехнологій і проектів створення альтернативних джерел енергії, презентувати свою нову книгу «Зловити велику рибу. Медитація, усвідомленість і творчість» і розказати якомога більшій кількості молоді про всесильність трансцендентної медитації. За чотири дні перебування у Києві Девід Лінч зустрінеться із студентами авіаційного університету, університету імені Карпенка–Карого та учнями гімназії на Виноградарі.

Українсько–польський фільм «Серце на долоні» видатного польського режисера Кшиштофа Зануссі на українських екранах демонструватиметься з вересня цього року. Єдиний допрем’єрний показ відбувся у Києві на відкритті Днів польського кіно в Україні для VIP–персон.

Києво–Печерську лавру на пару з Софією Київською, які до Всесвітньої спадщини занесені під одним номером, можуть виключити зі Списку ЮНЕСКО. Про це на виїзному засіданні у Лаврі говорили народні депутати, представники Мінкульту та Управління охорони культурної спадщини КМДА.

Із розвитком контемпорарі–арт відкривати галереї у найнесподіваніших місцях стало звичною справою. Адже відтепер мистецтво може освоїти будь–який простір. Ідеї митців втілюються у люку від каналізації, дерев’яному туалеті, на узбіччі хайвею, у громадському транспорті, на стінах нетрів. Донедавна одним із най­авангардніших місць була Kyjiv 2 Squat Gallery у провулку Бехтєрєвському, 4 г. Заснував найменшу в Європі галерею відомий провокатор Анатолій Федірко. У занедбаній трансформаторній будці, звісно ж, без дверей (бо що там красти — як каже F.), на пожовклих від старості газетах наклеєні дешеві чорно–білі копії фотографій львівського художника Сергія Якуніна, а зі стелі звисають гладенькі камінці, прив’язані на довгі мотузки.

У суботу ввечері, як тільки стемніло, на затоці за Венеціанським мостиком французи відкривали щорічний культурний фестиваль виставою «Дивацтва на воді» театру «ІлотопІ». Дніпро на годину перетворився на європейську сцену, з євроосвітленням, єврозвуком, євродекораціями, акторами і карнавалом.

Першого квітня з самого ранку кожен мастак слова намагався обкрутити свого ближнього. Серед політично налаштованих подією номер один стали чутки, що Юлія Тимошенко зреклася престолу. Ласих на культурні посиденьки журналістів, художників, акторів, які трьома автобусами рушили цього славного дня з Києва у село Гоголеве Шишацького району, що на Полтавщині, ця нісенітниця не зачепила. У всіх був святковий настрій, адже попереду чекало святкування у його рідній садибі 200–літнього ювілею нашого генія — Миколи Васильовича Гоголя. Та Гоголь не був би Гоголем, якби на свій день народження не втяв із нами жарту. Замість запланованих трьох годин у дорозі ми зависли на цілих шість. Своєю значимістю Гоголь наколотив моголя із назвами населених пунктів. Водіям автобусів замовники сказали, що їдемо у Гоголеве, що біля Миргорода. Як виявилося згодом, з містечка Гоголеве, яке до письменника не має жодного стосунку, в село Гоголеве, де письменнику перерізали пуповину, їхати годину з гаком. От і закрутив нам носа «безносий».

«Що за абсурд? Невже ми такі тупі, щоб читати Гоголя в перекладі на українську? Невже гоголівська російська викликає у нас труднощі з розумінням?» — обурювався в недавній розмові драматург КЛІМ. «Не треба нікому нав’язувати своїх смаків. Є, значить будуть читати», — відповідає на закид КЛІМА доктор філологічних наук, провідний науковий співробітник Інституту літератури ім. Тараса Шевченка НАН України, керівник Гоголезнавчого центру при Ніжинському державному університеті ім. Миколи Гоголя Павло Михед.
До 200–літнього ювілею головний гоголезнавець України підготував семитомник Миколи Васильовича українською, по днях розписав події повсякденного життя письменника в Ніжині, розвінчав таємниці про смерть і поховання генія. Однак Павло Михед, попри тверезий і науковий підхід до таємничої постаті письменника, у розмові з «УМ» зумів навіяти містичності навколо апостольства Гоголя та його стосунків із художником Івановим.

16 квітня на українські екрани виходить драма Даррена Аронофскі «Рестлер», яка завоювала «Золотого лева» на 65–му кінофестивалі у Венеції, а Міккі Рурк за роль у цьому фільмі претендував на премію «Оскар». У неділю відомий голлівудський режисер («Пі», «Фонтан», «Реквієм за мрією») у кінотеатрі «Баттерфляй Ультрамарин» презентував нову стрічку, зустрівся з журналістами і більше години роздавав шанувальникам автографи.
До Києва тільки на два дні після Москви і Санкт–Петербурга приїхав Даррен Аронофскі на запрошення інвестиційно–фінансової групи ТАС. «Я завжди хотів побувати в Україні. Мій дідусь народився в Києві, ходив у школу в Одесі. Для мене важливо було відчути зв’язок з українською культурою», — каже на прес–конференції Даррен Аронофскі.
Перед показом фільму режисер відвідав Києво–Печерську лавру. В її печерах відчув легкий напад клаустрофобії. Засмутився і згадав про біль предків у Бабиному Яру. Даррен — єврей і, за його словами, там загинуло багато не чужих для нього людей. А в суботу ввечері він «відірвався» на концерті групи «Крихітка Цахес». «Каша чудова. Мене завжди надихає музика. Артисти вільні, бо співають те, що відчувають», — подякував за вечір Аранофскі.