Виявляється, ще минулого тижня працівники столичного УБОЗу затримали лідера доволі відомої на теренах СНД рейдерської «бригади», яка обслуговувала інтереси представників великого капіталу в Україні, а також певні промислово–фінансові групи Росії. Хто саме потрапив до тенет правоохоронців, у столичному Главку міліції не повідомляють, як і про те, хто із «сильних світу цього» за ним стоїть. «УМ» вдалося лише з’ясувати, що затриманому рейдеру 41 рік, він уродженець російського Хабаровська. Разом із ним убозівці арештували спільницю — 43–річну жінку, генерального директора одного з реєстраційних підприємств.

Святкування в нашій державі відбувається дещо із запізненням: День Європи країни ЄС відзначили 9 травня. У нас європейське свято «випадає» через святкування Дня Перемоги. Відтак дійство розпочнеться сьогодні в Києві о 12:00 з офіційної церемонії відкриття за участю керівництва МЗС, Київміськ­держадміністрації та глав дипломатичних представництв країн–членів Європейського Союзу. На Хрещатику запрацює «Європейське містечко», в якому презентуватимуть намети–павільйони європейських країн, міжнародних та громадських організацій, буде організовано публічні дебати за участю представників органів виконавчої та законодавчої влади і керівників дипломатичних установ країн ЄС. А о 14–й із Бессарабської площі почнеться парад.

Україна, з огляду на її геополітичне та стратегічне розташування, стала епіцентром європейського театру воєнних дій у Другій світовій. На її землях з 22 червня 1941 року і до 28 жовтня 1944 року було проведено 29 з усіх 76 стратегічних і фронтових наступальних та оборонних операцій. Забезпечення їх лягло тяжким тягарем на плечі цивільних мешканців, призвело до великих руйнувань міст, сіл і господарства. Український південний напрямок був основним і саме там вирішувалася доля народів Європи. У 1941—1945 рр. на українському театрі воєнних дій були зосереджені від 57,1 до 76,7 відсотка загальної кількості дивізій ворога, причому 60,5 відсотка з них було розгромлено саме на цьому фронті, тоді як на інших фронтах зазнали поразки 176 дивізій вермахту.

Завтрашній День Перемоги значна частина українців зустріне на святкових парадах та центральних площах міст. Ветерани і військові крокуватимуть, як повідомляє прес–служба Міноборони, не тільки у містах–героях Київ, Севастополь, Одеса і Керч.

Зараз ми достеменно знаємо: у ті буремні роки Великої Вітчизняної війни не було жодного шматка землі, де б точилися бої і де б не було українців. Безіменні звитяжці й імениті маршали, озброєні новітніми танками і звичайними сокирами, на заводах і в госпіталях — вони наближали Перемогу, як могли.

Це старе фото датоване 1929 роком. На ньому сфотографовані мої дід Микола й баба Марія (крайня праворуч) Стригуни, котрі жили в селі Самгородок Смілянського району Черкаської області. Молоді, закохані, щасливі, із донькою–первістком на руках, у яких попереду все життя, вони дивляться в камеру фотооб’єктива й не відають, що доля складеться не так, як мріється. У 35 років Микола Климович Стригун піде на війну з німцями та навіки зникне безвісти. А Марія Іванівна самотужки виховає й поставить на ноги трьох малих дітей і півстоліття, до кінця свого життя, виглядатиме чоловіка з тієї страшної війни. Така гірка доля моїх прадідів тісно переплетена з історією та стражданнями України...

Луганські комуністи, як і погрожували, «прикрасили» вулиці міст «біг–мордами» із зображенням Йосипа Сталіна. На одному з варіантів біг–борда колишній радянський вождь зображений поруч із «дошкою пошани», на якій милують око фотопортрети сталінських маршалів. На іншому — в компанії з головними «буржуями» планети Черчіллем і Рузвельтом (судячи по сталінській шинелі, фото з ялтинського саміту). Напис у верхньому правому куті запевняє: «Смогли они, сможем мы. Победа будет за нами!». На третьому варіанті біг–борда самого Йосипа Віссаріоновича немає. Натомість на ньому постає генерал де Голль, який наче виголошує тост на честь свого вусатого союзника.

Четвертий рік поспіль Космач, що на Косівщині, славиться так званим міжнародним фестивалем «Великдень у Космачі». Перші два рази на травневі свята у гуцульський край з’їжджалося стільки люду, що яблуку ніде було впасти. Приручили фестивальників київські організатори Наталя Лещенко та Валерій Гладунець. Вони настільки точно продумували програму, запрошуючи кращі колективи України, що спраглим до гуляння меломанам годі було відійти від сцени упродовж дня і ночі. Звісно, не обходилося і без місцевого колориту. Гуцули одягали святкові строї, грали на трембітах, рогах, дримбах, співали сороміцьких співанок. І не тільки на сцені. Артиста з народу можна було перестріти будь–де — в магазині, на стадіоні — і попросити, щоб навчив свого ремесла. Цьогоріч на 1—2 травня я за інерцією подалася у Космач, сподіваючись, що поталанить і з музикою, і з гуцульськими жартами. Але вже від першої картини, яку вздріла у Космачі, схопилася за голову.

Бої на Маківці тривали з 28 квітня по 2 травня 1915 року. Росіяни двічі захоплювали Маківку й двічі її втрачали... Ця гора розташована неподалік оспіваної Франком у «Захарі Беркуті» Тухлі, між Сколе і Славськом. Якщо долину річки Опір, уздовж якої йшла залізниця, австрійці захистили укріпленнями, то поросла лісом невисока (958 м) Маківка була зручним і незахищеним міцем для прориву російської імператорської армії. Та армія вже понад півроку тримала в окупації Галичину. І тепер розраховувала прорвати лінію фронту й через Карпати піти на Угорщину та безпосередньо на Відень. Битва на Маківці мала б стати основною на цьому фронті й від неї великою мірою залежало майбутнє війни.