Жила–була у Києві Шулявка. Нині вона знаменита тим, що на Шулявці знаходиться редакція газети «Україна молода», тобто наше рідно стійло Пегаса, де народжуються найкращі в Україні творчі задуми. А от колись — коли нас ще й у проекті не було, у далекій–далекій «заУМі» — Шулявка була відома веселим травневим загулом і навіть — якщо вірити історикам — масовими сексуальними заворушеннями.

Позавчора у столиці тривали маївки. Це не пролетарський русизм, а назва свята весни у його прадавньому значенні, з корінням від дієслова «маяти» — прикрашати зеленню. На маївки запрошував Олег Скрипка, соліст «Воплей Відоплясова», а місцем зустрічі був Андріївський узвіз. Там під егідою Скрипки проходив парад вишиванок.

При досить прохолодному ставленні авторки цих рядків до давнього унсовського керманича Дмитра Корчинського не процитувати його просто неможливо. На тлі боротьби примітивних слоганів про «сильного», «розумного», «чесного» чи «красивого» мера Корчинський у своєму амплуа пропонує власне гасло: Києву НЕ потрібен мер. Потрібні натомість: Сенат, у якому засідатимуть латифундисти із забудовниками, і плебс, який купуватимуть хлібом та видовищами. У чомусь має рацію і згаданий у колонтитулі статті Михайло Бродський з розмірковуваннями про те, що насправді ніхто з кандидатів на посаду мера не бореться із Черновецьким. Під цими словами можна підписатися хоча б тому, що демократичні сили не зуміли висунути спільного кандидата, а отже, в кращих традиціях загадкової й амбітної слов’янської душі не вбили у собі дріб’язкового царька, який будь–що пнеться до влади.

Чим колись була симпатична і приваблива ніша опозиційної (Ющенко vs Кучма) преси? Можливістю «тявкати» на «перший ешелон» (з усвідомленням, що й ти завтра опинишся десь на сотому кілометрі за Києвом, з лісовим повітрям у грудях, але без голови)? Ні, справа тут не у мазохізмі. Тоді, напевне, можливістю полегшити собі життя (бо критикувати когось — миле діло, напружуватись не треба, знай вигадуй собі словесні шаржі на ненависний режим і крути горобцям дулі)? Ні, мова не про лінощі. Насправді — ви здивуєтесь! — тоді було краще, ніж зараз, бо на тебе (пресу) хоч хтось зважав. Хоч хтось, хоч колись, хоч якось, хоч у скоромні дні чи на великі свята.

Київська міська державна адміністрація ухвалила рішення про заборону з 1 травня в’їзду в столицю вантажівок. Оскільки вантажівка — поняття, вочевидь, широке, чиновники уточнюють: табу торкатиметься транспорту загальною масою понад 4,5 тонни. Фурам із такою вагою до столиці буде зась з 7.00 до 20.00. Рух же транзитних вантажів по території міста буде здійснюватися з 8–ї вечора до 7–ї ранку тільки по окремих вулицях і площах. У центральну частину Києва заїжджатиме транспорт з вантажем, який швидко псується, але також лише вночі.

Нам було дуже соромно, що навігація по Дніпру відкрилася ще 29 березня, а «УМ»ний відділ «Столиця» так і не зійшов на борт жодного київського теплохода. Заважали об’єктивні причини, включно з погодою. І нареш­ті ось воно — сталося... Вродило! Ми — на Київському річковому вокзалі, вибираємо прогулянку... Перше розчарування: на сайті Київської міської державної адміністрації нам впало у вічі відразу кілька варіантів. Наприклад, маршрут «Річковий вокзал — гирло Десни» (тривалість — 2 години, вартість квитка для дорослих — 20 гривень). Або подорож до Київського моря (тривалість — 3,5 години, вартість — 40 гривень). Або найбільш банальний варіант «Поділ — Осокорки» (тривалість — 1 година 40 хвилин, вартість — 20 гривень). Проте нам запропонували просто прогулянку. Як «просто Марію» — бери, плач і не кажи, що тебе не попереджали стосовно граничної її простоти. Навіть не прогулянку, а «прогулку» — чомусь оголошення адміністрація порту друкує російською.

Петро Мірошников — начальник метро — людина з гумором. Трохи сумним, та все ж... На шкурне запитання про те, чи зможу і я влізти у нутро підземного «хробака», аби дістатися на ньому з Виноградаря в пункт А, В чи С, він відповідає ствердно. Але уточнює: «З онуками». Виноградар, каже Мірошников, лінія другої черги, метро там будуватимуть у період з 2012–го по 2020 рік. Тож оскільки я навряд чи стану бабусею через десяток років, доведеться — аби пророцтво вклалося у виробничий план — брати на прокат чужих онуків.

Іншу тему — досить банальний антураж станцій, побудованих останнім часом, Мірошников коментує так: «Метрополітен — об’єктивне відображення тих історичних періодів, протягом яких він будувався. Була сталінська архітектура — це «Арсенальна», «Університет» — вони, до речі, знаходяться у переліку об’єктів, які становлять архітектурну цінність. А потім життя спростилось, швидкість збільшилася. Те, що ви зараз бачите, — легке і дешеве, таке, як наше життя». Що ж, дякую тобі, Боже, що живу не за часів сталінської архітектури, попри всю її архітектурну цінність. І на цій подяці, думаю, варто завершити ліричний відступ, бо все, що говорив Петро Мірошников у інтерв’ю «УМ», ми викладемо мовою цифр і дат — для більшої наочності.

Це трохи схоже на УНА–УНСО локального масштабу. Але тільки трохи. Летючі бригади руху «Збережи старий Київ» з’являються в місцях, до коїться несправедливість, переважно у вигляді незаконних забудов. Між собою активісти «ЗСК» спілкуються в інтернеті, один з їхніх ресурсів — уже досить добре відомий серед киян інтернет–блог community.livejournal.com/saveoldkyiv. Рух не структурований, позбавлений поділу на лідерів і підлеглих, упізнаваної атрибутики абощо. Програма й мета — одна: вберегти залишки Києва від тих, хто їх нищить. Робиться це цілком серйозно і завзято, але з елементами карнавальності, яка є навіть в імені сьогоднішнього «УМівського» візаві.

Чапай каже (тобто пише у своєму ЖЖ), що народився він у 1919 році, так і не потонув у річці Урал, бо «вічно живий і молодий». А ще — стверджує, що «папаха та шашка forever». Мабуть, вся ця екзотика була варта того, аби добряче побігати за Чапаєм — від інтерв’ю він відмовлявся, бо вважав це нескромним по відношенню до інших представників «ЗСК». Зрештою, подіяв аргумент, що для запису на диктофон усього Чапаєвого війська треба, мабуть, бути майором Мельниченком, тобто мати купу часу й електронної пам’яті. А в іншому випадку рух має делегувати у спікери когось одного. Отже, делегат Чапай. Живий і молодий — зі словом про Київ.

Якщо Остапа у Ільфа та Петрова «понесло», то мера нашого Черновецького «занесло». Але Бендер був особою колоритною і брехав образно та натхненно, а Черновецький — нудно бубонить одне й те саме: у цій чи тій незаконній забудові винна попередня влада. Якщо він має на увазі Сан Санича Омельченка — то останнього вже два роки як немає на київському «престолі». Так що часу для виправлення його помилок у нинішнього київського очільника було більше ніж достатньо. Проте «прокинувся» Черновецький тільки зараз.