Білий папірчик на вхідних дверях «України» давав зрозуміти, що в Національному палаці мистецтв почали боротися за дисципліну глядачів. Щоб початок концертів не затягувався, а злісні «запізнювачі» не піднімали безбілетників із партеру, після третього дзвінка зайти в зал буде неможливо. Про це попереджали знайомі. Захекані, з роботи, в сутінкових четвергових корках ми бгали мобільні телефони і молилися: тільки б встигнути, встигнути на концерт Кустуріци і The No Smoking Orchestra. Бо таке не можна пропустити. Встигли. Зал якраз наповнювався естетами з різних сфер життя. Святослав Вакарчук обнімався біля свого крісла із нардепом Андрієм Шкілем, Маркіян Лубківський вітав знайомих, пробирався в перші ряди відомий режисер-документаліст Юрій Терещенко, припанковані прес-секретарі радикальних мистецьких проектів пробиралися ближче до сцени. На місці оркестрової ями зробили танц-пол, бо куди ж рок- чи панк-група, як кому більше подобається, виступатиме перед непорушним залом, зачохленим у блакитні крісла? Почали, як завжди, із запізненням на півгодини.

Удари Біг-Бена, півпінти англійського елю, чопорність старої Англії, прогресивні лондонські дизайнери і стукіт підборів від Джиммі Чу провулками Сохо, різдвяна індичка, туристичний пунктик — Тауерський міст, традиційний уклад і емігрантське середовище — усю сучасну Британію можна побачити наживо і не тільки — осягнути художній образ її — на фестивалі «симптоматичного» британського кіно.

«Життя прекрасне», «Життя як смертельна хвороба, що передається статевим шляхом», «Життя як чудо» — кінематографісти по-своєму, але дуже наполегливо відповідають на вічне питання філософії: що таке життя? Власник «Пальмових гілок» і «Золотих левів», визнаний критиками і глядачами всього світу «балканський Фелліні» Емір Кустуріца в останньому фільмі визначився — «Життя як чудо». Так само називається і останній альбом No smoking orchestra, в пітримку якого відбуваються концерти у Києві, Львові й Одесі. Більше того, музика з альбому стала саундтреком до фільму, а сам кінорежисер виконує партію гітариста в альбомі і функцію гітариста на концертах відомої югославської команди. В тому що суперпопулярна банда, яка вже 26 років грає щось таке, що музичні критики туманно охрестили «балканським роком», приїздить в Україну, немає нічого дивного — по-перше, в них європейське турне (перед Україною були Іспанія і Португалія, після — Париж і Брюссель), по-друге, традиційна логіка менеджерів — монстрів шоу-бізнесу — тут не працює. Анархія, тяга до пригод і незвіданих місць — ось що рухає географією переміщень цього музичного балагану.

На вернісажі у трьох залах на другому поверсі музею не протовпитися — по-перше, художники такого калібру, як Гойя, для української столиці — велика рідкість, по-друге, відбитки з гравюр такого розміру, що роздивитися їх можна тільки зблизька, а по-третє, до кожного малюнка класик дрібненько написав пояснення, звідси й 80 міні-натовпів. Кожного цікавить, чи іспанське посольство привезло оригінали. Як пояснює координатор проекту Таня Грущенко, з гравюр, які, до речі, до Гойї (1746—1828) і високим мистецтвом не вважали, робляться паперові відбитки.

У середу пізно вночі «втомлена, але задоволена» офіційна українська делегація повернулася з Парижа, де Президент України Віктор Ющенко, а також міністри закордонних справ, охорони здоров'я, культури, надзвичайних ситуацій, палива та енергетики провели низку прагматичних робочих зустрічей і отримали різного роду запевнення, підтвердження, пропозиції, гарантії, обіцянки від французьких колег. Хоча жодного документа в ході візиту підписано не було, Віктор Ющенко отримав найголовніше — підтримку Франції у питаннях № 1 для просування України в Євросоюз — надання статусу країни з ринковою економікою і лібералізації візового режиму.

Що робить жінка, коли їй погано? Діана Клочко, екс-бренд-менеджер видавництва «Кальварія», а нині співробітниця нового видавництва «Дуліби», наприклад, створила омріяну книжку. Вона так і сказала на презентації: «Ця книжка витягла мене з депресії». Що можна очікувати після таких слів? Жіночу мелодраму з хепі-ендом? Монолог у психоаналітика, названий романом? Злу сатиру на колишніх друзів? Ніколи не вгадаєте — Діана зробила альбом-путівник по маленьких містечках і славних селах «Битий шлях, або Україна, якою ми її любимо». Вона каже, що в маленьких, непафосних, патріархальних «населених пунктах», або елегантно — «зажоп'ях», зберігається наша груба, не заформалізована історія, всі наші перли і вся не глянцева, але непроминуща краса українського народу.

Як пише офіційний сайт голлівудської картини «Гроші на двох» (режисер Д. Дж. Карузо), сценарист фільму Ден Джилрой («Конвоїри», «Втікач») давно хотів написати історію про спорт, а щоб вона не була гумово-штучною, взяв факти з життя. Реальний баскетболіст Брендон Лінк із команди UNLV, який, пошкодивши коліно, почав працювати на телефоні, а тоді відкрив у собі здібності прогнозиста і зробив фантастичну кар'єру в нью-йоркській консалтинговій фірмі, став прототипом головного героя драми «Гроші на двох» футболіста Брендона Лейна (Метью МакКонах'ю).

Важко розповісти в одному матеріалі про понад 50 колекцій одягу, що обрушили на голови не звиклих до такої модної номенклатури киян учасники ІІІ Міжнародного фестивалю моди «Київський подіум», який закінчився у неділю. Фестиваль Олександра Соколовського дуже сильно нагадував вінегрет у стилі ф'южн, в якому і шматочки осетрини трапляються, і квашена капуста, і делікатесний балик і яйця другої свіжості. Пана Соколовського як бізнесмена, що має три великі текстильні комбінати й одну швейну фабрику «ТК-стиль» (Чернігів), величезний торговий центр «Альта Центр» і галерею авторських бутіків Fashion Lab у ньому, розбудовує мережу магазинів одягу TUSO, цікавив, мабуть, насамперед бізнесовий аспект вітчизняної легкої промисловості — торгові марки, ринки, мережа збуту, байери, а в частині подіумної моди і шоу-дефіле він поки вчиться, але цивілізовано — не боячись зізнаватись у цьому.
Звіряти по «Київському подіуму» тренди-тенденції особисто я не візьмуся, тому що на фестивалі показували хто що міг — один колекцію осінь-зима, другий — весна-літо, хтось промисловий одяг, хтось прет-а-порте, хтось із додатком «де люкс», а дехто і взагалі «кутюр».

У Київ на фестиваль моди «Київський подіум» у середу приїхав іспанський гранд паризької моди Пако Рабанн. Він удруге запрошений на «Подіум», передусім для статусності заходу. Оскільки реальним законодавцем світової моди Пако Рабанн уже не є — під його брендом компанію розвиває зовсім інший дизайнер, славетний кутюр'є привіз у Київ свою колекцію малюнків, які може купити кожен бажаючий у галереї авторських бутіків Fashion Lab («Альта Центр»). За словами автора, до речі, архітектора за освітою, він не вважає себе художником (навіть свої колекції він робив не художніми, а архітектурними, і з кольором не любив дружити), але з семи років постійно малює.