КУЛЬТУРНА ПОЛІТИКА

Нацрада-2. Культурно-духовна

      24 листопада Президент України підписав указ про першочергові заходи щодо збагачення та розвитку культури і духовності українського суспільства. Минулому уряду було зовсім не до культури: духовність, мистецтво, перевірки КРУ, аудити, перебудова Українського дому в Яйце-райце — Оксана Білозір на власний розсуд мала розпоряджатися такою креативною і водночас консервативною галуззю. Нового міністра культури і туризму Ігоря Ліхового повсякчас опікує гуманітарний віце-прем'єр В'ячеслав Кириленко, а відкриті листи культурні діячі й далі старомодно пишуть Президентові. Відтак Віктор Ющенко, очевидно, вирішив узяти під свій контроль державну культурну політику й указом постановив створити Національну раду з питань культури і духовності при Президентовi України як дорадчо-консультативний орган. Організаційну і технічну підтримку новій Нацраді звелено надавати секретаріату Президента, а сполучною ланкою покликаний бути заступник голови секретаріату і член культурної Нацради Іван Васюник. Новий орган налічує 35 культурних діячів разом із головою — нардепом, директором Інституту літератури НАНУ, колишнім віце-прем'ром із гуманітарних питань Миколою Жулинським. Традиційних «прозасєдавшихся» в Раді вкрай мало, письменницький цех представлений Ліною Костенко, Оксаною Забужко, Юрієм Андруховичем, Володимиром Яворівським, від театру — Лесь Танюк, Сергій Проскурня, Білял Білялов (директор — художній керівник Кримськотатарського академічного музично-драматичного театру), вибрані від кіно — Сергій Тримбач і Ганна Чміль, повпреди від образотворчого мистецтва — Володимир Чепелик, директори художніх музеїв Борис Возницький і Анатолій Мельник. Радники від популярної музики — Святослав Вакарчук і Олександр Пономарьов, від класичної — композитор Євген Станкович, диригенти Володимир Сіренко і Василь Василенко. Група мислителів налічує Івана Дзюбу, Мирослава Поповича, В'ячеслава Брюховецького, Мирослава Мариновича, Євгена Сверстюка, Ярослава Грицака, а культурних чиновників — В'ячеслава Кириленка, Ігоря Ліхового та першого заступника міністра закордонних справ України, голову Національної комісії України у справах ЮНЕСКО Володимира Огризка. Прикметно, що біля кількох прізвищ, з якими, очевидно, не все погоджено, у дужках стоїть припис «за згодою» — серед них Іван Малкович, Юрій Андрухович, Павло Мовчан, Олександр Пономарьов, Лесь Танюк, Володимир Яворівський. Напевне, історія з нагородженням без попередження до Дня незалежності таки дала урок владі. Указ приписує Миколі Жулинському в місячний термін подати Проект положення про Нацраду, а Кабміну — в двомісячний — створити «проект загальнодержавної програми дій щодо збагачення та розвитку культури і духовності українського суспільства».

Служу кінематографу України!

      Окремий державний «кінематографічний орган», про який так багато говорили «більшовики», таки буде. 22 листопада Кабмін видав постанову про створення Державної служби кінематографії. Правда, Служба — це не зовсім те, про що мріяли члени Спілки кінематографістів, думалося ж про Комітет — структуру більш самостійну, з ширшими повноваженнями і з підпорядкуванням Кабміну. Служба ж кінематографії перебуватиме в структурі Міністерства культури і туризму, тільки в окремому приміщенні, зі своїм рахунком і власною печаткою. Фінансування, державні платежі й усі речі, які так цікавили режисерів, як і раніше, проводитимуться через Мінкульт. Розмов про голову Служби ходить багато, серед кандидатур називають і Ганну Чміль, і Івана Гаврилюка, й Вадима Кастеллi, й Олеся Янчука. Але ходити їм ще як мінімум два місяці. Саме стільки часу дав Кабмін на розробку положення про Службу.