Менше чотирьох годин знадобилося вчора судді Родіону Кiрєєву, щоб повністю оголосити обвинувальний вирок у найрезонанснішій справі за роки незалежності. Ще жодного разу в Україні не судили, не арештовували і не визнавали винним колишнього Прем’єра. І, тим більше, не призначали покарання у вигляді тривалого терміну за «колючкою». Лазаренка — справді, судили, але ж не в нас, а у Швейцарії та США.

Але все колись буває вперше... За рішенням Печерського райсуду, яке опозиція вважає продиктованим з адміністрації Президента, Юлія Тимошенко позбавлена волі терміном на сім років, плюс ще три роки вона не зможе займати високі керівні посади, плюс має сплатити космічну суму — 1,516 млрд. грн. заподіяних збитків НАК «Нафтогаз України», та ще й 2,5 тис. — на користь Київського науково–дослідного інституту судових експертиз. Усі розуміли, що вирок Кірєєва буде обвинувальним. Але сам факт виголошення настільки жосткого присуду вчорашній улюблениці Майдану став неприємним моментом навіть для багатьох байдужих до Юлі людей.

Феміда врахувала час перебування Тимошенко в Лук’янівському СІЗО (69 днів), де вона залишатиметься ще не один тиждень. Згідно з вироком Кірєєва, цей час буде відмінусовано від загального терміну відбуття Юлею покарання.

Щоправда, Ледi Ю довго «сидіти» взагалі не збирається. Її рідня та адвокати розраховують на апеляцію, касацію, Європейський суд iз прав людини та зміну позиції Януковича і Ко. І для цього є певні підстави. Але генеральне враження про нинішню українську владу Захід складає насамперед за вчорашнім рішенням Печерського райсуду, оголошеним о 13:00 за київським часом.

Невиправдано велика кількість бійців «Беркута» та внутрішніх військ навколо Печерського райсуду столиці, безпорадність нардепів від опозиції, які не змогли потрапити до зали суду; придушені міліцією спроби прихильників БЮТ заблокувати проїжджу частину Хрещатика та оголені цицьки дівчат iз руху «Фемен», які видерлися на навіс ЦУМу — таким увійде в історію вуличних протестів незалежної України день засудження до семи років позбавлення волі попереднього Прем’єр–міністра Юлії Тимошенко.

У попередньому номері «УМ» повідомляла про те, що за кілька кілометрів від Чорнобильської АЕС представники МНС та Посольства Великобританії в Україні дали символічну «відмашку» початку зведення Централiзованого сховища відпрацьованих джерел iонiзуючого випромiнювання. Власне, роботи з підготовки до будівництва розпочали ще кілька місяців тому — у травні. Тож журналісти, які цієї середи потрапили до зони відчуження, побачили не пустий котлован, а вже готовий фундамент майбутнього сховища. Будівельники починають зводити стіни. Тут не зберігатимуть ядерне паливо з вітчизняних атомних станцій. Натомість протягом десяти років саме сюди планують звезти відпрацьовані радіоактивні матеріали середнього рівня небезпеки з лікарень, лабораторій, різних наукових і технічних закладів тощо. Мовляв, де ж іще будувати сховище для такої гидоти, як не на забрудненій території зони відчуження, яку до того ж ще й неабияк охороняють.

На майданчику комплексу «Вектор» у Чорнобильськiй зонi вiдчуження почалося зведення Централiзованого сховища вiд­працьованих джерел iонiзуючого випромiнювання. Учора під час урочистої церемонії відкриття будівництва Надзвичайний i Повноважний посол Великої Британiї в Українi Лi Тернер та голова Державного агентства України управлiння зоною вiдчуження Володимир Холоша посадили невелику сосонку — як символ життя на ураженiй радiацiєю територiї. Разом iз сосною за кiлька метрiв виростатиме i сховище, в якому за 10—12 рокiв планують зiбрати радіоактивні відходи з усiєї України.

Уже багато хто з них народився не в Україні, а в Казахстані. Їхні батьки опинилися тут за різних обставин: когось привезли у вагонах–«теплушках» відбувати покарання за політичними статтями чи на поселення ще в роки сталінських репресій, а хтось приїхав сюди добровільно під час так званої цілинної епопеї вже в часи Хрущова. Хоча зустрічаються й українці, чиї прадіди поселилися у Казахстані ще з часів царської Росії. Сучасні українці Казахстану залюбки їдять вишукані страви з конини та баранини, завзято нахвалюють казахський плов на противагу узбецькому, п’ють кумис, але й про сало з борщем не забувають. При цьому українська діаспора в державі Назарбаєва є третьою за чисельністю серед українських громад світу (після української діаспори в Росії та США). Згідно з останнiм переписом, громадянами Казахстану є понад 330 тисяч українців. Утім очільники етнокультурних центрів українства кажуть, що насправді «їхнього цвіту» тут не менше мільйона, бо нині заповнення графи «національність» у паспорті стало справою добровільною. Потужність української громади засвідчив і нещодавно проведений в Астані Перший міжнародний фестиваль української народної творчості, на якому пощастило побувати й журналісту «УМ».

Тиждень тому Верховна Рада передбачила впровадження документів, що засвідчують особу і громадянство України і містять біометричні дані. За ухвалення в цілому відповідного законопроекту № 8507 «Про документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України» проголосувало 257 депутатів. Закон ще не підписаний Президентом і не набув чинностi, але його ухвалення парламентом уже спричинило неабияку критику як з боку окремих депутатів від опозиції, так і з боку влади (зокрема, його розкритикував міністр юстиції Олександр Лавринович). Серед проблемних місць закону про біометричні паспорти — те, що українці змушені будуть платити за обмін десятків документів. Авторам законопроекту — нардепам Валерію Коновалюку та Ірині Бережній (Партія регіонів), Олегу Зарубінському (Блок Литвина), Володимиру Мойсику («Наша Україна») та Олександру Буджераку (група «Реформи заради майбутнього») — закидають ще й лобіювання інтересів комерційної структури, що здійснює виготовлення бланків документів із голографічними захисними елементами. Зауважимо, що технологіями, які дозволяють виготовляти такі паспорти, в Україні нині володіє лише скандально відомий консорціум «ЄДАПС».

Казахстан вважається однією з найуспішніших дер­жав не лише пострадянського простору, а й усього тюркського світу. Тож економічна співпраця з цією країною могла б чимало дати й Україні. Тим паче, більшість двосторонніх зв’язків збереглася ще з часів СРСР. Щоправда, за роки незалежності бізнесмени Казахстану та України можуть більше розповісти про втрати, ніж про здобутки.

Суха статистика з відкритих джерел засвідчує, що якщо до 2008 року загальний товарообіг між нашими державами лише зростав (до 5 млрд. доларів США порівняно з 3 млрд. у 2007–му), то з 2009 року почався спад. Торік загальний товарообіг скотився на «дно» — десь до 2 млрд. доларів. І не останню роль у цьому відіграло створення Митного союзу за участі Росії, Білорусі та Казахстану.

Утім українські дипломати в Астані оптимізму не втрачають. Тим більше що вже цього року показники товарообігу почали зростати, передусім за рахунок співпраці в енергетичній сфері. Про те, чому українські підприємці втрачають можливості в Казахстані і як цю ситуацію змінити, а також про вигоди, які наша держава може отримати від створення Митного союзу, «УМ» розповів Надзвичайний і Повноважний посол України в Казахстані Олег Дьомін.

Щонайменше два місяці перебуватимуть під вартою заступник мера Одеси Микола Ільченко та директор КП «Узбережжя» Олег Кухтей. Обидва були затримані ще минулого четверга працівниками Антикорупційного бюро ГУБОЗ МВС та Генпрокуратури разом із третім фігурантом — депутатом Одеської міськради Олегом Гоцуляком. Уже цієї суботи всю трійцю поставили перед Фемідою, яка обрала затриманим міру запобіжного заходу. Згідно з рішенням Печерського райсуду столиці, Ільченко та Кухтей перебуватимуть у СІЗО на час досудового слідства, натомість Гоцуляк — на підписці про невиїзд. На думку адвоката затриманих Вадима Динника, таке рішення щодо депутата суд ухвалив, оскільки Гоцуляк не є посадовцем.

Генпрокуратура повідомила «УМ» окремі обставини справи ірпінських корупціонерів у погонах, щоправда, через таємницю слідства не назвала їхніх прізвищ. Нагадаємо, що за нашими даними, місяць тому працівники ГПУ разом iз колегами iз СБУ затримали старшого слідчого прокуратури Ірпеня Ігоря Дідуха, а також двох його колег — слідчого міліції та співробітника місцевого УБОЗ. Усі троє підозрюваних у хабарництві перебувають під вартою у столичному СІЗО №13.

Лише два місяці не допрацював на посаді прокурора Ірпеня Павло Оніщенко, який днями несподівано пішов на пенсію. У Генпрокуратурі в таких випадках кажуть, що це право посадовця згідно зi стажем роботи в органах. А стаж у пана Оніщенка дійсно чималий, адже в самому Ірпені, що під Києвом, він мав імідж «довгожителя». Бо був прокурором регіону з 2001 року, а в листопаді 2006 року призначений на другий п’ятирічний термін. В країні змінювалася влада, на Різницькій — Генпрокурори, а в Ірпені за законністю стежив фактично незмінний прокурор Оніщенко, що говорить про його неабиякі здібності знаходити спільну мову з керівництвом.