В «УМ» за 18 червня 2013 року прочитав статтю «Погана новина для Віктора». Уважно вивчивши матеріал, я дійшов думки, що це та новина для Віктора, яка дає йому впевненість бути обраним на другий термін.

Прочитав «Лист Тимошенко» з Качанівської колонії... Враження склалося гнітюче. Тільки всі ми винуваті в тому, тому й тому. Це ВОНИ (Партія регіонів) не змінилися, їм більше не вірять ні свої, ні чужі. Це ВОНИ утримуються при владі за допомогою різних маніпуляцій.

У «Літературній Україні» від 8 грудня 2011 року була опублікована стаття Д. Павличка, в якій він, зокрема, плакався, що Зірка «Героя України» йому, образно кажучи, муляє. І ще він неодноразово збирав підписи, щоб скасувати це звання. Звертався до І. Дзюби, І. Драча та інших діячів культури з проханням зняти з нього це непотрібне (а може, й незаслужене?) геройство.

Сьогодні Україна переживає чи не найважчі часи. Український народ опинився у смертельній небезпеці: нинішній режим намагається втягнути Україну до Митного союзу. Членство у Митному союзі, який є складовою частиною Євразійського Союзу, під вивіскою котрого Москва планує відродити СРСР, фактично позбавить Україну європейської цивілізаційної перспективи і знищить як незалежну державу. Курс на членство в Митному союзі означає втрату Україною національного суверенітету, він економічно та політично згубний для українського суспільства. Такий шлях — це зрада українського народу, який підтримує європейську інтеграцію України.

Я давній дописувач і шанувальник «України молодої». Цього разу звертаюся по допомогу.

Уже чотири місяці не можу придбати в аптеці препарат «Хомвіотензин». І це після того, як чиновники–регіонали клялися і запевняли нас, що все буде добре і ліцензування імпортних лікарських засобів не викличе ні дефіциту, ні подорожчання медичних препаратів, навіть дешевше буде. Про це йшлося, зокрема, і в статті «Рецепт від паніки» в «Україні молодій» від 28 лютого.

Моя мама — Круцько Олена Калениківна, в дівоцтві Дзегалюк — померла в серпні 2007 року, а народилася у 1922–му в селі Шарлаївка Теофіпольского району Хмельницької області. Там і застав її родину — батька Каленика, маму Лукерію (Лікору) та молодшу сестричку Надійку — голод 32–33 років.

У чому ж причина, братове українцi, що вiдколи зазнаємо поразки у протиборствi із силами темряви i зла? Чи не тому, що виступаємо ошуканими фемiнiзованими пiшаками? А тут ще — будь вони неладнi! — чужинцi внадилися. І то не з миром, а з мечем.

День народження Пушкіна 6 червня відзначається в Росії як День російської мови. Це нормально, рідну мову треба шанувати, українці теж шанують мову сусіднього народу, в розвиток якої вони зробили немалий внесок. Ненормальним є, коли мову нав’язують силою, коли за її допомогою створюють політичний «русский мир» (у формулі «Росія закінчується там, де закінчується російська мова» проглядає агресія); ненормально, коли мову штучно возвеличують, ставлять її над іншими, не такими, бачте, великими. Великий язик у мурахоїда, на нього налипають малі трудяги–мурашки, тварина їх перетравлює, язик стає ще більш великим і могутнім.

Випадкові знайомства завжди цікаві. В цьому році спілкувався з кількома полтавчанами. Що та як? Чи є покращення? За кого влада? Почім самогон? Вартість лікування? Чи справедливі суди? Наскільки чесні чиновники?.. Переконуємося, що у них — як і у нас. Поважаю полтавського журналіста Василя Неїжмака, який «не пасеться, а будує». Полемізую з ним в одному — їм мак.