Порівнювати діяльність фізкультурно-спортивних товариств, які міцно стоять на ногах, попри постійні зміни у підпорядкуванні сфери фізичної культури — річ невдячна. Надто різна спрямованість фізкультурної діяльності, скажімо, у профспілок, силовиків чи аграріїв. І все ж ФСТ «Колос» має чим пишатися. На останніх трьох олімпіадах у складі української команди було 105 «колосівців», причому в Афінах представників сільського спорту було найбільше порівняно з попередніми Іграми — 44. П'ятнадцятеро з них увійшли у залікові «шістки» Олімпіади-2004, двоє стали олімпійськими чемпіонами, один здобув «срібло».

Прихильники наймасовішого ігрового виду спорту (за міжнародною статистикою — це волейбол, а не футбол) навряд чи будуть задоволені зростанням інтриги в чоловічому чемпіонаті. Бо вирівнювання команд у вітчизняній суперлізі відбулося в найгірший спосіб — чемпіон останніх п'яти років повністю розгубив свій основний склад. Враховуючи, що харківський «Локомотив» тягнув весь «потяг» національного чемпіонату, цьому сумному факту, думаю, не варто радіти навіть опонентам тепер уже колишнього лідера.

Несподівано привабливим для глядачів виявився перший день 11-го туру, коли команди змагалися без участі наших представників у єврокубках. Хоча в цьому є й певна закономірність: у представників «другого ешелону» не було потреби грати «другим номером». Через це фактично в усіх п'яти матчах неділі суперники змагалися в атакуючих здібностях. Такий щирий футбол показав, що буває, коли конструктивність нападу підвищується не за рахунок захисту. А щодо якості, то з усіх колективів, які грали в неділю, можна виокремити «Чорноморець». І не лише за гостьову перемогу, а за те, що одесити поступово виходять на рівень стабільної демонстрації гри, яка відповідає їхнім єврокубковим амбіціям.

Коли у футболі трапляється «облом», завжди виникає емоційний порив для пошуків крайнього. Один футбольний редактор у своїх фірмових колонках у таких випадках каже: «А от якби таки «запхали» потрібний гол, то «співали» б по-іншому». Тому, мабуть, наші футбольні аналітики заплющили б очі на всі негативи донецького «Металурга», якби на останніх хвилинах Шищенко чи Косирін таки «дотиснули» дев'ятьох греків і Україна вперше увійшла б у груповий раунд Кубка УЄФА дружною трійцею. Усі б зосередилися на «важливості моменту» і вихваляннями з приводу того, що ми серед лідерів за представництвом у Кубку УЄФА.

Звітно-виборчу конференцію Федерації гандболу України очікували з нетерпінням. По-перше, у новітні часи в багатьох громадських об'єднанняx з різних видів спорту спроби замінити «стару гвардію» на нове керівництво завершувалися судовими тяганинами. По-друге, з середини літа і аж до 29 вересня, коли делегати конференції зібралися у Києві, був відомий один кандидат на посаду президента ФГУ — заступник міністра у справах сім'ї, молоді та спорту Владислав Миленький, якого офіційно запропонувала столична федерація. При цьому різні активісти «паралельним курсом» у тіньовому режимі пропонували «висунутися» то одному, то іншому політикові. Скажу відверто, авторові цих рядків було б складно пояснити читачам появу такого бажання — стати «дахом» для доволі скромної спортивної федерації — у «трудовика» Валерія Коновалюка, заступника міністра промислової політики Валерія Третьякова (не плутати з екс-помічником Президента) чи «надзвичайного» екс-міністра Давида Жванії. Останньою ж достовірною кандидатурою повинна була стати керівник Фонду держмайна Валентина Семенюк.

У середу мадридські вболівальники особливо прагнули потрапити на «Сантьяго Бернабеу». На стадіоні могла бути переписана сторінка славної історії «королівського клубу». До матчу з «Олімпіакосом» на рахунках нинішнього улюбленця іспанських «інчас» — Рауля Гонсалеса та легенди «Реалу» середини минулого століття — Альфредо Ді Стефано було по 49 голів у Кубку європейських чемпіонів, тож усі бажали стати свідками народження нового рекорду. Чекати довелося лише 9 хвилин, коли Рауль після навісу Девіда Бекхема влучно пробив головою і з 50 голами став кращим бомбардиром найпрестижнішого єврокубка за всю його історію.

Позавчора елітна ліга подарувала матчі на будь-які смаки. При цьому сенсацій вівторок не приніс. Не вважати ж такою першу в історії перемогу «Тюна» у групових турнірах Ліги чемпіонів. Тим більше що швейцарському дебютанту протистояла бліда тінь тієї «Спарти», яка раніше була грозою авторитетів і стабільним постачальником талантів у західноєвропейські клуби.

Як уже повідомляла вчора «УМ», чоловіча збірна України, обігравши команду Болгарії, добилася підвищення у класі — переходу до першої групи Євро-Африканської зони з другої, де вона перебувала після завершення виступів Андрієм Медведєвим.

Десятий тур наочно довів, наскільки клуби вищої української ліги відповідають сучасним вимогам. Якщо для провідних національних чемпіонатів у Європі давно вже стало нормою грати восени по два-три матчі за тиждень, то в нас це — «екстрім». Хоча таке визначення в даному випадку не стосується двох безумовних лідерів, які цю проблему вирішують за рахунок ротації складу та методологічних напрацювань. Інші ж команди, відзмагавшись перед тим у Кубку України, в неділю відчували певний дискомфорт. І прикро, що свою неготовність до щільного графіку виявили ті, хто щороку має єврокубкові амбіції. Так, не змогли виграти у рідних стінах «Чорноморець» та донецький «Металург», а «Іллічівець» взагалі поступився. Нестабільність команд із «зони УЄФА» призвела до того, що після третини турнірної дистанції вже не залишилося жодного претендента на роль потенційного переслідувача дуету грандів.

Уперше за кар'єру Володимира Кличка букмекери ставили на його суперника — настільки переконливо на всіх вплинула потужність ударів Самуеля Пітера. Темношкірого панчера на прізвисько «Нігерійський жах» навіть називали «наступником Майка Тайсона» і «майбутнім великим чемпіоном». Хоча деякі фахівці боксу на цей поєдинок дивилися дещо інакше. Якщо хочете, двобій в Атлантик-Сіті мав окреслити тенденцію подальшого розвитку суперважкої категорії. На боці Володимира Кличка — техніка боксування і чітке виконання тактичних задумів тренера. При цьому сила ударів українця теж значна, інакше він не мав би прізвисько «Сталева кувалда». У Пітера ж, власне, був лише сильний удар і «залізна голова», яка витримувала геть усе, що в неї влучає.
За підсумком 12-раундового поєдинку, Володя, хоч і побував кілька разів на помості, все ж виграв за очками і став таким чином офіційним претендентом на чемпіонські титули відразу за двома версіями — IBF та WBO.