Усе у житті треба робити вчасно. Ще раз у цьому переконалася, відвідавши недавно заповідний Шацький край. Років зо п'ять тому в Пулемці місцеві мешканці бідкалися, що старіє їхнє село, вимирає, а пусток на сільських вулицях більшає з кожним роком. Спорожнілі будинки зяяли порожніми вікнами і неподалік самого Пулемецького озера.

...За моїм вікном ллє дощ. Небо розверзається блискавками й спадає на омиті вулиці, будинки, дерева розлогими громами. Червнева злива така щедра, як, здається, була лишень колись у дитинстві, коли, утікши до хати, ховалися за маминою спиною й тихенько молилися разом з нею до Боженьки, тримаючи запалену свічку-громничку. Віконні шиби стікали водяними потоками, і світ омивався разом з ними. Цей дощ нагадав мені не лише дитинство...

Попри неодноразові погрози влади про те, що дорога на Світязь буде закрита для власників багатьох туристичних баз, які не сплатили належної суми для будівництва другої черги очисних споруд, курортний сезон на Світязі відкрився. Наразі життєво необхідне благо цивілізації, особливо для екологічного здоров'я одного з найбільших озер України, коштує 1 мільйон 200 тисяч гривень. Збудовані ще за радянських часів відомчі бази відпочинку в урочищі Гряда (а це понад 70 баз) і цього літа нічим особливим відпочивальників ще не порадують. Мінімальні зручності може запропонувати переважна більшість баз, яким дозволили відкритися, але вартість проживання буде автоматично зростати. Бо основні витрати на добудову колектора, довкола якого стільки років поспіль товчеться вода в ступі, ляжуть, зрозуміло, на плечі самих відпочивальників. Ціни сьогодні не те що кусаються, аж гавкають: від 75 гривень і вище, залежно від комфортабельності приміщення. Є й дешевші, але про більш-менш нормальні умови проживання в них не йдеться. Як повідомили в Шацькій РДА, вже зібрано понад 540 тисяч гривень, наступного літа на Світязі буде діяти централізована каналізація.

Мешканці трьох чорнобильських районів та інші громадяни, котрі потерпіли від наслідків аварії на ЧАЕС, ще з грудня минулого року не можуть придбати в аптеках ліки за безкоштовними чорнобильськими рецептами. Це при тому, що кошти на їхню закупівлю область із держбюджету отримала, але вони лежать на рахунках і нікуди не «рухаються».

Якщо кажуть, що молодь нинішня не така, як були колись ми, що не здатна вона на якісь нестандартні або героїчні вчинки, — не вірте. Хоча мого героя «продвинуті» представники нинішнього молодого покоління назвуть швидше диваком, аніж героєм-романтиком. Бо залишити обласний центр і поїхати працювати в село — для декого навіть більше ніж дивацтво.

Доля 200 тисяч гектарів так званих колгоспних лісів Волині і далі залишається невизначеною. Боротьба за них точиться між відомствами та гілками влади вже давненько. Однак, як завжди, недосконала правова база не дозволяє поставити однозначну та юридично грамотну крапку в цій суперечці. Спробували це зробити депутати Волинської облради на своїй сесії, але й серед них не було одностайності.

Чи то молодих дівок тут багато, чи просто нове село молодим назвали -версій щодо назви невеличкого нині села Молодівка, поки долали в його пошуках звивисті сільські дороги, в голові крутилося чимало.

Я люблю їздити у відрядження у волинську глибинку. Вирвавшись із міста, абстрагувавшись від реальності та політичних трагікомедій, біля простих людей і землі стаєш чистішим і правдивішим. Проходить трохи часу, й суворі реалії знову повертають у рамки та умовності часу, в якому ми всі живемо, але від людського спілкування, від інших цінностей, якими живуть люди глибинки, залишається завжди приємний слід у душі...

Віднайти Кравченків у Піщі виявилося геть не важко: власник цього зовсім не «западенського», тим більше не шацького прізвища, був і залишається єдиним Кравченком (не рахуючи дружини та дітей) в останньому на українсько-білоруському кордоні волинському селі. А тому перше, що спало на думку: напевне, прикордонник-східняк потрапив служити на край українського «світу». Та не служба і не військовий обов'язок змусив справді східняка Кравченка осісти у прикордонній Піщі.

Після травневих пожеж у Камінь-Каширському районі, внаслідок яких згоріло 300 гектарів лісу, тема бездіяльності місцевої влади та правоохоронців у боротьбі з навмисними підпалами лісових масивів стала особливо актуальною. На спеціальній нараді в облдержадміністрації її голова Володимир Бондар давав прикурити всім, хто бездіє, хто спокійнісінько спостерігає, як ідуть за вітром сотні гектарів лісу, а підпільні пилорами процвітають. Власне, слово «підпільні» тут недоречне, бо вони в жодне підпілля не йшли і йти не збираються, а діють відкрито й нахабно, нарівні з легально зареєстрованими. А в тому, що саме власникам пилорам вигідні лісові пожежі, сумніватися не доводиться. Головний міліціонер області Віктор Швидкий і прокурор Волині Микола Франтовський неоднозначно дали зрозуміти, що нині відстежуються всі схеми лісових крадіжок, усіх дійових осіб цього злочинного ланцюжка. Отож є надія, що після резонансних пожеж хтось із підпалювачів або їхніх «натхненників» таки сяде на лаву підсудних. Самі поліщуки настроєні набагато скептичніше. На їхніх очах упродовж багатьох років безкарно розкрадається і нищиться ліс, але влада і правоохоронці лише час від часу вміло імітують боротьбу з незаконними рубками.