Депутати відповіли на два запитання:
1. Як вони оцінюють заплановане проведення земельних аукціонів та чи голосуватиме їхня фракція за новий дерибан?
2. Чи правда, що після розподілу місць у постійних комісіях між опозиціонерами пробігла чорна кішка?

Якщо у вашому будинку «посєлілся замєчатєльний сосєд», який в екстазі ремонту ось–ось звалить вам на голову стелю або пробуравить ваш затишний клозет, готуйтеся до довгого ходіння по нервах. Зупинити неподобство ви зможете, тільки заблокувавши порушникові доступ до власної житлової площі. Бо жек не стане на вашу сторону. Що ж стосується закону, то, звертаючись до суду, ви мусите пам’ятати: тріщини на стінах ще слід «прив’язати» до активної перебудови в іншій квартирі, тобто довести, що вони виникли внаслідок чужих ремонтних робіт, а не тому, що були там від самого початку.

Вам би стало до смаку простояти в черзі, щоб в’їхати до Києва, кілька годин? Тоді сміливо купуйте вантажівку і починайте займатися перевезеннями. А якщо найкращою приправою до сніданку вважаєте придорожню пилюку, то неодмінно сплануйте все так, аби перекусити поблизу села Стоянка, за 25 кілометрів від Києва. Бо саме тут зупиняються і чекають вечора всі вантажні автомобілі, що не можуть в’їхати до столиці з Брест–Литовського шосе. Тільки з 20.00 вони мають право заїжджати, а до того повинні стояти — так вирішила Київська міськдержадміністрація.

Скільки разів говорилося політикам: фільтруйте партійні списки. Так ні, все як горохом об стіну. Чи як Довгим об раду... Одні й ті самі граблі продовжують лупити по голові, напханій доларами, які істотно пом’якшують удари. Тому все як завжди: депутати від Катеринчука, «команда, за яку несоромно», на другій же сесії втекли до нових господарів. Вони дали потрібні голоси за Довгого, і «маленький» Олесь знову — «найкращий спікер» Київради. Скільки б тепер Катеринчук не казав, що такого рішення він не ухвалював і що буде оскаржувати результати виборів Довгого в суді... Пізно, як у тому анекдоті, доводити, що твоя донька — не повія, бо й доньки, власне, ніякої в тебе нема. У постійну ганьбу та промахи український політикум може загорнутися, як у римську тогу, знявши дорогі брендові костюми.

До відома новообраної Київради: чи не варто взяти на озброєння метод Миколи Катеринчука і замкнути десь пару–трійку найбільших київських забудовників? Тільки не в партійному офісі, а в кабіні асфальтового катка. Хай приберуть за собою... Й не випускати цих достойників доти, доки всі котловани не будуть зариті.

Сьогодні вже практично ні в кого не виникає сумнівів, що так зване оспіване радянською владою «світле майбутнє», яке червоні вожді невідривно пов’язували з терміном «комунізм», було лише міфічною кісткою, за допомогою якої поневолені народи та загарбані землі червоні вожді намагалися тримати під контролем. Сталінська система «дбала» про людей саме настільки, наскільки їй було вигідно — по–мінімуму. І стосувалося це всіх аспектів життя простих громадян. Щойно чиновницький апарат із проголошенням незалежності України отримав свободу дій, стало зрозуміло, що радянська модель управління не передбачала жодних перспектив розвитку країни. Приміром, після розвалу СРСР десятки, а то й сотні тисяч тих, хто сподівався отримати від держави житло, працюючи на неї, збагнули, що їх обдурили.

Гарний «конкретний» подарунок до своїх іменин приготували «київміськбудівці». Й свято вийшло напрочуд щирим, по–весняному теплим і сімейним. Адже всі тут давно вже — одна родина: майбутні мешканці (за те, що вони довірили свої кошти, тут їх називають інвесторами) й самі будівельники, тобто які успішно втілили в реальність надані замовлення й побажання. То ж все було, як на справжніх іменинах, — багато гостей, музики, квітів, доброзичливих побажань й щасливих усмішок на обличчях.

Струшуючи «прах» виборчих урн і поступово приходячи до тями, політики по–різному реагують на підсумки виборів мера Києва. Партія регіонів, наприклад, не збирається оскаржувати результати перегонів. Претендент від ПР на посаду мера Василь Горбаль дарма розкривав обійми киянам — на шию до нього кинулось два з половиною відсотка від усього електорату, але пан Василь не засмучується. «Ми хочемо, щоб працювала Київрада. Ситуація останніх місяців показала, що там необхідна ефективна взаємодія різних фракцій. Ми провели чесну виборчу кампанію, не скуповуючи голоси виборців», — каже Горбаль. Іншими словами, чесно грали, чесно програли, тож претензій — жодних.

За пару годин до настання 27 квітня депутат від БЮТ у Київраді Олександр Бригинець прислав авторці цих рядків СМС: «Христос воскрес! Воскресне й Київ». Це було мило, але завчасно. Хотілося відповісти: «Ще ні, на жаль». Поспіх, як то кажуть, потрібен під час ловлі бліх. Демократи цього так і не усвідомили, поквапившись з обіцянками та програвши вибори мера Києва. Програли вони їх, щоправда, ще й через власну впертість (аби не сказати «тупість»), бо так і не виставили проти «гречкосія» Черновецького одну вагому альтернативу. Але якщо фініш мерських перегонів був передбачуваним, то такого провалу на виборах до Київради мало хто очікував. Хотіли якнайкраще, а вийшло навіть гірше, ніж завжди: демократичної більшості в Київраді, швидше за все, вже не буде.