Суддя стріляв, тепер хворіє...

Суддя стріляв, тепер хворіє...

На цьому тижні у Каневі мало відбутися судове засідання міськрайсуду по резонансній справі щодо стрілянини в барі, Але засідання Феміди так і не розпочалося, бо двоє суддів — той, що веде справу, та його столичний колега, якого слідство визнало жертвою нападу... одночасно захворіли! Нагадаємо, що опівночі 27 червня в барі, що розташований між Каневом та селом Бобриця, в тракториста Олександра Кучу з тамтешнього села Чорниші стріляв суддя Дарницького райсуду столиці Євген Вовк. За версією постраждалого, він із другом Володимиром Лисенком та знайомою Аллою Ходіною сиділи в барі, коли туди заїхав суддя Вовк iз дружиною Інною, уродженкою цих країв. Служитель Феміди тоді звинуватив тракториста, що десять років тому він нібито намагався зґвалтувати його дружину. «Чоловіча розмова» продовжилася на вулиці. Із стріляниною. За версією судді, він просто захищався, бо Куча напав на нього й хотів відібрати табельну зброю. Словам судді повірили й місцеві правоохоронці.

Йдуть не через компенсації?

Йдуть не через компенсації?

Судді Верховного Суду України масово звільняються не через бажання отримати великі грошові компенсації, а через правову і політичну нестабільність, вважає голова ВСУ Василь Онопенко. Нагадаємо, що кілька тижнів тому Верховна Рада України задовольнила відставки 14 суддів ВСУ (нині на розгляді ще три заяви суддів). У храмі Феміди на Пилипа Орлика продовжують працювати ще приблизно 60 суддів. Тоді ж голова Вищої ради юстиції Володимир Колесниченко стверджував, що заяв про відставку від суддів почало надходити втричі більше, ніж раніше. Мовляв, судді хочуть устигнути отримати до кінця року чималу компенсацію — в розмірі десяти місячних зарплат за місцем останньої посади, як це передбачено ст. 136 Закону «Про судоустрій та статус суддів».

Є що приховувати?

Депутат вимагає скасувати Постанову Кабміну від 12 вересня 2002 року №1367 «Про затвердження зразків книг реєстрації актів цивільного стану та описів бланків свідоцтв, що видаються державними органами реєстрації актів цивільного стану». Як ідеться у депутатському зверненні до Віктора Януковича, ця постанова суперечить вимогам Постанови Верховної Ради України від 26 червня 1992 року «Про затвердження положень про паспорт громадянина України, про свідоцтво про народження та про паспорт громадянина України для виїзду за кордон», яка впродовж десяти років зобов’язувала зазначати у свідоцтві про народження прізвище, ім’я та по–батькові батьків дитини, їхнi громадянство та національність. А в разі, коли мати дитини не перебуває у шлюбі, запис про громадянство і національність батька — за громадянством і національністю матері.

За фальсифікації — від трьох до п’яти

За фальсифікації — від трьох до п’яти

Уже за дві доби українці обиратимуть собі місцеву владу, у зв’язку з чим міліція переходить на посилений варіант служби, а центральна влада закликає місцеву забезпечити вільне волевиявлення громадян. Утім у багатьох незалежних експертів це викликає щонайменше посмішку. Порушення виборчого законодавства мало місце під час кожної виборчої кампанії, але останні соцопитування засвідчують, що громадськість переважно не сумнівається в тому, що місцеві перегони–2010 зазнають найбільших фальсифікацій за роки незалежності саме з подачі чинної влади. Опозиція, зі свого боку, закидає владі, що саме на цих виборах «регіонали» нібито хочуть «обкатати» різні технології застосування адмінресурсу, проведуть таку собі репетицію перед майбутніми парламентськими виборами. Пам’ятаючи про те, що фальсифікації неможливі без дрібних виконавців, «УМ» проаналізувала кількість засуджених в останні роки за злочини, скоєні проти виборчих прав громадян, i дійшла висновку: за ґрати потрапляють переважно рядові члени дільничних комісій, рідше — їхні голови та заступники. До безпосередніх замовників фальсифікацій каральний меч правосуддя, як правило, не дотягується. Тож напередодні місцевого плебісциту 31 жовтня не зайве нагадати учасникам виборчого процесу про кримінальну відповідальність за «каруселі», «печиво», «помилки» під час підрахунку голосів тощо.

Оце так відремонтував!

Не знав і не відав черкащанин, який шлях доведеться йому «пройти», аби дізнатися, куди ж насправді подівся його ноутбук. Хоча все починалося досить буденно. Коли в молодого чоловіка потух переносний комп’ютер, він звернувся по допомогу в один із черкаських сервісних центрів. Там йому пообіцяли швиденько відремонтувати його ноутбук «Асус Х–50 М» вартістю 3000 грн. Але не відремонтували. Більше того, віддали той ноутбук у ломбард. Ще й під заставу — 1450 гривень.

Останній заплив

Останній заплив

Чотири з половиною роки тому в харківському басейні «Локомотив» потонув син Вадима Тихоновича Козерука — Андрій. Правоохоронці від самого початку намагалися кваліфікувати трагедію як нещасний випадок i, напевно, вже давно списали б пов’язані з нею матеріали до архіву, якби наполегливий батько не ставив під сумнів правомірність таких дій. У тому, що зi з’ясуванням обставин загибелі 25–річного хлопця не все гаразд, погоджуються й у прокуратурі. Принаймні майже всі слідчі, яким по черзі доручали вести розслідування, неминуче отримували службові покарання за недбало виконану роботу. Але, по суті, нічого не змінилося. Це й змусило пана Козерука шукати правду за кордоном.

Потрiбен суд над КДБ

Пане Президенте!

Звернутися до Вас спонукали Ваші слова про корисність дискусії про СБУ, яка, безперечно, має мати продовження у правовому руслі. Йдеться, насамперед, про висвітлення діяльності ЧК–НКВС–КДБ, оскільки керівник СБУ В. Хорошковський у своєму недавньому прес–інтерв’ю «Комсомольской правде» «рассказал об общей школе российских, украинских и белорусских чекистов» — «школі КДБ». До того ж, у згаданому інтерв’ю він зазначив: «наши сотрудники заканчивали специализованные учебные заведения в Москве, Минске» (на останньому місці Київ — на жаль, не маємо точних даних, скільки випускників Академії СБУ вже звільнені або змушені піти з СБУ, а такі факти є). Отже, в непрямий спосіб В. Хорошковський засвідчив намагання ліквідувати СБУ як найважливішу структуру незалежної держави. Це ж вияснює, чому В. Хорошковський дискредитує Україну в очах світової громадськості. Маємо на увазі цілу низку його провокативних акцій, які безпосередньо передували візитам Президента України в країни Європи і в США, в т. ч. і затримання 8.09 на 14 годин директора Національного науково–дослідного музею тоталітарних режимів «Тюрма на Лонцького» Р. Забілого та вилучення в нього його наукової праці і документів, які необхідні для об’єктивних історичних досліджень — саме документів КДБ, який був репресивним і терористичним органом тоталітарної держави — СРСР.

Руслан Забілий: Жоден чиновник не перепише нашої історії!

— Пане Руслане, вам погрожували під час допиту 8 вересня?

— Натякали, щоб я подумав про кар’єру, сім’ю. І, можливо, краще б пішов працювати до школи. Після тієї «зустрічі» повторно вже не викликали, але порушили кримінальну справу. В мене вилучили історичні документи, що збирав десять років у приватних колекціях, архівах, у тому числі — в галузевому державному архіві СБУ. То досить цінний масив матеріалу, який відновити складно, а в деяких випадках — неможливо. Мої особисті речі вилучили незаконно, без належних санкцій і процедур. Адже жодним законом не передбачено процедуру перешкоджання професійній діяльності історика. Так само зі службових приміщень музею–в’язниці вилучили два ноутбуки і зовнішні носії з матеріалами для майбутньої експозиції діяльності шістдесятників, дисидентського руху, спогади учасників українського збройного підпілля, зібрані впродовж останніх двох років. Копій цих записів немає. Яку «державну таємницю» шукали в сучасних інтерв’ю людей, які пройшли тюрми, табори — не відомо. Відбувся тиск iз метою припинити поширення історичних досліджень та архівних матеріалів.

Ангели–охоронці в погонах

У якусь мить могло статися непоправне. На пероні невеликої залізничної станції «Видинів», що неподалік райцентру Снятин, неадекватно поводилася юна пасажирка, вочевидь готуючись стрибнути під потяг, який мав невдовзі прибути. Небайдужі свідки зателефонували в райвідділ міліції і туди негайно виїхала слідчо–оперативна група. Аби не привертати до себе увагу, правоохоронці прибули в цивільному одязі. На тактовну спробу поговорити дівчина, яка перебувала на межі нервового зриву, відреагувала з неприхованою агресією. Як невдовзі з’ясувалося, причиною такої поведінки уродженки Чернівецької області став глибокий відчай, викликаний непорозумінням із близькими людьми та намір учинити суїцид.