Минулого року російський шоу-бізнес гуляв так, що луна котилася країнами і континентами, а від банкетних пахощів свербіло у носах аборигенів далекої Африки. Свої п'ятдесят святкували гранди російського року Борис Гребенщиков та Андрій Макаревич, двадцятирічні ювілеї творчої діяльності відзначали «Аліса», «Крематорій» «Пікнік», «Секрет»... І ось нарешті свято — щоправда, з меншою кількістю нулів у ювілейній цифрі — замаячило й на нашому обрії: у 2004-му виповнюється десять років «Океану Ельзи», найкультовішій команді української сучасності.

«Танцюй зі мною, сестро, брате, друже, враже!.. Будь досконалим ритмом, танцюй...» — розходяться лаштунки. За ними він, Місько Барбара. Нарешті не у своїх затертих джинсах, але в незмінному світлому светрику. Сьогодні чаклує не тільки над мікрофоном, а й над папкою ведучого. Ура, соліст гурту «Мертвий півень» — ведучий! — вибухає оплесками зала Державного театру оперети. Публіка, яка правдами й неправдами діставала запрошення в профкомах вузів, в «Арт-екзистенції» і перекуповувала їх через десяті руки, нарешті зібралась. І починається тригодинне дійство, яке називається «Камерний акустичний «Концерт для янголів. Крути».

Отже, Руслана. Красива, енергійна, вольова, рішуча, етнічна, вибухонебезпечна, дико-танцювальна, платинова... Забагато чеснот як для простого смертного, а от для учасника пісенного конкурсу «Євробачення» —якраз. Період чуток завершився — час діяти й інформувати про це громадськість. У середу на спеціальній прес-конференції президент НТКУ Олександр Савенко офіційно оголосив, що представником від України на цьогорічному «Євробаченні» буде співачка Руслана Лижичко.

Після новорічних свят, що супроводжуються численними корпоративними вечірками та концертами на свіжому повітрі, артисти естради мають один приємний клопіт — підраховувати зароблене та робити висновки щодо того, з ким наступного разу варто співпрацювати, а кому дешевше відмовити. Пономарьов цього року від такого процесу відсторонився свідомо і заздалегідь: роботі, за яку, до речі, у святкові дні платять по святковому тарифу, він протиставив відпочинок і нові емоції, за якими разом iз дружиною Оленою Мозговою подався аж на Мальдівські острови.

Не мала наша естрада клопоту — подалася на «Євробачення». Минулого року в особі спокусливо-талановитого Олександра Пономарьова Україна дебютувала на цьому відомому пісенному конкурсі. Тоді глядацьке багатонаціональне журі постановило, що наш дебют заслуговує лише чотирнадцятого місця. Після цього обурені земляки Пономарьова між собою ще довго відсипали «компліменти» на адресу закордонних меломанів, які геть не розуміються на музиці й повіддавали свої голоси значно слабшим, ніж наш, учасникам. Сам Пономарьов, утомлений і розчарований, сказав, що отримав необхідний досвід і обзавівся перспективними зв'язками, а його колеги по сцені... почали звикати до того факту, що відтепер шлях до «Євробачення» для України відкритий.

Навіть найзатятіші фани перелічених у заголовку естрадних зірок навряд чи знають про їхню любов до невеликого обласного центру на заході України та «підпільні» приїзди туди винятково для спілкування та релаксу. А пояснюється все, в принципі, дуже просто. Саме у Тернополі живе і працює наразі директором нічного клубу «Доміно» красива й талановита (в минулому — танцівниця, ударниця відомої групи «Електроклуб», хореограф, керівник театру моди) жінка Олена Мельник, дружина вихідця з Тернопільщини й одночасно досить відомого в естрадних колах Москви композитора і виконавця Анатолія Мельника.

«Тихий Камерний Акустичний Концерт» — так називається традиційний концерт, присвячений пам'яті 300 українських студентів, які загинули 29 січня 1918 року. Такі концерти «Арт-Екзистенція» проводить уже кілька років поспіль, і користуються вони шаленою популярністю у молоді.

Останнім часом усі прогресивні шанувальники хіп-хопу жили очікуванням нового альбому від своїх любчиків «Танків». Уже й назва його була відома — «Пожежі міста Вавилон», і дату релізу приблизно визначили... Залишалося всього лише дописати вокальні партії до двох останніх пісень альбому, як стало зрозуміло, що на безхмарному обрії забовванiв підступний форс-мажор: у Ділі виявили вузол на голосових зв'язках. Звичайно, з'явився він не одразу, нормально співати музикант не міг уже з півроку, наразі ж дійшло до того, що виникла загроза втрати голосу назавжди.

Павло Гудимов, вдумливий гітарист гурту «Океан Ельзи», пише свій сольний альбом. Він матиме схожість до колективної творчості групи хіба в тій частині, що то будуть пісні, а не, скажімо, інструментальні композиції чи якийсь drum'n'bass. Любителів тепленьких пліток Павло відразу розчарує: решта «океанівців» цілком у курсі справ про його самостійну роботу, більше того дві його пісні пробувалися до платівки «Суперсиметрія», і одна з них таки туди увійшла.

Хто не чув хітів «Попытка №5», «Обними меня», «Я не вернусь» у виконанні чарівних дівчаток із гурту «ВІА ГРА»! Їх не раз крутили по радіо, телебаченню, на молодіжних дискотеках, у вузах на студенських вечорах... Та якось одній із юних учасниць успішного комерційного проекту раптом стало смертельно нудно просто стояти на сцені й бездумно відкривати рот, подібно красивій пластмасовій ляльці виконувати накази продюсерів. І вирішила дівчина виступати одна. Цією бунтаркою, всі вже знають, є Альона Вінницька — на початку 2003 року вона залишила розкручений дівочий бенд. Крок сміливий і ризикований: коли артистка залишається сама, завжди існує безліч шансів зламатися і полетіти вниз.