Художник української держави — так можна назвати одного з найвидатніших графіків ХХ століття, який називав себе «мазепинцем полку Чернігівського, Глухівської сотні». Георгій Нарбут творив зоровий імідж відновленої України: Герб і Печатку, зразки цінних паперів і монет, поштових марок. Його творчість живилася давнім українським малярством, рукописними книгами й стародруками, геральдикою українських родів. Орнаменти вишивок і гаптувань, ткацтва й писанкарства, різьблення і вибійок у творчій праці Нарбута виявлялися у цілком сучасних, професійних роботах. Розмаїття народного трансформувалося через серце і руки майстра в нове, національне українське мистецтво.

Початок вересня ознаменований концтабірним відходом з життя Василя Стуса (4 вересня 1985) і Юрія Литвина (наклав на себе руки 5 вересня 1984-го у День пам'яті жертв червоного терору). 5 вересня 1918 року Раднарком прийняв постанову, де вимагалося «убезпечити радянську Росію від класових ворогів шляхом їхньої ізоляції у концентраційних таборах». Для маси «радянських людей» шокуючим символом таких таборів стали Соловки. Саме там відпрацьовувалися «передові методики» знищення людини, які впроваджувалися потім по всіх подібних установах «шостої частини земної кулі».
Починаючи з 1989 року, на Соловки щосерпня приїжджають прочани з різних країн. Утім кількість учасників меморіальної церемонії, як і коло країн, звiдки приїздять сюди люди, невпинно зменшується. Цього серпня таких було лише три — Польща, Росія й Україна. Хоча на величезних обширах Соловецького концтабору лягли кістьми представники 60 народів. Для сьогоднішньої Росії ця пам'ять є вельми неприємною. Про неї воліють не згадувати в урядових кабінетах і в столичних музеях.

У ході IV Всесвітнього форуму українців відбувся «круглий стіл», присвячений Голодомору. На нього зібралися близько 100 осіб: дослідники (історики академічних інституцій та аматори з України та закордоння), свідки Великого Голоду, митці, журналісти. За словами прес-секретаря УВКР Світлани Остапи, проведення «круглого столу» на тему «Голодомор 1932—1933 рр.» дало змогу обмінятися планами щодо відзначення 75-річчя трагедії, скоординувати зусилля для досягнення бажаного міжнародного резонансу. Не було на «круглому столі» тільки повноважних представників державної влади. Хоча головне питання цього зібрання стосувалося саме їх. Адже важко вимагати світового визнання українського геноциду, оминаючи поріг власної держави, яка так і не визнала, що вбивство голодом понад 7 мільйонів українських хліборобів — це геноцид.

Днями Московська патріархія знову «вгрузла в політику». Замість турботи про духовне окормлення своєї пастви, про стратегію війни з абортами, теленасильством і рекламою горілки церковники чомусь узялися за організацію масових протестів проти встановлення пам'ятника. І то кому! Українському гетьманові-меценату, покровителю українського православ'я, чиїм коштом збудовано і відремонтовано десятки церков — кафедральний собор у Переяславі, Троїцький собор у Чернігові, дзвіницю Свято-Софійського собору, Богоявленську церкву Братського монастиря, мур Києво-Печерської лаври з надбрамною церквою (після 1709 року, впродовж 200 років у них же проклинали гетьмана-мецената)... Стараннями Мазепи Києво-Могилянська колегія у 1694 році отримала статус академії, ставши першим у Східній Європі вищим навчальним закладом. З 1731 року європейські класики пишуть поеми й романи про Мазепу (Вольтер, Байрон, Рилєєв, Віктор Гюго, Юліуш Словацький), створюють опери й симфонії.

Колосся, паляниці, мед із різних полів і квітів, картини, вишивки і багато інших символів достатку тішили око гостей, які прибули 22 серпня до Богуслава погуляти на обласному святі Незалежності, влаштованому Київською обласною держадміністрацією. Навіть йогурти й кефір у барвистих упаковках мимоволі нагадували тим, хто народився ще «за совєтів», убогу тару епохи залежності.

Учора поблизу залізничної станції Крути за участі Президента й урядовців відкрито пам'ятник 280 студентам і гімназистам, які загинули тут у січні 1919 року, обороняючи Київ від радянсько-російських військ. Ця скромна станція між Ніжином і Бахмачем стала місцем-символом героїзму, про яке десятиліттями розповідали пошепки.

У неділю завершився IV Всесвітній форум українців, який у переддень 15-річчя проголошення Незалежності зібрав до столиці понад 2000 наших земляків iз-за кордону.
«Жодна нація не має такої розвинутої, стабільної, відповідальної діаспори, як наша», — переконаний один з ініціаторів проведення всесвітніх форумів українців, голова комісії з питань громадянства при Президенті Микола Жулинський. Він задоволений, що держава нарешті має програму співпраці зi світовим українством. «Такі програми ми розробляли вже давно, але, на жаль, вони ніколи не наповнювалися бюджетними коштами, — каже пан Жулинський. — Ідеться про створення світового українського цивілізаційного простору, де всі заклади культури, музеї, школи, науково-дослідні інституції мають бути під патронатом Української держави, фінансуватися, бо це наше надбання».

У ході IV Всесвітнього форуму українців у нього народилося дитя — Міжнародна громадська організація «Нова хвиля», установчий з'їзд якої відбувся в Українському домі 19 серпня. Зібралося 65 делегатів із різних громадських організацій — заробітчани з 27 країн світу, зокрема найбільших громад — із Росії, Канади, Італії, Сирії. «Це наша перша спроба об'єднати розпорошені організації у мережу, — каже голова секретаріатів УВКР та ГО «Українська взаємодопомога» Валерій Рябенко. — Це потрібно передусім для посилення координації роботи. А вона вже стихійно склалася під час президентських виборів, коли громадська організація «Українська взаємодопомога» розробила програму «Закордонний виборчий округ і працювала при штабі Ющенка у 39 країнах на 59 дільницях. Ми зрозуміли, наскільки активні наші громадяни, здатні на чудеса самоорганізації».

На пленарне засідання Форум зібрався у столичному Палаці «Україна». Сцену найбільшого з сучасних палаців держави дизайнери прикрасили державними прапорами понад 40 країн, де проживають найбільші громади українців. Перед цим, уранці, представники делегацій віддали шану історичним лідерам нації, відвідавши пам'ятники Тарасові Шевченку і Михайлові Грушевському, поклали квіти до меморіалу Голодомору на Михайлівській площі.

На теренах України, що в роки великого голоду втратила понад сiм мільйонів життів і де розташований Бабин Яр — місце-символ початку нацистського винищення євреїв Європи, — досi немає музеїв Голодомору і Голокосту. Більше того — Україна досі не визнала Голодомор геноцидом, а територію политого кров'ю київського Яру навіть не вважають меморіалом-заповідником. Українські вчені ретельно (наскільки дозволяє «повідок» доступу до вітчизняних «секретних» архівів) дослідили ці теми, видали сотні томів наукової літератури, створили низку документальних фільмів. Утім музейних осередків, де мільйони людей могли б ознайомитися з «накопаною» інформацією і в змодельованій атмосфері земного пекла відчути до нього відразу, в Україні немає.
В Америці такі музеї, меморіали й освітні центри є. Отож стараннями Держдепартаменту США, Академії освітнього прогресу і Посольства США в Україні шестеро українських істориків з Києва, Рівного і Сімферополя відвідали в п'яти американських штатах кращі наукові й просвітницькі осередки, присвячені не тільки Голодомору й Голокосту, а й трагедіям американських індіанців, афроамериканців та японців, а також центри навчання толерантності та громадянських прав.