Малопримітною на перший позір, а проте вельми обнадійливою тенденцією проминулого книжкового сезону є з’ява певної критичної маси видань есеїстики. Поміж найбільш поцінованих експертами рейтинґу «Книжка року» — «Флешка» Юрка Іздрика (Івано–Франківськ: Лілея–НВ), «Сад Меттерніха» Миколи Рябчука (Л.: Класика), «Злами й консенсус» Анатолія Дністрового (Х.: Акта), «Ваші мертві вибрали мене...» Джеймса Мейса (К.: Українська прес–група) та три збірки поляка Збіґнєва Герберта «Варвар у саду», «Лабіринт біля моря», «Натюрморт з вудилом» (К.: Дух і Літера).

Напередодні Нового року 105 експертів Всеукраїнського рейтингу «Книжка року» впродовж цілого тижня оцінювали видавничий репертуар 2008–го. У кожній із семи номінацій визначено претендентів на лавреатство. Починаємо публікувати Короткі списки — переможці будуть названі наприкінці лютого.

Як на мене, найяскравішою подією літературного сезону–2008 стала книжка Михайла Бриниха «Шахмати для дибілів» (К.: Факт). Сміливий, на межі зухвалості, задум зреалізовано на глибинному рівні літературних нанотехнологій. Окрім того, що це нестримно смішно (а таких творів українській літературі завжди бракувало), це іще й вельми адекватно соціальному завіконню: цей нібито анекдот вартий серйозної уваги дослідників масової свідомості. А література як дзеркало соціуму — це і є власне література.

Газета «Друг читача» традиційно визначила книжкові події місяця і запросила журналістів їх обговорити. Зійшлося чимало «пишучої» братії, оскільки на них чекала «Постать місяця» — директор академічного Інституту літератури Микола Жулинський, щойно призначений головою Комітету з Національної премії імені Тараса Шевченка.

Укладання антологій — безпрограшна лотерея, бо цей книжковий формат об’єднує читачів різноманітних смаків. Такі збірки завжди провокативні, оскільки нав’язують незвичний алгоритм прочитання відомих текстів. Антології здебільшого екзотичні — як ікебана, що несподівано поєднує улюблені та байдужі вам квіти. І, як ікебана, мистецтво укладання антологій — давнє й поважне. А віднедавна творення подібних міксів — ще й виразно ринкова справа, яка цілком вписується в схеми новітньої логістики.

Автопутів­ники, власне, тільки пробиваються на український книжковий ринок. Перші порадники для автотуристів з’явилися в київському видавництві «Грані–Т» лише торік. Аж ось за діло взявся головний продуцент туристичної літератури — столична «Балтія–Друк». Ця книжка поки що не стала матрицею жанру, оскільки гальмівний шлях «географічного» підходу дається взнаки. Але тут уже виразно прозирає новий «головний герой» — дорога. Тобто розповідь гіда усе міцніше прив’язується до шляхових вказівників: мовляв, зверни направо, поїдь наліво — враження гарантуються.

Якось Андрій Курков сформулював запитання: чому в Україні немає книжок про сучасних письменників? Не встиг запитати, як на ринку з’явилося кілька видань, де подано різні погляди на сучасний літературний канон. Отже, книжки яких «канонірів» пропонують сьогодні в книгарнях?

Біографічний сектор українського книжкового ринку розвивається останніми роками інтенсивно, але безладно. Лишається «оголеним» найбільш затребуваний читачем науково­популярний сеґмент біографістики. Масового пантеону біографій, що дорівнював би московській серії «Жизнь замечательных людей», у нас досі немає. Тому пошуки історії життя уподобаного історичного персонажа перетворюються для відвідувача книгарні на проблему. Спробуємо запитати: що почитати про Героя України Романа Шухевича?

Книжку адресовано дітлахам, які вже знають, що то за дивовижі сновигають над головою, й навіть здатні ідентифікувати голубів та горобців. Тому автор «запортретував» три десятки більш екзотичних пернатих (з трьох сотень видів, що «прописані» в українському небі). Наприклад, дрохва: зустріти її нині так само важко, як і казкову жар–птицю. Тут же — слушні поради, як її побачити та як непомітно стежити за всіма іншими персонажами книжки.

Рік тому видавництво «Атлант ЮЕмСі» започатку­вало нехарактерний, на жаль, для нашого книжкового ринку проект — серію альбомів–каталогів провідних сучасних художників. Першим тоді вийшов альбом Анатолія Криволапа «Український мотив. Ностальгія. 2000—2005 рр.». Нині серію продовжила нова книжка цього митця під тією ж назвою, але з іншим підзаголовком та упізнаваним шаманізмом кольорів усередині. «Колір виявляє свою присутність і своє химерне шаленство як більш правдиве та ефективне, ніж відтворювана ним реальність», — пише мистецтвознавець із Франції, де А. Криволап виставлявся уже тричі.