Класичне українське письменство, обтяжене соціальними рефлексіями та песимізмом, мало, проте, щасливий виняток на терені пригодницької літератури для дітей. Твори Андрія Чайковського, Адріана Кащенка, Юліана Опільського та Спиридона Черкасенка за своїми накладами часто–густо перевершували популярність «дорослих» романів, що становлять нині кістяк шкільної програми. Усі ці захоплюючі історичні оповіді мали спільний «секрет» — ґрунтувалися на козацьких легендах та переказах.

Малопримітною на перший позір, а проте вельми обнадійливою тенденцією проминулого книжкового сезону є з’ява певної критичної маси видань есеїстики. Поміж найбільш поцінованих експертами рейтинґу «Книжка року» — «Флешка» Юрка Іздрика (Івано–Франківськ: Лілея–НВ), «Сад Меттерніха» Миколи Рябчука (Л.: Класика), «Злами й консенсус» Анатолія Дністрового (Х.: Акта), «Ваші мертві вибрали мене...» Джеймса Мейса (К.: Українська прес–група) та три збірки поляка Збіґнєва Герберта «Варвар у саду», «Лабіринт біля моря», «Натюрморт з вудилом» (К.: Дух і Літера).

Напередодні Нового року 105 експертів Всеукраїнського рейтингу «Книжка року» впродовж цілого тижня оцінювали видавничий репертуар 2008–го. У кожній із семи номінацій визначено претендентів на лавреатство. Починаємо публікувати Короткі списки — переможці будуть названі наприкінці лютого.

Як на мене, найяскравішою подією літературного сезону–2008 стала книжка Михайла Бриниха «Шахмати для дибілів» (К.: Факт). Сміливий, на межі зухвалості, задум зреалізовано на глибинному рівні літературних нанотехнологій. Окрім того, що це нестримно смішно (а таких творів українській літературі завжди бракувало), це іще й вельми адекватно соціальному завіконню: цей нібито анекдот вартий серйозної уваги дослідників масової свідомості. А література як дзеркало соціуму — це і є власне література.

Газета «Друг читача» традиційно визначила книжкові події місяця і запросила журналістів їх обговорити. Зійшлося чимало «пишучої» братії, оскільки на них чекала «Постать місяця» — директор академічного Інституту літератури Микола Жулинський, щойно призначений головою Комітету з Національної премії імені Тараса Шевченка.

Укладання антологій — безпрограшна лотерея, бо цей книжковий формат об’єднує читачів різноманітних смаків. Такі збірки завжди провокативні, оскільки нав’язують незвичний алгоритм прочитання відомих текстів. Антології здебільшого екзотичні — як ікебана, що несподівано поєднує улюблені та байдужі вам квіти. І, як ікебана, мистецтво укладання антологій — давнє й поважне. А віднедавна творення подібних міксів — ще й виразно ринкова справа, яка цілком вписується в схеми новітньої логістики.

Автопутів­ники, власне, тільки пробиваються на український книжковий ринок. Перші порадники для автотуристів з’явилися в київському видавництві «Грані–Т» лише торік. Аж ось за діло взявся головний продуцент туристичної літератури — столична «Балтія–Друк». Ця книжка поки що не стала матрицею жанру, оскільки гальмівний шлях «географічного» підходу дається взнаки. Але тут уже виразно прозирає новий «головний герой» — дорога. Тобто розповідь гіда усе міцніше прив’язується до шляхових вказівників: мовляв, зверни направо, поїдь наліво — враження гарантуються.

Якось Андрій Курков сформулював запитання: чому в Україні немає книжок про сучасних письменників? Не встиг запитати, як на ринку з’явилося кілька видань, де подано різні погляди на сучасний літературний канон. Отже, книжки яких «канонірів» пропонують сьогодні в книгарнях?

Біографічний сектор українського книжкового ринку розвивається останніми роками інтенсивно, але безладно. Лишається «оголеним» найбільш затребуваний читачем науково­популярний сеґмент біографістики. Масового пантеону біографій, що дорівнював би московській серії «Жизнь замечательных людей», у нас досі немає. Тому пошуки історії життя уподобаного історичного персонажа перетворюються для відвідувача книгарні на проблему. Спробуємо запитати: що почитати про Героя України Романа Шухевича?

Книжку адресовано дітлахам, які вже знають, що то за дивовижі сновигають над головою, й навіть здатні ідентифікувати голубів та горобців. Тому автор «запортретував» три десятки більш екзотичних пернатих (з трьох сотень видів, що «прописані» в українському небі). Наприклад, дрохва: зустріти її нині так само важко, як і казкову жар–птицю. Тут же — слушні поради, як її побачити та як непомітно стежити за всіма іншими персонажами книжки.