Упродовж сотні літ він губився і не раз був віднайдений. Навколо його імені творяться міфи, і кожен намагається розгледіти в обличчі поета, який жив колись у Львові, свого Антонича. Для одних Богдан–Ігор Антонич постає в образі скромного хлопчини, вченого–самітника, який ніколи не знав жінки. Інші уявляють його як гуляку, постійного клієнта борделів, богемного митця. Зі слів самого Антонича ми точно знаємо, що він водночас «хрущ на вишні», «мудрий лис», «закоханий в житті поганин», «п’яний дітвак із сонцем у кишені», «рушниця, радістю набита»...

Про те, яким Антонич був насправді у житті й у творчості, «УМ» розпитала напередодні 100–річчя з дня народження поета, котрий святкуватимемо п’ятого жовтня, в найповажнішого в Україні антоничезнавця, професора Львівського університету ім. Івана Франка, завідувача відділом української літератури Інституту українознавства, літературного критика і літературознавця, автора монографій, упорядника антологій поезії Миколи Ільницького.

30 вересня вночі у Києві на Подолі було підпалено арт–центр «Я Галерея», власником і куратором якого є Павло Гудімов. Приблизно о третій ночі ввімкнулася сигналізація. Хто міг — відразу примчав на місце події. Павло прибув одним із перших, бо мешкає неподалік від арт–центру. Як з’ясувалося, у приміщення «Я Галереї» зловмисники закинули пляшку із займистою рідиною. Повністю згоріла кухня, туалет і другий поверх. Основна зала закоптилася. Пожежникам удалося врятувати склад, де зберігається колекція арт–центру і картини з виставки, котра проходила в галереї. Постраждала одна робота з експозиції і велика частина мистецької бібліотеки. Значної матеріальної шкоди зазнали не стільки твори мистецтва, скільки приміщення.

У понеділок у Будинку кіно розпочався єдиний у СНД Міжнародний фестиваль анімаційних фільмів «КРОК–2009». За світовим рейтингом, він визнаний одним із найкращих. Нагадаємо, що, по–перше, «КРОК» через рік проходить то в Україні, то в Росії і має два президенти — Давида Черкаського з українського боку і Едуарда Назарова з російського. По–друге, фестиваль крокує, пливучи. Цього року провідні творці й шанувальники анімаційних фільмів зібралися на кораблику «Зірка Дніпра» і рушили з Києва до Запоріжжя із зупинками в Херсоні й Севастополі, а закінчать вони свою анімамандрівку в Одесі, де й визначатимуть володаря гран–прі. До призів і дипломів журі (очолює суддівську раду голова Спілки кінематографістів України Сергій Тримбач) уперше вирішило додати особливий приз імені Олександра Татарського «Пластилінова ворона» — «За вищий пілотаж».

Позитивної інформації про Україну у світових ЗМІ дуже мало, тому той сенсаційний ажіотаж, який створився навколо переможниці телешоу «Україна має талант» Ксенії Симонової у європейських ЗМІ, сповнює гордістю. Якщо політики нездатні прославляти нашу країну, то хай це робить проста 24–річна дівчина з Євпаторії, яка творить справжні чудеса на піску: майже живі й динамічні картини найвищого драматизму.

Меломани останні два роки з ностальгією згадували про яскравий гурт «Таліта Кум». Юлія Міщенко, приручивши слухачів хітами «Що знаєш ти про дівчат», «Гаряча та гірка», «7я», «Сльози», без пояснень покинула шоу–бізнес. Як з’ясувала «УМ», життя «кумівців» не обірвалося на злеті. Ми дізналися, що 9 жовтня «Таліта Кум» у старому складі (вокалістка Юлія Міщенко, гітарист Сергій Глушко, ударник Сергій Добрянський та басист Віктор Окремов), але в новому амплуа виступатиме у клубі «44», а невдовзі — 25 вересня — відбудеться радіопрем’єра свіженького сингла «Вірю».

Для митця найщасливіший період у творчості — історичний перелом у його країні. Більшість відомих і фінансово успішних в Україні художників починали робити собі ім’я саме у другій половині 80–х — на початку 90–х. Картини Олега Тістола, Іллі Чічкана, Максима Мамсікова, Олега Голосія, Василя Цаголова, Іллі Ісупова, Марини Скугарєвої — нарозхват у найпрестижніших галереях Києва, учасники багатьох міжнародних виставок. На жаль, у нас і досі немає Музею сучасного мистецтва, де б можна прослідкувати розвиток їхньої творчості: з чого все починалося і на якому проекті призупинилося. У п’ятницю Національний художній музей, відкривши виставку «Українська нова хвиля. Живопис другої половини 80–х — початку 90–х років», зробив першу спробу переповісти історію постмодерного мистецтва в Україні.

Відкриття другого крила «Мистецького арсеналу», хоча й тимчасове, однак уже встигло стати грандіозною подією в культурному житті столиці. Після закінчення «Гогольфесту» «Мистецький арсенал» продовжуватимуть реконструювати, а роботи там справді непочатий край. Дірки в підлозі прикриті дошками, зі стін сиплеться пісок, повно пилюки. Такі умови не прикрашають камерної, літературної, театральної сцени. Та, здається, від цього тільки виграє виставкова частина фестивалю сучасного мистецтва.

Уже вкотре, відвідуючи Форум видавців, замислююся над питанням: невже люди так люблять читати, що відпрошуються з роботи, тікають з університетів, перетинають пів–України, аби потрапити на чотири дні у світ книжок до Львова? Чому такий ажіотаж, пояснила львівська поетка Галина Крук: «У мене немає вже сили щось дивитися і купувати. Але не в тому сенс Форуму. Я можу в будь–який час піти в книгарню й у спокійній атмосфері майже за ту саму ціну купити все що потрібно. Приходжу сюди за спілкуванням. Форум — це живий контакт між письменником і письменником, авторами і читачами. І яким би він не був, у ньому ховається найбільша розкіш». Електрик Ігор два дні поспіль стояв у черзі за квитками на Форум. Потрапити сюди його манило не спілкування, а спеціалізована література. «Все для юристів, про духовність, купа масової літератури. Свою технічну шукав цілий день. Знайшов і дуже тішуся з того. Купив книжку на 60 гривень дешевше, ніж у книгарні», — радіє Ігор.

Погоджуюся з двома своїми співрозмовниками та не можу ані слова закинути Юркові Прохаську. «У Європі спостерігається новий підхід до книговидання і книгорозповсюдження. Місце утримання для книжки дуже дороге, тому книгарні зберігають тексти на електронних носіях. Читачеві на його очах за десять хвилин із цього електронного каталогу видруковують книжку і вбирають у палітурку. Це регулює необхідну квоту паперу», — Прохасько радить перейняти досвід і не перенасичувати книжковий ярмарок. Та якби він був видавцем, заспівав би іншої. «Форум — це Великдень. Кожен видавець пече свою пасочку і хоче, щоб читач освятив її своєю увагою. Це найбільше свято в Україні, котре надихається культурою», — зізнається Іван Малкович.

Другого дня «Форум видавців» відвідав міністр внутрішніх справ Юрій Луценко. Зустрівши при вході Олександру Коваль, по–дружньому поцілував її в щічку і відразу відзвітував: «Цього року мільйон не привіз. Це минулоріч такий бюджет. Пощастило купити 900 назв, загалом вийшло близько 20 тисяч книг. У Луганську тоді вперше бачили українську книжку. Цього року у мене антикризовий підхід. Купуватиму сам. Планую стратити дві тисячі». На запитання «УМ», якої ж підтримки у сфері книгорозповсюдження слід очікувати від міністра, пан Луценко зізнався, що навесні фінансово допоміг виданню «Добра читальня». «За наші кошти вони видали дві книжки — переклади з англійської. У рамках «Форуму видавців» передамо тисячу примірників на акцію «Подаруй дитині книгу». Особисто читав їх своєму меншому. На жаль, допомогти більшим МВС не зможемо», — відзвітував «УМ» Юрій Луценко.

Учора у Палаці Потоцьких Президент Ющенко, міністр культури і туризму Василь Вовкун і міністр освіти Іван Вакарчук відкрили один із найбільших книжкових ярмарків у Східній Європі — 16–й Львівський Форум видавців. «Це подія загальнонаціональна. По суті, острів думки, книги, на який хочеться прибути від бруду зросійщення, хохляцтва, хуторянства, малоросійщини. Цей острів досить залюднений. У 1994 році на першому Форумі було 54 учасники і п’ять тисяч відвідувачів. Нині маємо тисячу учасників і очікуємо 65 тисяч відвідувачів. Очевидно, що Форум потребує власного приміщення. Це український проект, а не одноразовий і не річний. Я звертаюся до місцевої влади, щоб розглянула, яке приміщення може надати на постійній основі», — сказав Віктор Ющенко.