В інтернеті з’явилася інформація з посиланням на німецьку газету «Міттельдойче цайтунг» про те, що картини, які висіли в замку німецького міста Дессау й вважалися безвісти зниклими з часів Другої світової війни, виявлені на сайті Полтавського художнього музею.

Написати про свого діда попросив нас полтавець Сергій Перепелиця: «Коли я почав працювати в управлінні СБУ в Полтавській області, то зіткнувся з дідовою справою, в якій були зазначені період та місце його перебування в німецькому концтаборі, — у 1994 році ці справи передавали до архіву. Це був дуже хвилюючий епізод у моєму житті: я ніби доторкнувся до дідової долі...»

Учора на площі біля приміщення Полтавської облдержадміністрації з плакатами «Не віддамо водоканал олігархам!», «Де 233 мільйони за різницю в тарифах?», «Не допустимо рейдерського захоплення підприємства», «Пане Вороно, пам’ятай про Революцію гідності» протестували працівники обласного комунального підприємства «Полтававодоканал».

Фрагменти історії Полтави в окупаційні 1941—1943 роки знайшли відображення на унікальній виставці «Життя Полтави під час окупації» із циклу «Свідки історії», відкритій у Духовно-культурному центрі імені преподобного Паїсія Величковського Свято-Успенського кафедрального собору. Експозиція складається з кількох частин.

Декларація про доходи багато про що може розповісти. От, скажімо, із декларації про доходи полтавського міського голови Олександра Мамая стало відомо, що його зарплатня суттєво перевищує зарплати інших його колег в Україні: за рік Олександр Федорович поклав до кишені 226 722 гривні (або 18 894 гривні щомісяця).

23-річний Євген Олійник, котрий разом зі своєю сім’єю проживав у Волинській області, та 24-річний Ігор Ковальчук з Івано-Франківщини — лейтенанти Збройних сил України. Минулої середи о пів на шосту ранку вони прибули до Полтави. Кадрові військові провели в неволі 8 місяців — потрапили в полон під Іловайськом.

Про таких, як 92-річний генерал-майор у відставці Борис Лутін, котрий пройшов Велику Вітчизняну від першого дня й до останнього, кажуть: не старіють душею. Його важко застати вдома. Він такий же невгамовний, як і в молодості. Навіть домашні, зізнається, йому дорікають: невже тобі, мовляв, більше за всіх потрібно?

На брифінгу прокурора Полтавської області, старшого радника юстиції Яна Стрелюка журналісти нагадали останньому про недавній мітинг під стінами обласної прокуратури, на якому, зокрема, прозвучало звинувачення з вуст активістів із Кременчука в тому, що з її вини затягуються розслідування резонансних справ, і попросили Яна Володимировича уточнити, про які саме резонансні справи йдеться.

Колишній доброволець тоді ще батальйону «Азов» Юрій Анучін, призначений командиром батальйону міліції «Полтава» після скандально відомого Іллі Киви, показує фотознімки з війни: «От на моїй автівці під мінометним обстрілом вивозимо із села Широкиного, що у Волноваському районі Донецької області, мирних жителів...

Ганна ЯРОШЕНКО
Один із «майданівців» Віталій Клименко заявив, що вийти на вулицю полтавців змусила нова влада, яка хоче від сьогодні запровадити драконівські й необґрунтовані тарифи на «комуналку». «Сумний першоквітневий «жарт», — іронічно резюмував він. — Ми хочемо, щоб на вимогу громадськості обласна влада прийняла звернення до можновладців у Києві про те, що вона не підтримує чергового підняття тарифів, які вже й сьогодні непосильні для більшості людей».
На народну сходку гуртом запрошують очільників обласної влади, проте, як виявилося, і в голови облдержадміністрації Валерія Головка, і в голови обласної ради Петра Ворони цього дня знайшлися нагальніші справи, хоч про акцію протесту обоє були поінформовані. Урешті-решт віддуватися за них довелося двом заступникам голови облради — Володимиру Марченку та Володимиру Микійчуку.
Інший «майданівець» Олег Підгорний повідомив, що разом з однодумцями провів власне дослідження: «У вересні минулого року, коли почали займатися питанням комунальних тарифів, ми відкрили той факт, що всі підписані угоди є конфіденційною інформацією. Та ми штурмували кабінети і в такий спосіб отримували документи, що нас цікавили. З активістів-фа­хівців працювала комісія, яка зробила економічні обґрунтування про те, що вже на сьогодні тарифи на тепло- та водопостачання завищені принаймні в 1,5-2 рази. Ці висновки лягли на стіл попередника нинішнього «губернатора» і... канули в Лету. У грудні на сесії обласної ради прийняли рішення про створення контрольної комісії, яка б проаналізувала діяльність комунальних підприємств «Полтаватеплоенерго» та «Полтававодоканал», але вона так і не розпочала цієї роботи. Згідно з документами, які нам надали, «Полтававодоканал» щорічно видобуває 25 мільйонів кубічних метрів води, із них населенню постачає 14 млн. кубометрів. Але, згідно з іншими документами, ми отримуємо лише 7 млн. кубометрів, а інші 7 кудись зникають. Іще одне: 29 відсотків води «водоканальці» списують на втрати. Це все одно що на 6-7 сантиметрів залити всю територію Полтави. При цьому жодного документа, який би підтверджував механізм вимірювання втрат, нам не змогли показати».
Окрім усього, як запевнив активіст, жодна котельня в місті не має на вході лічильника холодної води. Тож розрахунки робляться з повітря, реального контролю за постачанням води (так само, як і газу, електроенергії) немає.
Юрист за фахом Костянтин Волков причину постійного зростання тарифів вбачає в тому, що громада є власником комунальних підприємств лише на папері. «Ми самі винні в тому, що наше спільне майно не приносить нам, власникам, ніякого задоволення, а радше навпаки, — констатував він. — На звернення одного з пенсіонерів про те, що він через скруту не в змозі виконувати свої договірні зобов’язання перед «Полтаватепло­енерго», літньому чоловіку відповіли, що змусять його оплатити послуги через суд. Але ж у договорі є пункти про те, що споживач має право на тимчасове призупинення виплат, а також на знижку тощо. Це типовий договір, затверджений Кабміном. На наш запит до підприємства стосовно того, скільки споживачів скористалися законним правом знижки, нам відповіли: раз договір, мовляв, затверджений Кабміном, отже, туди і звертайтеся. Тож, якщо громада не усвідомить, що вона є власником комунальних підприємств (а власник може впливати на їхню роботу, вимагати звіту керівників), черговим підвищенням тарифів усе не закінчиться».
Тим часом слово бере очільник контрольної комісії обласної ради, яка мала б дати фінансово-економічну оцінку діяльності комунальних підприємств, але так нічого й не зробила, Володимир Марченко. Він обіцяє, що керівники комунальних підприємств відзвітують перед громадою за кожну цифру, та юрба його не слухає. Активісти нагадують Володимиру Олександровичу, що він от уже 12 років у кріслі заступника — за будь-якої влади, і пропонують тут же написати офіційну заяву про те, що той складає із себе повноваження заступника голови облради. Під тиском загалу чиновник урешті-решт змушений написати заяву з проханням розглянути на черговій сесії питання про його відставку.
Громадський активіст Володимир Дащенко зачитує заяву, адресовану голові обласної ради та голові облдержадміністрації, у якій, зокрема, зазначено, що територіальна громада обурена бездіяльністю нової влади. Ця бездіяльність призвела до того, що обласні комунальні підприємства стали збитковими, стратегія розвитку галузі відсутня, формування тарифів на комунальні послуги проводиться непрозоро, останні постійно зростають. Збиткове підприємство «Полтаватеплоенерго» лобіює прийняття депутатами обласної ради рішення про отримання кредиту в розмірі 24 мільйонів євро(!). Вимога громади така: продовжити термін дії комісії з перевірки фінансово-господарської діяльності обласних комунальних підприємств «Полтаватеплоенерго» та «Полтававодоканал» і до завершення її роботи заборонити розгляд питання про зміну тарифів на послуги цих монополістів. Окрім усього, підготувати звернення до Кабміну та Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг. У разі невиконання вимог громада залишає за собою право блокування обласної ради і навіть перекриття руху міського транспорту.
Одна з учасниць акції протесту Людмила Олексієнко розповідає, що мешкає на 16 квадратних метрах житла разом із трьома дітьми, а прописані на цій житловій площі ще чимало членів її родини, тож субсидія їй у жодному разі не світить. Свого часу, щоб мати можливість доглядати за середньою донькою, котра мала інвалідність, Людмила покинула роботу, а тепер знайти вакантне місце не може. Оскільки коштів на життя не вистачає, заборгувала за газ, унаслідок чого його постачання обрізали. Тож тепер вона змушена опалювати приміщення дровами. «Чергове підвищення комунальних тарифів мою сім’ю просто уб’є», — робить висновок жінка.
Полтавський пенсіонер Павло Смага бідкається, що також не зможе скористатися субсидією: у чоловіка 2-кімнатна квартира, в якій зареєстровані 4 особи, а реально він мешкає сам. «Отримуючи пенсію в розмірі 1 400 гривень, 700 із них витрачаю на комунальні платежі. Уже зараз мені виживати важко. І таких, як я, багато. Знаєте, що ще вам скажу? Люди вже зрозуміли, що до влади прийшли такі ж самі, як і їхні попередники: тільки ті розкрадали бюджет, а ці залазять у кишені до збіднілих далі нікуди українців». n