Тут був Гітлер,

20.05.2015
Тут був Гітлер,

Адольф Гітлер їде вулицями Полтави. (з виставки.)

Фрагменти історії Полтави в окупаційні 1941—1943 роки знайшли відображення на унікальній виставці «Життя Полтави під час окупації» із циклу «Свідки історії», відкритій у Духовно-культурному центрі імені преподобного Паїсія Величковського Свято-Успенського кафедрального собору. Експозиція складається з кількох частин. Перша колекція надає унікальну можливість побачити два роки окупації в Полтаві очима німецького інженера Херберта Келлера, котрого в 1942 році разом з іншими двадцятьма колегами направили працювати на залізницю. Таким чином, упродовж 1942—43 років він очолював будівельний та ремонтний підрозділи місцевого залізничного господарства і, очевидно, будучи фотографом-любителем, не розлучався з фотокамерою. Аматорські фотознімки Херберта Келлера після його смерті цілком випадково потрапили на очі пані Олені Треніній, котра працює в апараті бургомістра Ляйнфельден-Ехтердінгена — міста-побратима Полтави. Саме вона й зрозуміла, що ці світлини мають бути в Полтаві. Завдяки клопотанню цієї жінки 50 унікальних світлин окупованої Полтави потрапили до Державного архіву Полтавської області та музеїв обласного центру. 10 найцікавіших із них представлені на нинішній виставці.

Другу частину експозиції складають світлини, півтора місяця тому придбані в архіві фотодокументів Фонду пруської культурної спадщини завдяки спонсорській підтримці Товариства воєнної історії Швеції та його директора — пана Пер-Андерса Лундстрема. Усі ці понад 60 фотознімків надзвичайно високої якості (з усього видно, зроблені професіоналом) нині й представлені у виставковій залі.

Що можна на них побачити? Преображенську церкву (у народі її називали ще «базарною», оскільки вона стояла на ринковій площі), фотозображень якої лишилося дуже мало. А тут, на кількох світлинах, вона сфотографована з різних ракурсів. Біля неї багато людей (серед них учорашні військові на милицях, без ніг) — німці, увійшовши до Полтави, дали дозвіл на відкриття всіх церков, які не були зруйновані. Преображенську церкву, що була окрасою ринкової площі, зруйнували в 1961 році під час чергової кампанії боротьби з релігією. Є й інші фотографії відомих полтавських місць і святинь: дзвіниці Свято-Успенського собору (сам собор був зруйнований іще до війни), проспекту Сталіна (нині це центральна вулиця Жовтнева, яка змінювала назву п’ять разів), базару на Подолі з видом на Хресто-Воздвиженський монастир, а от вгадується Панянський спуск. Цікава добірка фотосвідчень про приїзд до Полтави Адольфа Гітлера 1 червня 1942 року (згідно зі свідченнями, він приїжджав усього на день). Досі жодного фотодокумента про це ми не мали. Нині ж зі світлин, придбаних у німецькому фотоархіві, можна навіть дещо відтворити маршрут Гітлера під час його перебування в Полтаві. От він прибув на полтавський аеродром. А от разом із кількома німецькими офіцерами крокує центральною Круглою площею біля будівлі нинішньої міської ради. Схоже, що в цьому ж приміщенні Гітлер провів і нараду командування групи армій «Південь», на ній були присутні багато генералів — на одній зі світлин їх 8. На іншому фото — Адольф Гітлер їде Полтавою, як не дивно, у відкритій автівці, без охорони. Як видно з іще одного знімка, він відвідав і будівлю нинішнього Полтавського педагогічного вишу. Згідно зі свідченнями, там під час окупації мiстився центр реабілітації, де доліковували після поранення військових — очевидно, Гітлер навідав останніх, вручив нагороди.

Дуже щемний знімок, на якому наших військовополонених гітлерівці ведуть вулицями Полтави. А на світлину «Діти війни» взагалі не можна дивитися без сліз — із неї видно, як не тільки дорослі полтавці, а й діти переживали тягар тієї війни.

«Я задоволений тим, що ця виставка приносить полтавцям якісь враження, викликає емоції, — говорить один із організаторів експозиції — директор Духовно-культурного центру імені преподобного Паїсія Величковського Сергій Козлов. — Звісно, цей фотоматеріал потрібно ще прискіпливо вивчати. Ми сподіваємося, що свою думку про нього висловлять наші історики, краєзнавці. Хочемо й самі провести дослідження цих фотографій. Скажімо, на одній із них я впізнав літню жінку на ім’я Оришка, — я був тоді дуже малим, проте пам’ятаю, що вона мешкала навпроти будинку моїх дідуся та бабусі й жила з того, що нажебракувала... Після закриття виставки передамо цей неоціненний скарб полтавським музеям. Хочеться, аби кожен полтавець вивчав історію хоча б у фотоматеріалах. Щоб розумів: так само, як свого часу в Полтаві був Гітлер, тепер тут може бути Путлер, котрий хоче протягнути в Україну «рашизм». На жаль, ми, українці, часто забуваємо уроки історії...»

На виставці, окрім добірки рідкісних фотоматеріалів, представлені й документи, колекції нагород часів Другої світової війни — зокрема Польщі, Франції, Великобританії і навіть США, газета «Правда» за 10 травня 1945 року, один із примірників видання «Голос Полтавщини», що виходило друком під час окупації, тощо. Є й дві унікальні карти, виготовлені німцями. На першій — можна побачити Полтаву часів окупації, де ще цілі всі будинки. На другій — Полтава після визвольної операції «Френтіх»: у місті все спалене, зруйноване...

  • Викинемо орду із Храму

    Кремлівський цар Ірод, прикидаючись миротворцем, винайшов нову формулу брехні, твердячи, що, мовляв, «русскіє і украінци — єдіний народ». Але ж звідки тоді споконвічна війна вовків в овечій шкурі проти нашої Вітчизни, чому геніальний Василь Симоненко писав: «Україно, ти моя молитва, ти моя розлука вікова, гримонить над світом люта битва за твоє життя, твої права»? >>

  • «Марусю, мовчи! Тут на базарі яєць більше, ніж у нас картоплі»

    Весна вже покликала господарів у поле. На базарах не проштовхнутися: люд вибирає насіння та міндобрива, шукає, чим би земельку покропити, щоб бур’яни не росли і зайвий раз не брати сапу до рук. «Візьміть ще оцей перепарат, під корінь внесете. Він стимулює ріст і зміцнює рослину», — припрошує продавець молоду жіночку, яка купує яскраві пакети з імпортним насінням. >>

  • Загиблих треба шанувати, а не робити з них дороговкази

    У 2012 році в лісовому урочищі поблизу села Мощена, що біля Ковеля, з’явилося нове військове кладовище. Навесні 1944 року тут точилися кровопролитні бої за Ковель, тому солдатських поховань у цій місцині є ще чимало. Відшукати їх і навіть ідентифікувати — справа благородна й необхідна. Бо війна справді не закінчена доти, доки не похований її останній солдат. >>

  • За бабці Австрії і під Російською імперією

    На початку ХХ століття Українська держава відновила свою незалежність, яку два її історичних сусіди — західний (Польща) та північний (Росія) — хитрощами, підступністю та збройною агресією ліквідували, а Україну загарбали та поділили між собою. >>

  • Рахівниця й тоталітаризм

    Як відомо, минулорічної весни наше Міністерство культури заявило про необхідність створення в Україні музею тоталітаризму, який би розкривав весь масштаб злочинів комуністичного режиму проти українського народу. >>

  • Норвезькі остарбайтери

    Лубенський благодійний фонд «Надія і Батьківщина» впродовж багатьох років розшукує в Україні громадян, які під час Другої світової війни були вивезені на примусові роботи до Норвегії, і підтримує творчі контакти з відповідними норвезькими установами. >>