Учора оголосили фіналіста Міжнародної Букерівської премії (Man Booker International Prize), членом журі якої є український письменник Андрій Курков. Лауреатом стала 77–річна канадська письменниця Еліс Мунро. Міжнародний «Букер» відносно нова премія — існує з 2005 року, — нею нагороджують кожні два роки англомовного письменника або письменника, чиї твори доступні в англійському перекладі. Переможець отримує 60 тисяч фунтів стерлінгів.

22—30 червня в іспанській Севільї пройде 33–я сесія Комітету всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, на якій може постати питання про виключення українських об’єктів — Києво–Печерської лаври і Софії Київської — зі списку всесвітньої спадщини. Про це повідомили вчора на прес–конференції представники Національної комісії України у справах ЮНЕСКО, а також заповідників «Софія Київська» і «Києво–Печерська лавра».

«Київські лаври», що проходять уже вчетверте, принципово не заручаються підтримкою жодних спонсорів чи будь–яких інших меценатів. Головне — почути нових поетів, роззнайомити українських авторів з іноземними колегами і спровокувати нові проекти.

Враження про режисера Віктюка відбилося у моїй пам’яті особистим знайомством із усміхненим, іронічним, загалом позитивним чоловіком. Це інтерв’ю було записане під час дитячого «Форуму видавців» у Львові, на якому Віктюк був гостем, і діти вервечками ходили за ним, щоб сфотографуватися і взяти автограф (цікаво, звідки у них така зацікавленість епатажним режисером? Бо земляк?).

«Цього року в програмі Форуму з’явилося більше забав для дітей», — дитяча письменниця Зірка Мензатюк гортає графік роботи ярмарку 7—9 травня. Серед заходів — презентації і її книжок, щоправда, не новинок: деякі видавництва гальмують із продукуванням свіжих видань через економічні причини. Проте відсутність великої кількості книжкових прем’єр змусила організаторів і видавців вигадувати, яким чином привернути увагу читачів. Для цього проводили зустрічі–тандеми письменників із художниками, спеціалізовані майстер–класи (наприклад, майстер–класи з анімації, книжкової графіки, пап’є–маше, акторської майстерності).
Особливим пунктом у програмі Форуму, що вже став його родзинкою, є зустрічі дітей із зірками: цього разу з дітьми спілкувалися Святослав Вакарчук, Роман Віктюк, Міка Ньютон і Віталій Козловський. Вакарчук читав дітям поезію Богдана–Ігоря Антонича та спонукав їх читати власні вірші. Діти ж, а це були переможці конкурсу «Найкращий читач України–2009», перед поп–зіркою не застидалися, і дехто представив справді сильні рядки своєї поезії. Роман Віктюк несподівано (як для автора цих рядків) став улюбленцем дитячої й підліткової аудиторії. Як дідуся Леніна із відомих репродукцій, обступили вони Романа Григоровича і спілкувалися з ним на тему Ющенка, театру та Чорнобиля (детальніше, а також інтерв’ю з режисером читайте у найближчих номерах).

Йому лише 30 років, але у камерному залі Нового драматичного театру на Печерську завжди знайдеться група глядачів, які формують його публіку. Тим паче, що акторський талант Ігоря Рубашкіна підкріплений оцінкою єдиної, найвідомішої в Україні театральної премії — «Київська Пектораль»: «за дебют» («Візит пана В.» і «Людина з Ламанчі») — у 1999 році, «за найкраще пластичне рішення вистави» («Закон танго») — у 2005–му та найсвіжіша номінація — 2009 року — «за найкраще виконання чоловічої ролі» («Розпусник»). Кілька років тому на нього звернув увагу метр вітчизняної сцени Анатолій Хостікоєв і обрав виконавцем ролі Жульєна, яку сам колись грав у популярному мюзиклі «Біла ворона». Відтоді Ігор Рубашкін — ще й актор театральної компанії «Бенюк і Хостікоєв». Недавно актор став батьком: урожайний 2008–й приніс йому та його дружині Олесі Власовій, актрисі Театру на Печерську, донечку, якій днями виповнилося п’ять місяців.

Мета дитячого Форуму видавців — залучити якомога більше дітей до процесу читання і привити їм любов до книги (на відміну від вересневого «дорослого» Форуму, де читання — свідомий вибір учасників і основним є представлення видавничих новинок та спілкування з письменниками). Хоча знайомство з авторами — невід’ємна частина цього Форуму. Адже розмова з людиною, яка придумала світ, що уміщається в одній книзі, — чи не найдієвіший стимул для дитини взяти до рук наступну книжку.

Недільний ранок, 9.30. У великому залі київського кінотеатру «Україна» показують історичний блокбастер «Тарас Бульба» — зал на 456 місць заповнений на дві третини. В інтернет–просторі саме у розпалі дискусії щодо якості та відповідності гоголівському оригіналу кіноверсії російського режисера Володимира Бортка. Фільм, що вийшов у прокат 2 квітня, наразі став найбільш обговорюваним у культурному просторі країни і претендує стати однією з резонансних подій 2009 року. На жаль, неоднозначних для України.

Цьогорічне 1 квітня — безпрецедентний день в історії незалежної України. Вперше на другий план відходить святкування Дня сміху, а на передній виступають загальнодержавні віншування з нагоди 200–річного ювілею Миколи Гоголя. Принаймні таку візію формує Міністерство культури і туризму України, яке днями представило програму урочистостей: крім традиційних ювілейних монет і марок, Гоголь явиться нам здебільшого в театральній та візуальній інтерпретаціях.

Він художник, який створив у кінематографі візуальні образи Івана Мазепи й Тараса Бульби (довгоочікуваний фільм Володимира Бортка з Богданом Ступкою у ролі головного героя вийде 2 квітня). До цього Сергій Якутович, син видатного українського графіка й художника–постановника Георгія Якутовича, працював здебільшого як книжковий графік. Він ілюстрував видання Шекспіра, Достоєвського, Гончара, Гоголя... усіх не перерахуєш. Певний час — наприкінці 90–х — Якутович працював у Іспанії, де писав величезні живописні полотна. Взагалі, масштабність, розмах притаманні цьому художнику. Якутович каже, що його місія була визначена ще з дитинства: йдеться про коло спілкування батька, куди входили, зокрема, Сергій Параджанов та Юрій Іллєнко. Можливо, звідти — працездатність та відповідальність майстра, а також постійні пошуки нового.
Ця розмова з Сергієм Георгійовичем відбувалася напередодні відкриття виставки його робіт, тобто залишків декорацій до фільму «Молитва за гетьмана Мазепу», яких у загальній кількості ним було намальовано близько півтори тисячі квадратних метрів. Цей фільм, не оцінений і не проаналізований суспільством (на заваді стала темна історія викупу прав власності та заборони до показу), для Якутовича є болем. Взагалі, здається, усе його єство зараз насичене болем і сумом. З цього ми і почали розмову.