Синельниківська міліція — на вухах. Адже навряд чи вона за свою історію щось подібне знала. Та й по всій Україні аналогів ще треба пошукати. У Синельниковому ж 7 листопада, коли комуністи відзначали свято «великого жовтня», напали на... міськвідділ міліції.

Гелікоптер Бориса Філатова обстріляли 31 липня нинішнього року. Хоча подія отримала всеукраїнський резонанс, розбурхані пристрасті з часом вщухли: міліція під різними приводами не бажала порушувати кримінальну справу, а потім в одній iз місцевих газет і взагалі з’явилася публікація, у якій ініціатором скандалу проголошували... самого Філатова, який, мовляв, своїм гелікоптером лякає пляжників у Самарській затоці.

Відтоді, як у жовтні 2007 року внаслідок вибуху газу в житловому будинку №127 по вулиці Мандриківській у Дніпропетровську загинули 23 людини, пристрастi навколо трагедії то затухають, то розгоряються з новою силою.

На початку 50–х років минулого століття у Дніпропетровську вирішили створити серійне конструкторське бюро та налагодити виробництво ракет, які генсек Микита Хрущов обіцяв штампувати, немов сосиски.

Вирок, який проголосив суддя Жовтневого районного суду Дніпропетровська Сергій Пойда, безперечно, увійде в українську історію. Адже 37–річного селянина з віддаленого від обласного центру Апостолівського району Юрія Слободу, батька двох дітей, один з яких — інвалід, засуджено до двох років позбавлення волі. Щоправда, з річним іспитовим терміном. Як запевняє адвокат засудженого Таїсія Гокова, стаття 383 Кримінального кодексу, яку інкримінували її підзахисному, є екзотичною у всеукраїнському вимірі. Адже передбачає покарання за завідомо неправдиве повідомлення суду, прокуратурі, слідчому або органу дізнання про вчинення злочину.

Скандали довкола радіоактивного випромінювання, що струмує з пам’ятника «вождю світового пролетаріату» Володимиру Леніну, який розташувався у самісінькому центрі Нікополя, поруч iз будинком міської ради, то розгоряються, то затухають уже років двадцять. Але скульптура продовжує стояти.

На території нинішнього Нікопольського краю свого часу розташовувалося відразу п’ять із восьми Запорозьких січей — Томаківська, Базавлуцька, Микитинська, Чортомлицька та Нова. Відтоді води спливло чимало — як у переносному розумінні, так і в прямому. Адже рукотворне Каховське море, що нині, швидше, нагадує брудну калюжу, затопило навіть місце розташування цих січей. Отож повернути історію назад нікому не спадало на думку.

Багаторічний читач нашої газети Юрій Холод звернувся до корпункту «України молодої» як до останньої надії. Бо ще з 2009 року 74–річний чоловік безрезультатно б’ється мов риба об лід, аби покарати працівників банку, які застосували до нього фізичну силу.

Московський літературний журнал «Новый мир» за радянських часів мав стійку репутацію культового, елітного. Один перелік редакторів, що його очолювали, можна назвати легендарним — Олександр Твардовський, Костянтин Симонов, Сергій Залигін... У роки горбачовської відлиги наклад журналу став рахуватися мільйонами. Сьогодні це всього 5 тисяч. Утiм як і інші «товсті» журнали, він ще несе в собі певну якість старого бренду. Сьогодні завдяки, зокрема, і цьому часопису росіяни знайомляться і з українською літературою.

Минулого понеділка у Єлизаветівці, що у Петриківському районі, відбулася, за місцевими мірками, історична подія: 86 осіб засвідчили свою участь в ініціативній групі з проведення місцевого референдуму. На останній планують винести питання про довіру депутатам сільради. Передували цьому гучні події, які минулого тижня вилилися навіть у прес–конференцію в столичному інформагентстві УНІАН. З журналістами спілкувався 29–річний голова Єлизаветівської сільської ради Максим Голосний, той самий «вискочка», який кинув рішучий виклик («УМ» про це вже писала) «регіональній» владі в області.