Оперна примадонна — завжди царственна, владна і непотоплювана, такими малювали нам зірок найбільших оперних сцен глянцеві журнали, і різні біографічні видання. Так от гранд-дама російської оперної сцени Олена Образцова ідеально вписується в прокрустове ложе цього міфу: вона виступає в Большому театрі, в Карнегі-холл, в Гранд-опера, потім мотається по гастролях із театром Віктюка, потім раптово захоплюється джазом чи кабаре.
Олена Камбурова — з тих співачок, котрих ідентифікують завдяки пісням, які вони виконують, а не манері одягатися, потребі епатувати публіку своїм особистим життям чи звичці влаштовувати скандали у готелях. Випадок, як на сьогодні, рідкісний. Але Олена Камбурова — співачка камерна, до того ж, знайома з дитинства — саме вона співала у легендарному фільмі «Пригоди Електроніка», на якому виросло не одне покоління, тож кому, як не їй, протистояти приземленим пріоритетам естрадної сучасності.
Музиканту, композитору, продюсеру Олександрові Спаринському виповнилося 50. Колись він грав на весіллях і забавах, по барах і ресторанах; об'їздив пів-Союзу у складі різноманітних ВІА, займався бізнесом, видавав платівки й касети, організовував гастрольні тури, виступав iз мистецтвознавчими лекціями за кордоном. А писати музику почав у сімдесяті роки, до сьогодні не зраджуючи своїй головній професії...
Аби далі не було ніякої плутанини — попереджаємо відразу: раніше «Дикими танцями» народ називав пісню Руслани «Ой заграй ми музиченьку», наразі ж співачка написала нову композицію «Дикі танці». І саме на неї днями, згідно з положенням про «Євробачення», невгамовна гуцулка разом зі своєю командою відзняла кліп.
Знімали відео, що має презентувати нашого делегата у всій красі на «Євробаченні-2004», у Києві, в покинутому приміщенні Льодового палацу, який дотепні учасники дійства, натрусившись через холоднечу, охрестили «льодовиковим». Щоправда, трусилися вони недовго — слідуючи букві сценарію, який, до речі, писала Руслана, на майданчику розпалювали вогнища у бочках, палили смолоскипи на трибунах, не шкодували піротехнічного вогню і навіть притягнули справжній військовий вогнемет. Ну і, зрозуміло, власне дикі танці, які не розхолоджують аж ніяк.
У неділю в БК КПІ столична публіка (далеко не лише студентська, були навіть бабці з онуками) святкувала День народження пітерського рок-гурту «АукцЫон». Незмінним складом, із традиційним блочком мінералки, а автор текстів (він же — клавішник, він же — перкусист, він же — трубач) Дмитро Озерський, як завше, зі зворушливим пакетом кефірчику, вони, мов уперше, самовіддано й до сьомого поту відпрацьовували концерт. Власне, до «АукцЫону» слово «відпрацьовували» якось і не клеїться. Навряд чи їм вдалося склепати своєю творчістю капітал. Коли після чергового концерту бачиш футболку Леоніда Фьодорова, мокру, хоч викрути, починаєш краще розуміти (ні, не музичний авангард) працю шахтарів з металургами. А на постсовєтських теренах що працівників важкої промисловості, що справжніх митців не надто розбещують.
Останнім часом баян (читай інакше — кнопковий акордеон) здобувся на прицільну увагу. То «Бульвар» друкує розгромне інтерв'ю про справи музичні — чесні й не дуже — з Володимиром Безфамільновим, яскравим представником української баянної школи; то Володимир Рунчак вшановує пам'ять Олександра Ємця суперавангардовим концертом зі своїх баянних творів у виконанні Павла Фенюка. То «Афіша» дає блискучий анонс на польське акордеонне тріо «Motion», що вихлюпує на голови шанувальників гримучий коктейль з авангарду та джазу; а між польськими акордеонами є-таки баяни...
Сьогодні святкує свій 60-й день народження американська співачка Даяна Росс. 60-ті роки минулого століття були особливо врожайними на нові музичні таланти. Багато тодішніх дебютантів сьогоднi вже мають статус легенд. Якщо звузити пошук до найвідоміших негритянських виконавиць, які дебютували в ту вже віддалену в часі епоху, то Тіну Тернер до цього часу вважають непогамованою тигрицею рок-музики, Арету Френклін — королевою музики соул та ритм-енд-блюз. Ну а за звання королеви негритянської поп-музики роками змагалися британка Ширлі Бессі та американки Діон Ворвік і Даяна Росс. Схоже, що в остаточному підсумку перемогла остання. Бо про двох інших її «сестер»-суперниць тепер згадують нечасто.
Зіркова хвороба, як відомо, до медицини особливого вiдношення не має. Фахівців, що рятують зарозумілих артистів від цієї недуги, на медичних факультетах не вчать, а от рецепт зцілення тих, хто вже й землі під ногами не відчуває, існує. Варто такого персонажа хоча б на тиждень приставити до Андрія Кузьменка — і від його зірковості та пихи не залишиться й сліду.
Незабаром наші й без того переобтяжені роботою суди (на традиційно задовгі розгляди справ українськими правоохоронцями нарікають не лише самі підсудні, а й навіть міжнародні інституції) матимуть набагато більше клопоту. Це «набагато» дорівнює кількості барів, ресторанів, клубів, теле- і радіокомпаній, поїздів, маршруток, які вмикають радіо або ж фонограми й за використання цієї музики платити не збираються. Таких, як неважко здогадатися, 99 зі 100. Не виключено, що зовсім скоро власників цих розважальних закладів люб'язно запросять до суду.
Минулої суботи публіка нью-йоркської «Метрополітен Опера» стоячи влаштувала 15-хвилинну овацію славетному італійському тенору Лучано Паваротті, повідомила агенція «Франс Пресс». Упродовж цього часу 68-річний оперний співак 11 разів з'являвся на сцені та дякував шанувальникам поклонами. У приміщенні Опери висів великий плакат із написом WE LOVE YOU LUCIANO («Ми любимо тебе, Лучано»), в якому буква «О» у слові LOVE була виписана у формі серця. Славетний тенор дебютував у «Метрополітен» 23 листопада 1968 року в опері «Богема» і після того ще 379 разів виступав на сцені цієї однієї з найвідоміших Опер світу у 20 різних оперних ролях. Найбільше (61 раз) у ролі Маріо Каварадоссі, героя опери «Тоска».
