Арсенал зброї, знайдений в одному зі ставків прилуцького села Лище, подивував і правоохоронців, і спеціалістів-піротехніків. Тут полюбляють рибалити чимало лучан. Але ніхто навіть із місцевих мешканців не підозрював, що покоїться на дні ставка біля лісу.

Тут навіть час завмирає, вслухаючись у серпневу багатоголосу симфонію у виконанні цвіркунів. Тут навіть тумани стеляться у три яруси. За цілісінький день жоден автомобіль не порушить цю священну сільську тишу, що пахне полином, материнкою і м'ятою. Не пройтися босоніж по зарослих густою травою стежках видається тяжким гріхом, а тому мешти самі просяться з ніг. Недарма, ой недарма облюбували стару липу в долині біля підніжжя панської гори тітоньки з мітлами, яких краще обходити десятою дорогою. За давніми переказами, саме на цю відьомську липу зліталися на свій шабаш довколишні відьми, яких у поліських нетрях завжди вистачало. Сказати, так це чи ні, міг один свідок — старезний дуб, що вже кілька століть оглядає довкілля з панської гори. Але він уміє мовчати. Через те, напевне, і живе так довго. Щоправда, навіть його розговорили теперішні стобихвивці. Донедавна, щоб подзвонити з мобільного чи радіотелефону або прийняти дзвінок, мешканці цього села бігли сюди, на гору, вилазили на дуба і тільки під його надійною кроною могли скористатися новітніми благами цивілізації. Аж поки в сусідньому селі мобільні оператори не встановили антену. Неподалік панської гори на відлюдді стоїть звичайна поліська хатина, до якої їдуть з усіх усюд люди. Хоч у сезон дощів дістатися до Стобихви не так і просто. Але саме через бездоріжжя Стобихва, може, і зберегла свою первозданну красу, не здалася на милість цивілізації. А люди примудряються сюди добиратися, шукаючи допомоги й поради у господаря дивної хатини...

Тільки справжній мисливець може зрозуміти, що таке приготування до відкриття мисливського сезону, коли вже за тиждень не можеш нормально спати в передчутті того кайфу, що отримує людина з рушницею на полюванні. І не стільки від його результативності, як від самого процесу.

Серед безлічі повідомлень про цьогорічні жертви нещасних випадків на воді це є приємним винятком. У селищі Колки, що на Маневиччині, у Волинськiй областi, 13-річна дівчинка була врятована після майже 10-хвилинного утоплення. Місцеві лікарі цей неординарний випадок вважають дивовижним, адже вже після 5 хвилин відбуваються незворотні зміни в головному мозку.

У рамках реалізації програми «Від лікарні до лікарні» дружина Президента України Катерина Ющенко відвідала Волинське обласне дитяче територіальне медичне об'єднання та обласний перинатальний центр, що діє в обласній дитячій лікарні.

За всіма писаними і неписаними законами волиняни, маючи на своїй території 240 озер, 118 річок та безліч ставків і штучно створених водосховищ, рибкою місцевого походження мали б просто об'їдатися.

Проте купити свіженьку рибку навіть в обласному центрі не так уже й просто. «І чого це? Ідіть на Центральний ринок, там з машин продають!» - порадить не посвячений у тонкощі рибних справ читач.

Якби мешканцям шацького села Світязь ще років п'ять тому сказали, що вони зароблятимуть стільки ж, як і власники престижних курортних будиночків у Криму, - тi просто посміялися б. Але саме за останніх п'ять років одна з найбільших блакитних перлин Волині та України - озеро Світязь - покликало на свої мальовничі береги таку армаду відпочивальників, що ціни зрівнялися з кримськими.

Цьогорічні весняні морози добряче пошкодили цвіт чорниці, а тому сподіватися на щедрий урожай цієї традиційної волинської ягоди нинішнього літа не доводиться. За попередніми прогнозами, стартова ціна кілограма чорниць буде не менш ніж 13 гривень. Хто не полінується і кому пощастить знайти ягідні місця, зможе суттєво поповнити свій сімейний бюджет.

Цікавих і непересічних сіл на Волині багато. Власне, кожне село, як і кожна людина, цікаве по-своєму. А ось унікальних — на пальцях можна порахувати. Потрапивши у Стобихівку, я й не підозрювала, що їду в село... мільйонерів.

Торік, якраз після парламентських виборів, побувала я в знаменитому поліському селі Хотешів, де відбулася своя маленька революція. Революція, бо обрали селяни двох сіл (Хотешова і Котуша) своїм сільським головою людину, яка не мала ніяких ні посад, ні звань, ба — навіть технікуму за плечима, не кажучи вже про вищу освіту. Безробітний Володимир Маковецький із безпрецедентною перевагою переміг усіх своїх суперників: за нього проголосували 773 виборці із 1516. Тобто він набрав голосів стільки, як усі шість претендентів разом узяті. Через це здобув Хотешів славу ще й революційного села. Бо за радянських часів він був селом... спекулянтів. А ще чимало хотешівців пішли у світи широкі, здобувши вищу освіту в багатьох українських ВНЗ. Тільки у Київському національному університеті імені Т. Г. Шевченка понад 30 вихідців із села здобули дипломи.
А ще Хотешів став справжньою кузнею медичних кадрів — у медінститути хотешівці вступали у різні часи і за різних влад. Про славне минуле і день сьогоднішній цього справді унікального села Камінь-Каширщини йшлося у матеріалі «УМ» «Край Адамів і Єв».