Більшість робіт українських художників–авангардистів, які сьогодні презентують на виставці «Відроджені шедеври» в Музеї українського народного декоративного мистецтва, досі була невідомою. Доктор мистецтвознавства Тетяна Кара–Васильєва запевняє, що експерименти з кольором і формою відомих художників Олександри Екстер і Казимира Малевича почалися у вишивці, а згодом перейшли на картини.

Російський класик анімації Андрій Хржановський, автор мультфільмів «Жив–був Козявін», «Скляна гармоніка», циклу фільмів «Зустрічі з Пушкіним», «Довга подорож» (про Федеріко Фелліні), понад десять років досліджував творчість Йосипа Бродського. 30–хвилинний анімаційний нарис «Півтора кота» за мотивами прози Бродського і його графіки, який став анонсом довгоочікуваного повнометражного фільму «Півтори кімнати, або Сентиментальна подорож на батьківщину», став фаворитом не одного кінофестивалю. Італійський сценарист Тоніно Гуерра, який не один рік співпрацює з аніматором, одного разу сказав: «Відкрийте для себе поета Хржановського, який розкаже вам про поета Бродського».

Організатори міні–фестивалю анімаційного кіно «Анімакрок. Зупинка на вимогу» запросили Андрія Хржановського зробити в Києві майстер–клас і провести творчий вечір. Його фільми не йдуть у прокаті, тому про зустріч з аніматором знало вузьке коло художників, артистів і голодних на цікавих людей студентів, серед яких була і журналістка «УМ».

«Тільки відчайдухи і мужні люди готові заспівати «Урочисту месу» Людвіга ван Бетховена. Багато артистів вважають, що це неможливо. Ми ж покажемо, яким прекрасним є цей складний твір у виконанні симфонічного оркестру та українських співаків», —розповідає на прес–конференції один із найкращих диригентів Америки, почесний музичний керівник Оркестрового ансамблю Парижа Джон Нельсон. Учора він уперше репетирував «Урочисту месу» з Київським симфонічним оркестром і хором під керівництвом Роджера МакМерріна, Національною академічною капелою «Думка» і хором Національної радіокомпанії України. У концерті також візьмуть участь провідні солісти Національної опери України і Державного академічного Большого театру Росії Вікторія Ченська, Анжеліна Швачка, Максим Пастер і Тарас Штонда.

Про музей фотографії в Україні говорити ще рано. У нас не те що фотофестивалю путнього немає, а місця, де б регулярно могли виставлятися фотохудожники, не знайти. Порівняно недавно у Києві відкрилася галерея, яка з самого початку свого існування спеціалізується винятково на фотографії. У Brucie Collections українська публіка вперше познайомилася з роботами фотографів міжнародного рівня — ню Хельмута Ньютона, красою руху Ховарда Шатца, пейзажами Африки Себастьяно Сальгадо, ландшафтами Італії та Ямайки Антона Ланге, еротикою Гуідо Арджентіні. Серед екзотичних пейзажів і оголеної натури перевага надається фешн–фотографії. Першим у Brucie Collections виставлявся американський фешн–фотограф Майкл Маккефрі, який у Києві відзняв колекцію Лілії Пустовіт. Слідом за ним —Хаггі Регнарссон, Девід Дребін, Альберт Уотсон.

Останній рік літературно–меморіальний Музей–квартира Павла Тичини дає інформаційні приводи для «сонетів і октав». Минулого року як сніг серед літнього дня приголомшила новина про те, що Київська міська рада примусово виселяє музей із приміщення через несплату оренди в сумі 16 тис. грн. Тоді на захист квартири Тичини піднялася вся інтелігенція України і частково Росії. Через позови у суди музей удалося зберегти, і ніхто не посмів викинути рукописи поета з Терещенківської, 5. Із першого січня поточного року працівники музею почуваються значно впевненіше: Музей–квартиру Павла Тичини передали в державну власність — у підпорядкування Міністерства культури і туризму України.

Наприкінці січня у Києві, на вул. Пушкінській, 32–б відкрито нову галерею Artlife виставкою авторських ляльок «Королівський дебют». Традиція лялькарства поширена у всьому світі, кажуть у галереї, особливо у Москві, Нью–Йорку та Лондоні. В Україні цей жанр означений пунктирно — з великими пробілами. Artlife вирішили змінити ситуацію і приєднатися до світового тренду — експозиція авторських ляльок змінюватиметься щомісяця. На першій виставці свої роботи представили і відомі майстри, і дебютанти з усієї України.

Сьогодні у Харкові на вул. Сумській, 3 успішно працює велика книгарня. Тривалий час із цим будинком траплялися каверзні ситуації. Не раз на різних поверхах будівлі без явних причин спалахував вогонь. Подейкують, що у далекому минулому хтось позаздрив успіхові першого власника будинку — відомому фотохудожнику і піонеру кінематографа дореволюційної Росії Альфреду Федецькому і наклав прокляття на нього і його фотоательє на Сумській, 3. Інакше годі пояснити містику, пов’язану з ім’ям Федецького.

Донедавна до нас доходили відео з Пітера, Москви чи Калінінграда, як десь на квартирі у колі шанувальників акустичні концерти давали «Кіно», «Акваріум», «Аукціон», Олександр Башлачов. Наші музиканти про «квартирники» тільки в книжках читали і сприймали їх винятково як легенди про російський рок.

Коли у 2006 році на один із московських «квартирників» запросили «Океан Ельзи», Святослав Вакарчук ніяк не міг «вдуплитися», що від нього хочуть. Він то пиріжками з чаєм ласував, то намагався щось про музику розповідати, то гітаристу Петрові Чернявському «Бітлів» пропонував зіграти. На початку вечірки всі як один «Океани» зізналися, що ніхто з них раніше не бував на «квартирниках» і навіть не здогадувався, що такі тусовки в ХХІ столітті можуть бути актуальними. Якийсь час справді про квартирні концерти ніхто не згадував. Звісно, молодь із гітарами збиралася по квартирах, але такі посиденьки аж ніяк не відбувалися у форматі «квартирників». Сьогодні ні сіло ні впало знову, як у важкі для андеґраунду 80–ті, народжується нова хвиля «квартирників». «УМ» побувала на кількох, попила чаю, послухала музику і заодно розвідала ситуацію: чим «квартирники» «доісторичні» відрізняються від сьогоднішніх концертів «на хаті».

Стало відомо, які фільми покажуть на Міжнародному кінофестивалі Берлінале з 11 по 21 лютого. За півгодини до того, як на офіційному сайті кінофестивалю вивісили інформацію, з Берліна зателефонували в компанію «Артхауз Трафік», яка надіслала три кінострічки, і повідомили, що короткометражний фільм «Глухота» молодого українського режисера Мирослава Слабошпицького відібрали в офіційну програму. Минулого року його короткий метр «Діагноз» уже показували в конкурсній програмі, однак стрічка залишилася без нагород. Мирослав Слабошпицький, син письменника Михайла Слабошпицького, не вважає це поразкою.

Коли вкотре переглядаєш улюблений фільм, рідко на думку спадає згадка: а скільки років уже цим кіногероям? Як правило, з різних причин такі картини називають шедеврами, унікальними чи успішними. Тому глядач прагне ще раз пережити емоції, які так вдало передали режисер, оператор, актори, художники... Пропонуємо глянути за лаштунки зйомок фільмів, які сьогодні зараховують до класики світового кіномистецтва.