Навряд чи пересічному українцю до снаги було розібратися в суті чергового повороту політреформи 3 лютого. У здогадах губляться навіть обізнані люди й безпосередні учасники дійства. Позавчорашній бліц із голосуванням нового ситуативного складу парламентської більшості (плюс до Компартії ще й Соцпартія) майже всі депутати, журналісти, політологи тощо витлумачують передусім із погляду фракційно-виборчих пертурбацій: чи справді соціаліст Мороз «кинув» «нашоукраїнця» Ющенка; чи розкололася «трійка»; хто кого перехитрив — Мороз Медведчука чи Медведчук із кількома членами СПУ Мороза; що далі робитиме і чому пручатиметься «Наша Україна», якщо пункт Конституції про всенародне обрання Президента залишатиметься в силі... Й у вирі цих міжособистісних розборок майже не говорять про суть злощасного законопроекту 4105. Як саме він у разі схвалення Конституційним Судом та в останньому читанні, постатейно, Верховною Радою змінюватиме реалії політичного життя? Який розклад сил та владних важелів ми отримаємо в «сухому залишку»?

Відкриття п'ятої сесії ні народні депутати, ні журналісти та «гості Верховної Ради», ні радіослухачі та телеглядачі, яким обіцяли пряму трансляцію першого пленарного засідання, так і не дочекалися. Втім як і співаки хорової капели «Думка», запрошені для урочистого виконання Державного гімну, який завжди звучить при відкритті та закритті сесій ВР. Побачивши, як чоловіки у фраках та жіночки в концертних туалетах рвонули до виходу, необізнані з подробицями кулуарних депутатських домовленостей, відвідувачі парламенту вже було вирішили, що засідання не відбудеться взагалі. Але помилилися.

Членові Соцпартії Юрію Луценку — 39 років, він не обтяжений особливими парламентськими та партійними регаліями, але є дуже цікавим співрозмовником як поінформований політик без комплексів, непримиренний опозиціонер-практик, блискучий стиліст і трибун. У 2000-2001 роках він увійшов до обойми впливових політичних активістів як співкоординатор акції «Україна без Кучми». Зараз знову настає «зоряний час» Юрія, адже на носі — нова і, судячи з усього, значно серйозніша та сильніша хвиля протестних виступів, і вона знову не обійдеться без «двигуна» Луценка. Про передумови та особливості «вулиці-2004» Луценко чимало розповів в інтерв'ю «УМ».

Про це ще мало говорять у масах, але цього вже дуже боїться влада, бачачи, що трапилося в Грузії. Ідеться про нуртування в жерлі опозиції планів підняти народ на потужний виступ. І якщо з літа 2002 року всі чекали 16 вересня як проби сил прихильників «четвірки» і перед Українським домом тоді зібрався стотисячний мітинг, то тепер ідеться про значно більшу кількість протестантів, і не лише у вигляді мітингу за принципом «постояли й розійшлися», і навіть не тільки в наступальній формі демонстрацій. Головне, що змушує ставитися до цих анонсів серйозно, — це час. Політичний момент року виборів, коли є підстави гадати, що цих самих планових всенародних виборів не буде. Голос вулиці, про яку говорять навіть найкомпромісніші опозиційні лідери, — це відповідь на 276 піднятих більшовиками рук за політреформу в першому читанні. Чи буде їх 300 включно з ногами, хвостами тощо в другому? Своє право обирати мають заявити принаймні по тисячі демонстрантів на кожного депутата більшості — учасника повзучого конституційного перевороту.

Миколі Кульчинському зараз 56, але він є фактично «наймолодшим» депутатом цього парламентського скликання, бо пройшов у ВР лише у липні минулого року за списком «Нашої України» (як 73-й номер, замість Володимира Щербаня). З іншого боку, лідер полтавських обласних організацій НРУ та товариства «Просвіта» має за плечима великий політичний досвід, адже ще наприкінці 60-х — на початку 70-х років відсидів у таборах за «наклепи на радянську дійсність», працював у парламенті минулого скликання (став депутатом за списком Руху). Незважаючи на «обраність» Миколи Георгійовича за партсписками, із ним цікаво розмовляти як із політиком, що перебуває в гущі народу, добре знає його настрої й вимоги. Наше інтерв'ю з Кульчинським ми почали, виходячи з оцінки Голови ВР Литвина про те, ніби в останніх колізіях навколо політреформи відбувся розрив у розумінні й інтересах між лідерами фракцій та простими депутатами.

Хворіти іноді дуже навіть корисно. Звісно, різноманітні мікстури, клізми та постільний режим — це трохи неприємно, зате якщо ти політичний діяч, то, посидівши трохи на лікарняному, можна не лише відпочити, а й дещо підвищити свій рейтинг у народі. Принаймні іншого пояснення дивному зростанню довіри громадян до Леоніда Кучми соціологи не знаходять. «УМ» уже повідомляла про те, що, згідно з опитуванням, яке з 26 грудня минулого по 5 січня цього року проводили фонд «Демократичні ініціативи» та фірма «Соціс» (похибка складає 3%), протягом останнього місяця у деяких політиків суттєво зріс рейтинг народної довіри. Але той факт, що серед цих політиків опинився й давно нелюбий народові гарант, сміливо може претендувати на сенсацію. Згідно з даними опитування, якщо місяць тому «цілком довіряли» Леонідові Кучмі 8 відсотків українців, то зараз цей показник становить 10,9%. «Зовсім не довіряли» Л.Д. на початку грудня 59,5%, зараз — 54,1%. Різниця між довірою та недовірою до нинішнього Президента скоротилася на 8,3%. І з чого б це?

— Як на мене, говорити про зрив якихось домовленостей доречно тоді, коли вони в якомусь вигляді зафіксовані — підписані, скажімо... А в даному випадку йшлося тільки про проміжні узгодження, які досягалися в ході дискусії. Фактично всі сторони конфлікту залишилися на тих же позиціях, на яких були і 24 грудня, — більшість наполягає на тому, що законопроект №4105 був проголосований, а опозиція — на тому, що це було ніяке не голосування, і результати сфальсифіковані. До речі, зараз із приводу постанови, яка зафіксовує ухвалення змін до Конституції в першому читанні, є кілька звернень до Конституційного Суду. Звісно, морально КС себе скомпрометував, визнавши довічне президентство Кучми, але ж юридично він існує... Що ж до мети цієї «реформи», то, я думаю, усім — від міністра до домогосподарки — зрозуміло: це довiчний Кучма.

Ну ось, нарешті, і все — 4-та сесія 4-го скликання Верховної Ради України стала історією разом зі своїми незаконними голосуваннями, блокуваннями й ночівлями в сесійній залі, переходами по фракціях і фракційними злиттями, сварками й примиреннями тощо. Парламентаріям довелося розпрощатися зі своїми «голосувальними» місцями й розійтися на «канікули» днем раніше від запланованого — спікер, як і обіцяв, закрив сесію достроково. Напередодні прес-секретар Володимира Литвина Ігор Сторожук переповів журналістам про наміри свого шефа: проводити нормальне пленарне засідання в тому випадку, якщо вдасться знайти компроміс між опозицією та більшістю, і розпустити депутатів на двотижневий відпочинок, якщо не вдасться.

На зустрічі з журналістами «УМ» лідер «Нашої України» говорив про безперспективність реалізації в нашій державі нинішнього варіанту політреформи, своє бачення «грузинського сценарію» для України, про власнi очікування від «вулиці», виборчої кампанії

Поки секретаріат Верховної Ради розгрібав телеграми від трудового народу, стурбованого ситуацією в парламенті («закликаємо народних депутатів припинити політичне протистояння в залі парламенту, перейти до конструктивної роботи з метою забезпечення стабільності в суспільстві» тощо), опозиція продовжувала блокувати президію. Антипрезидентські парламентарії настроєні стояти до кінця — якщо не на сесії, то принаймні цього року, оскільки наступний пленарний тиждень розпочнеться вже в січні. Тож останнє сесійне засідання 2003-го мало відбутися саме вчора...