Ющенко — Кучма — 47:13 у другому раунді?

22.01.2004

      Хворіти іноді дуже навіть корисно. Звісно, різноманітні мікстури, клізми та постільний режим — це трохи неприємно, зате якщо ти політичний діяч, то, посидівши трохи на лікарняному, можна не лише відпочити, а й дещо підвищити свій рейтинг у народі. Принаймні іншого пояснення дивному зростанню довіри громадян до Леоніда Кучми соціологи не знаходять. «УМ» уже повідомляла про те, що, згідно з опитуванням, яке з 26 грудня минулого по 5 січня цього року проводили фонд «Демократичні ініціативи» та фірма «Соціс» (похибка складає 3%), протягом останнього місяця у деяких політиків суттєво зріс рейтинг народної довіри. Але той факт, що серед цих політиків опинився й давно нелюбий народові гарант, сміливо може претендувати на сенсацію. Згідно з даними опитування, якщо місяць тому «цілком довіряли» Леонідові Кучмі 8 відсотків українців, то зараз цей показник становить 10,9%. «Зовсім не довіряли» Л.Д. на початку грудня 59,5%, зараз — 54,1%. Різниця між довірою та недовірою до нинішнього Президента скоротилася на 8,3%. І з чого б це?

      «Справді, зростання симпатій до Кучми викликає подив, — погодився з кореспондентом «УМ» авторитетний політолог Володимир Полохало, шеф-редактор журналу «Політична думка». — Жодних реальних підстав для цього не було, радше навпаки — були підстави для того, аби ставлення до Президента погіршилося! Адже спосіб проведення через Верховну Раду політичної реформи викликав однаково негативну реакцію як з боку тих громадян, що симпатизують опозиції, так і з боку тих, хто симпатизує більшості. Окрім того, згідно з даними інших опитувань, рейтинг народної симпатії до Кучми різко впав після рішення Конституційного Суду щодо його можливості балотуватися на третій термін. Адже що б там не говорили «конституційні судді», а громадяни рахувати вміють, і для них очевидно: нинішній гарант відбуває другий термін, а не перший. І, нарешті, третє — народові не сподобалася новорічна промова Кучми, під час якої він виглядав агресивно і невпевнено, зовсім не так, як Президент, що набирає якоїсь політичної ваги. Особисто я не знаю жодного факту, який міг би вплинути на ставлення народу до Леоніда Даниловича позитивно. Окрім, хіба що, його хвороби, адже завжди є частина суспільства, яка співчуває хворому незалежно від того, хто саме хворіє».

      Щоправда, науковий керівник «Демініціатив» Ірина Бекешкіна припустила, що пояснити певний сплеск симпатії до Кучми можна «різдвяним синдромом» — мовляв, люди святкували, раділи, нікому не бажали зла... Однак Полохало цю «версію» відкидає: «Якщо по-щирості, то коли соціологи починають пояснювати зростання рейтингів чи симпатій до політиків святковим настроєм, це вже схоже на виправдовування. А соціолог не повинен виправдовуватися — він має назвати реальні, зокрема й політичні, чинники, які впливають на ті чи інші зміни в народних настроях».

      Отже, нічим, окрім співчуття до хворого й немічного чоловіка, пояснити Кучмині позитивні відсотки не можна. Натомість прогрес опозиційних політиків (нагадаємо, що, наприклад, у Юлії Тимошенко різниця між довірою та недовірою покращилася на 13 відсотків, а у Віктора Ющенка — на 8) має цілком логічне пояснення: їхні політичні сили як могли опиралися проведенню конституційної реформи «по-кучмівськи». Вочевидь, народ не надто довіряє провладним ЗМІ, які старанно виставляли опозицію під час блокування президії на посміховище й іменували спроби завадити «більшовикам» ухвалити зміни до Основного закону «клоунадою».

      «Варто зауважити, — пояснює Володимир Полохало, — що у кожної політичної сили є «ядро» симпатиків, які довіряють їй навіть тоді, коли вона припускається помилок. А вже ті, хто є не настільки категоричними у своїй підтримці, виходить із тих чи інших вчинків тієї чи іншої частини політикуму. На сьогодні для народу не становить таємниці, що саме є справжньою метою політичної реформи. Я вас можу запевнити, спираючись на численні факти й дослідження, що катастрофічно низький рейтинг Кучми свідчить лише про одне: абсолютна більшість громадян не підтримує пролонгацію терміну нинішнього Президента, навіть більше — продовження владних повноважень Кучми в будь-якій формі: у ролі Прем'єр-міністра, Голови Верховної Ради чи кого там іще. Громадяни не сприймають політичний курс Кучми, і цей процес уже незворотний. Тому які б то не було дії опозиції, спрямовані на те, щоб не допустити цієї реформи й подальшого існування Леоніда Даниловича як політичної фігури, народ підтримує. Можливо, хтось і не дуже схвалює «блокадні» методи, і сам би не брав у них участі, але в даному випадку міркує за принципом «мета виправдовує засоби». Головне, мовляв, — не допустити політичної реформи в ТАКОМУ вигляді, не допустити третього терміну Кучми, продовження цього політичного курсу тощо, а значить, опозиція, яка цього й домагається, — молодці. Між іншим, навіть не радикальні, а дуже помірковані симпатики опозиційного табору розуміють, що «трійці» не залишили іншого виходу, і не лише схвалюють, а й спонукають опозицію до таких дій».

      За таких розкладів не дивно, що єдиний нібито «опозиційний» політик, на рейтинг якого позитивно не вплинули жодні свята й «різдвяні синдроми», — це лідер Комуністичної партії Петро Симоненко. Президентський рейтинг Петра Миколайовича поки що завмер на місці, зате показники народної довіри вперто тяжіють до сповзання вниз...

      На думку Володимира Полохала, останній факт пояснити якраз дуже просто. «Без сумніву, зараз відбувається поступовий відхід потенційного електорату від Симоненка до, швидше за все, Тимошенко та Мороза, — припускає пан Володимир. — Безперечно, це відбувається через позицію лідера Компартії в голосуванні щодо змін до Конституції. Бо можна скільки завгодно пояснювати прихильникам КПУ, що відбувся «ситуативний збіг», як каже Георгій Крючков, інтересів комуністів та влади, яку вони постійно нещадно критикують і називають «антинародним режимом», але виборці цього не зрозуміють. Це  електорат, у якого стільки часу «виховували» алергію на цю владу, що тепер він уже не сприйме ніяких поступок у бік співпраці з нею. Думаю, що для людей, які симпатизують комуністам, їхня поведінка під час проштовхування політреформи в парламенті стала вельми неприємною несподіванкою і, природно, вплинула на симпатії-антипатії. Власне, якби не інерція, рейтинг КПУ та її лідера мав би дещо впасти...»

      Між іншим, згідно з даними Центру Разумкова, оприлюдненими в останньому номері тижневика «Дзеркало тижня», за умови виходу в другий тур президентських виборів лідера комуністів та Віктора Ющенка, Петро Симоненко програє з «рахунком» 26:43. Програє він і в тому разі, якщо у виборах з якихось причин не братиме участь провідник «Нашої України» — тоді єдиний кандидат від влади, скажімо, Віктор Янукович, отримає 33 відсотки голосів проти 27 Симоненкових. У разі виходу «у фінал» інших імовірних пар претендентів ситуація може виглядати так: Ющенко — Янукович — 42:27; Ющенко — Тимошенко — 43:11; Ющенко — Кучма — 47:13. До речі, 13 відсотків — це для Леоніда Кучми неймовірний максимум. Адже наш гарант, як би не співчували йому жалісливі громадяни, має не лише найменші шанси знову стати Президентом, а й просто жалюгідний президентський рейтинг. «Такого низького рейтингу, як у Кучми, немає в жодного з лідерів держав пострадянського простору!» — констатує Володимир Полохало. Не дивно, що Леонідові Даниловичу так потрібна політреформа...

  • Львовом — з колядою

    Львів, який неофіційно називають культурною столицею України, уже не один рік виборює право називатися і Різдвяною столицею. До всіх різдвяних сюрпризів цього року долучиться іще один — пасажирів львівських трамваїв та тролейбусів протягом свят будуть тішити популярні різдвяні мелодії у виконанні улюбленців не лише львів’ян, а й усіх українців — «Піккардійської терції» та Павла Табакова. >>

  • Ірина Геращенко: ЄС налаштований на асоціацію завдяки «війні» з Росією

    Перший сесійний тиждень Верховної Ради після літніх канікул почався напрочуд мирно: без бійок, без блокувань, без фізичних ексцесів і морального тиску у форматі «опозиція vs влада». Депутатів примирила Європа. Точніше, євроінтеграційний напрям, що ним крокує Україна. >>

  • Віра Ульянченко: Обласна влада ні на кого не тисне і ні перед ким не плазує

    Представляти Віру Іванівну, певно, зайве. Її ім'я й по батькові (саме так — без прізвища) говорить саме за себе ще з тих часів, коли вона була першою помічницею Віктора Ющенка на початку століття. Навіть листи до неї, як розповідає сама Ульянченко, підписують просто: «Вірі Іванівні». І доходять.
    Про те, якою впливовою вона є, як поважає її думку сам В.Ю. і як запросто вона спілкується з найбагатшими людьми України, ходять легенди. Коли глава держави призначив Віру Ульянченко керівником Київської обласної держадміністрації, багато хто сприйняв це скептично: одні висловлювали сумніви в умінні Віри Іванівни «перекваліфікуватися» з «няньки Ющенка» в «губернатори», інші іронізували, називаючи це призначення «почесним засланням» подалі від Банкової. Відтоді минув понад рік, і голоси скептиків стихли. А легенди про впливовість Віри Іванівни анітрохи не потьмяніли.
    І ще ремарка: напередодні виборів брати інтерв'ю у партійного керівника області завжди складно — воно в будь-якому разі виглядатиме «піарним». Але, зрештою, коли ж владі й звітувати про свої успіхи, як не перед виборами? Як каже правдоруб Віра Іванівна, «виборець сам повинен у всьому розібратися». До речі, найулюбленіше її слово — «безперечно». >>

  • В'ячеслав КИРИЛЕНКО: Ми змогли повернути довiру людей

    «В «України молодої» диктофони добре пишуть?» — запитав Кириленко, щойно кореспондент «УМ» переступив поріг його кабінету в партійному офісі «Нашої України». «А що, — питаю, — ви зірвали голос?». Кириленко підморгує: «Почався виборчий тур».
    Наша розмова відбулася наступного дня після того, як десант «НУНС» повернувся з першого етапу виборчого туру, який проліг через Сумщину, Полтавщину та Кіровоградщину. А днем по тому «нашоукраїнці-самбісти» мали вирушити на Дніпропетровщину. Власне, наша розмова з Кириленком і почалася з того, як він оцінює старт виборчих турне. >>

  • Андрій Шкіль: Регіони — «діти» слухняні. Але нерозумні

    Якщо «Наша Україна» до останніх передз'їздівських днів тримала інтригу з виборчим списком, то Блок Тимошенко «вистрелив» іншим. «Списочники» БЮТ лишились у своєму попередньому складі, зате присутність з-поміж 103 депутатів V скликання (яких Юлія Володимирівна за відданість і стійкість залишила при кандидатській надії) особливого гостя — президента Європейської народної партії Вілфреда Мартенса — привернула загальну увагу. Мартенс приїхав не просто так — він запросив «Батьківщину» приєднатися до клубу ЄНП. Ця подія відразу потягнула за собою обговорення ідеологічного керунку, в якому рухатиметься БЮТ, відсунувши на другий план ініціативи, з якими виступала на з'їзді Тимошенко, не кажучи вже про інший актуальний аспект — стосунки БЮТ з колегами від «Нашої України — Народної самооборони». Втім на все свій час. Час підписувати спільні угоди і час їх виконувати. Або не виконувати. Наразі помаранчеві демократи обіцяють триматися разом, а що з того вийде — побачимо після 30 вересня. Поки що про внутрішні процеси всередині Блоку Тимошенко з «УМ» говорить депутат IV—V скликань, 14-й номер у виборчому списку БЮТ Андрій Шкіль. >>

  • Замiсть авантюр та полiтичної хитростi демонструйте власне бачення розквiту країни

    Учора глава держави спілкувався з журналістами, в тому числi вже традиційно — у прямому ефірі двох національних телеканалів. Президент вкотре відійшов від офіціозу, а заодно і похмурих владних кабінетів — зустріч з представниками ЗМІ знову проходила на «зеленій галявині» секретаріату. >>