«УМ» уже писала про те, що компанія «Київенерго» вимагає від столичної влади терміново розрахуватися з нею за надані послуги і повернути величезний борг. Поки влада шкрябає потилицю, енергетичний монополіст нервує і втрачає терпіння.
Сьогодні Лук’янівка — один із центральних районів Києва, проте вона була такою не завжди. В середині XIX сторіччя Лук’янівка перетворилась із віддаленого селища під Києвом на справжній столичний відстійник. Саме до тих часів належить побудова Лук’янівської тюрми. Тут розкинулися страхітливі нетрі, куди збирались усі, хто опинився «за бортом» великого життя і не міг дозволити собі перебування у пристойніших районах міста. Промінцем світла у вічних сутінках злиднів стала побудова у 1856 році церкви, що була освячена на честь святого Феодора. Її створили на кошти генерала Олександра Федоровича Багговута, на честь якого названо також вулицю, на якій розміщена церква. Одним із завдань храму була й опіка за «складними дітьми» Лук’янівки. Церква святого Феодора одразу стала центром благочинної діяльності. З ініціативи настоятеля храму Костянтина Терлецького та Київської духовно–просвітницької спільноти на початку ХХ сторіччя поряд заснували Народний дім тверезості (чайну). У чайній намагались допомогти людям з алкогольною залежністю, проводили лекції про шкоду пияцтва. Також у Феодорівському храмі діяло дамське опікунство бідними. Утримували при церкві і притулок, який було об’єднано з приходською школою, та школу домоводства. Однак працювати храму судилося недовго. Невдовзі вибухнула революція, а з нею і часи тоталітарного атеїзму, тому церкву було зруйновано.
Ще 12 років тому ріг вулиць Павлівської та Тургенєвської мав зовсім інший вигляд. Кутовий будинок під номером 13/48 (він, слава Богу, зберігся й дотепер) оточували подібні до нього невисокі «сталінки». Власне, по Павлівській, 11, узагалі стояв маленький будиночок, який займало книжкове видавництво. Він «пав» першим. Далі настала черга будинку по Тургенєвській, 46. Із нього поступово виселяли мешканців, а в 1995 році — почали руйнувати. Саме руйнувати, хоч спочатку обіцяли, що розбиратимуть вручну. Це має значення, адже сусідній будинок прилягає до знищеного побратима впритул, без найменшої шпарини. Тож коли будівельна техніка лупила по стінах 46го номеру, 48й «плакав» тріщинами.
На столичній шаховій дошці малих архітектурних форм, а простою мовою — кіосків, продовжують розігрувати складні партії. Причому, хто яку гру веде, одразу не зрозуміло. «УМ» уже писала про пікетування КМДА працівниками МАФів два місяці тому. Тоді, між іншим, пікетувальники розповідали про досить цікаву практику, коли замість демонтованого кіоска наступного дня на тому самому місці з’являється нова залізна коробочка. До того ж як не дивно, дозвіл на розміщення МАФу, який попередні підприємці так і не змогли отримати, у нових власників «точок» був.
Спочатку це мало не потягнуло на сенсацію: депутати Київради не давали згоди на підвищення транспортних тарифів. Про це заявив лідер фракції БЮТ у Київраді Олександр Зінченко. Він підкреслив, що мерія навпаки зобов’язала чиновників Черновецького подбати про тих пасажирів, які «постійно користуються громадським транспортом». Їм мали гарантувати проїзд по 50 копійок до кінця 2009 року. Та як казав Шельменкоденщик, «все це так, тільки трішечки не так». Замислимось над тим, що означає фраза про громадян, які «постійно користуються транспортом»? Ті, котрі щодня колесять на роботу і з роботи, мусять купувати так звані «довгі» проїзні за 799 гривень. Це — річні абонементи на всі чотири види транспорту, включаючи метро. Якщо, мовляв, придбати їх, одна разова поїздка не перевищуватиме 50 копійок. Але це хибна арифметика, бо за старими цінами річний проїзний мав би коштувати 684 гривні, тобто на 115 гривень менше. До того ж, чи легко вам зараз вийняти з місячного сімейного бюджету майже вісім сотень та купити проїзний, за яким, до речі, ще треба добряче побігати?! А якщо на родину потрібні два чи навіть три такі документи? Пораховано, що тепер середньостатистична київська сім’я витрачатиме тільки на проїзд не менше тисячі гривень на місяць. Додайте до цього здорожчання комунальних послуг, продуктів тощо і вирішіть таку задачку з арифметики: коли почнуться голодні бунти та на скільки камінчиків кияни рознесуть Хрещатик, 36?
Нині київська «швидка допомога» опинилась в такому критичному стані, що з неї масово звільняються лікарі. Персонал п’ятої підстанції швидкої допомоги в Києві складається з семи екіпажів. З них повністю укомплектованим (тобто таким, що налічує медичну сестру, фельдшера і лікаря) є лише один. За останні півроку з цієї підстанції пішло 20 людей, на їхні місця прийшло лише троє. Ця тенденція і не думає згасати.
Два тижні тому будівельники завершили демонтаж торговельно–розважального центру «Троїцький», який мав сусідити з НСК «Олімпійським». Тепер площа перед стадіоном залишається вільною, що, власне, кладе край розмовам про небезпеку для вболівальників, які нібито могли постраждати через мінімізацію простору. Відтак листопад стає дуже гарячим місяцем для Троїцької площі — ударними темпами її приводитимуть до ладу, аби завершити всі роботи (включно з реконструкцією стадіону) до 2011–го. Адже наступного року «все флаги будут в гости к нам», як сказав би Пушкін, якби дожив до Євро–2012.
«У газеті «Україна молода» від 18.10.08 опублікована стаття «Кому й Журавський гегемон», на яку ми бажали б відповісти, — пише нам Головне управління культури і мистецтв КМДА в особі його керівника Світлани Зоріної. — Просимо, при можливості опублікувати нашу відповідь».
