Перед очима — фото, що демонструвалися під час прощання з Євгеном Сверстюком у Будинку вчителя 4 грудня. Ось Євген Олександрович з величезним букетом польових квітів… Серед лугу над річкою… Усміхнений — у колі друзів… Тоді відкрилося, яка тендітна і ніжна душа в цього крицевого велета думки і вчинку.

За вікнами бусика — засніжені карпатські краєвиди. Йдеться до Михайла, що «на білому коні приїжджає». Бусик везе пакунки з продуктами для потребуючих Коломийської єпархії від вірян із Криворівні. Дорогою говоримо з отцем Іваном про Майдан, річниця якого відзначатиметься завтра. Цей феномен досі осмислювався з політичної точки зору, трохи з суспільної.

На «круглому столі» в Музеї книги літературознавець і дитяча письменниця Валентина Вздульська розповіла про міжнародний досвід видань для дітей про війну, ознайомила з особливостями сприйняття книги в різних вікових категоріях. «Розповісти про війну три-п’ятирічним складніше, ніж восьмирічним, — зазначила вона.

«Книга не може чогось навчити чи передати чийсь досвід. Але може допомогти знайти відповідні слова, щоб описати те, що відбувається з тобою. Неусвідомлена, непроговорена травма стримує розвиток дитини. А письменник у творчий спосіб робить ці пережиті події зрозумілими. Тоді з’являються сили рухатися далі, — каже доцент кафедри практичної психології та психотерапії Національного педагогічного університету ім. М.П.Драгоманова Наталя Худякова.

Наприкінці 1980-х, у переддень нашої незалежності, журнал «Пам’ятки України» став усенародним «друкованим університетом» українства. Виходячи 100-тисячним накладом, він уперше у відкритому друкові розповідав жителям ще радянської України про герб-тризуб, січових стрільців і козацтво, замки й фортеці, місця визначних історичних подій.

29—30 вересня 1941 року закарбувалися в історії України масовими розстрілами в Києві. По війні з фронту та евакуації повернулися до зруйнованих домівок рідні загиблих. Вони впродовж десятиліть тихо зберігали пам’ять про ту жахливу подію. І про те, що там, у Бабиному Яру, залишилися останки людей, знищених через міф про «непотрібність» єврейського народу, витворений у хворій уяві членів нацистської партії.

Цього тижня Верховна Рада має розглянути запропонований Президентом проект змін до Конституції щодо децентралізації влади. «Ми не можемо зволікати з ухваленням цього рішення. У нас немає ні права, ні можливості відкладати це питання на місяць-два для довгих розмов», — звернувся Президент до депутатів 3 липня.

Не кожному селу України пощастило закарбувати свій життєпис у книзі професійного історика й етнолога. А село Хижинці, що на Вінниччині, відтепер має такий свій «науковий портрет». Книга «Культура повсякдення села Хижинці (1950—60-ті рр.)» доктора історичних наук, провідного наукового співробітника Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Рильського Валентини Борисенко нещодавно вийшла друком у столичному видавництві «Дуліби».

У людських спільнотах прийнято називати сквери, сади і парки іменами видатних особистостей. Особливо ж дерева, які «бачили» тих чи інших історичних діячів: «Липа митрополита Петра Могили», «Дуб Максима Залізняка», «Шевченків дуб». У Святошині були такі Стусові сосни... Він ними милувався, писав про них, водив до них свого сина.

Пам’ятні заходи до 70-х роковин депортації кримськотатарського народу відбулися, не сказати б, в екзилі — просто у столиці держави, корінним народом якої є кримські татари. Біда об’єднує. Отож український центр нарешті звернув увагу на цих своїх громадян-патріотів, а кримські татари змогли відчути, що їхня батьківщина — це і вся Україна.