На очах байдужого Заходу чужі за походженням москвини, прийшовши на чужу для них територію й оголосили все чуже для них українське своїм – русским, яке легко сприймається замість руського – справжнього українського.

Концепція єдиного російського народу, до складу якого на правах «меншого брата» чи «меншої сестри» за уявленнями кремлівських ідеологів мають входити українці, є найважливішою підвалиною для обгрунтування їхніх планів щодо знищення нашої окремішності як нації.

Кожна трагічна подія нинішньої російської агресії проти України, особливо військові злочини так званого старшого брата, змушують проаналізувати весь ланцюг подібних явищ в історії російсько-українських відносин, починаючи одразу ж після Переяславської ради в січні 1654 року.

Понад тисячу років тому київський князь Святослав заклав основи нашої вітчизняної військової доктрини, яка своїми моральними засадами залишиться головним заповітом для нащадків русичів: «Поляжемо, але не осоромимо землі руської, бо мертві не мають сорому».

Коли на сумнозвісній Переяславській раді в січні 1654 року московський посол Василь Бутурлін зажадав від козаків, міщан і посполитих присягати на вірність царя, відмовляючись сам цілувати хреста, Богдан Хмельницький зі старшиною засумнівалися в легітимності цієї процедури

Адже коли наш Президент Володимир Зеленський з Банкової день-у-день заявляє про те, що ми будемо битися до останнього і вже диктує агресору умови капітуляції, то невже це не відлуння перших слів Декалогу ОУН: «Здобудеш Українську Державу, або згинеш у боротьбі за неї»?

Тож сьогодні весь світ дивиться на Київ, усвідомивши нарешті, що цивілізаційне майбутнє всіх народів вирішується саме тут. Бо всі бачать не тільки високу майстерність Збройних Сил, а й мужність української територіальної оборони, жертовність кожного громадянина.