У суботу ввечері традиційною роздачею призів — одного золотого і купи срібних ведмедів — завершився Берлінський кінофестиваль. Його виграв іранець Джафар Панахі з фільмом «Таксі», в якому він сам і виконує роль таксиста. Йому зустрічаються різні пасажири. Дивовижно, але, перебуваючи від кінця 2010 року під домашнім арештом і забороною знімати фільми (мало не так, як колись Тарасові Шевченку заборонили «писати і малювати»), іранець примудрився зробити вже третю стрічку...

У п’ятницю буде показано три останні фільми великої конкурсної програми — «Великий батько, маленький батько та інші історії» режисера Фен Данг Ді (спільне виробництво В’єтнаму і Франції), «Мандрівка Часуке» японця Хіроюки Танака і позаконкурсна стрічка «Попелюшка», казка в інтерпретації відомого британського режисера Кеннета Брана.

Кінофестивальний четвер почнеться фільмами «13 хвилин» німця Олівера Хіршбігеля і «Вірна цнотливиця» Лаури Біспурі (спільне виробництво Албанії та Італії). До речі, провідні європейські кінематографії незрідка виступають у ролі фінансового локомотива для тих, хто слабкіший, — і в Європі, і в Латинській Америці, і в Африці.

Машина Берлінського кінофестивалю працює як годинник, відраховуючи дні, години і хвилини екранного часу. Ранок фестивальної середи розпочинається фільмом «Браво!» румунського режисера Раду Жуде. Анотація стрічки інтригує: «Валахія, початок ХІХ століття. Румунські князі повільно рухаються шляхом модернізації...»

Велика конкурсна програма Міжнародного берлінського кінофестивалю у вівторок відкриється фільмом «Під електричними хмарами» російського режисера Олексія Германа-молодшого. Картина зроблена в копродукції трьох країн — Росії, України та Польщі. Цей факт привертає до себе увагу. Кореспондент журналу Hollywood Reporter запитав режисера, чи не було тиску з різних сторін, які брали участь у створенні картини?

Фестиваль досяг цілком поважного віку — хоча, за європейськими мірками, ще не пенсійного. У ХХІ столітті споруджено сучасний комплекс будівель, справжній фестивальний центр, предмет заздрощів багатьох фестивальних команд. Програма фільмів щороку збагачується і розширюється, з урахуванням світової кон’юнктури та змін у технології.

Звертаюсь до Вас передусім тому, що під час недавньої листопадової прем'єри фільму «Поводир» Олеся Саніна бачив Вас і чув сказані Вами слова. Так само знаю, що наступного дня опісля тієї прем”єри заледве не півгодини засідання уряду було присвячено розмові про українське кіно, розмові, що не має прецеденту в новітній нашій історії.

Один із найбільших і найавторитетніших світових кінофорумів, Берлінале, який відбудеться з 5 по 15 лютого наступного року, нагадав про себе цього тижня, визначившись із першими конкурсними стрічками. Що приємно — є й Україна, хоча і в копродукції. Можна порадіти і за Гватемалу, яка у Берліні постане вперше...

Минулих вихідних у російській столиці завершився черговий, уже 35–й, міжнародний кінофестиваль. Головний приз — «Золотий Георгій» — журі, очолюване іранським режисером Мохсеном Махмальбафом, вручило турецькій стрічці «Часточка» Ердема Тепегьоза. Спеціальний приз отримали японці — фільм «Долина прощань» Тацусі ­Ооморі. Кореєць Чон Йонхен («Ліванські пристрасті») визнаний кращим режисером. Росіянин Олексій Шевченков, виконавець ролі Іуди в однойменній картині Андрія Богатирьова, отримав приз як кращий актор фестивалю, а туркеня Жале Асікан із «Часточки» — як краща актриса. Журі конкурсу документального кіно обрало фільм «Батько й син» Павла Лозиньського. Сло­вом, мало не повний тріумф кіно азіатських країн...

Назва фільму–переможця цьогорічного Берлінале — румунської «Поза ембріона» — є символічною. Героїня стрічки, Корнелія, ставиться до свого сина так, начебто він ще не вийшов з її утроби. 32–річний Барбу збив на авто дитину, підлітка — збив на смерть, і мати несамовито прагне порятувати його. Схоже, це стиль її життя — правити всім, нагинати все у «правильний» бік.