Виготовлений на народні пожертви пам’ятник гетьману, що припадає пилом на подвір’ї київського комбінату «Художник», уже майже два роки мав би стояти на Соборному майдані в історичному центрі Полтави. При цьому українофоби всіх мастей i досі намагаються переконувати громадськість у тому, що цю «пам’ятникотворчу» ідею проштовхує жменька «національно стурбованих» політиків. Та й то, мовляв, їхній поспіх зумов­лений потребою у власному піарі перед виборами. Хоча насправді в Полтаві про майбутній пам’ятник Мазепі заговорили практично одразу після здобуття Україною незалежності.

Наприкінці минулого року, через 65 років після закінчення ВВв, ні з того ні з сього виникла дискусія про участь України у перемозі СРСР над гітлерівською Німеччиною. «Хмизу у вогонь» додала заява прем’єр–міністра Російської Федерації Володимира Путіна: «Ми б перемогли і без України». Більшість українців відреагувала на ці слова інертно, а політичне керівництво країни взагалі проiгнорувало сказане. Утім чимало людей сприйняли цю сентенцiю з подивом, а багато–хто відчув образу у словах Путіна і, як свідчать історичні факти, небезпідставно.

Біля виходу з метро «Арсенальна» збираються люди: в руках — синьо–жовті прапори із чорними жалобними стрічками, колоски, у декого — свічки. Жодної партійної символіки — представники політичних сил, які прийшли вшанувати пам’ять жертв Голодомору–геноциду 1932—33 років, дотрималися обіцянки. Спершу волонтери, які «самоорганізовували» акцію, планували створити від «Арсенальної» до Меморіалу пам’яті жертв Голодомору ланцюг. Але не склалося — початок панахиди біля «свічки» меморіалу перенесли на півгодини раніше, і більшість людей, які планували взяти участь у ланцюгу, побігли одразу туди. З цієї ж причини не надто велелюдною вийшла й жалобна хода.

Минулої п’ятниці одна з тем програми «Велика політика» з Євгеном Кисельовим», що на каналі «Інтер», стосувалася Великого голоду 1932–33 років. Організатори запросили, серед інших, нового директора Українського інституту національної пам’яті Валерія Солдатенка, нардепа–регіонала Вадима Колесніченка, відому дослідницю Голодомору Людмилу Гриневич. Коли пан Колесніченко став відверто знущатися над пам’яттю загиблих людей, у студії виник скандал.

Жертв Голодомору пом’янула і влада: у суботу зранку до Національного меморіалу–«свічки» прийшла велелюдна делегація на чолі з Президентом Віктором Януковичем, Прем’єром Миколою Азаровим, митрополитом Київським УПЦ МП Володимиром, главою АП Сергієм Льовочкіним тощо. Під ноги статуї дівчинки поставили, як заведено ще від часів Ющенка, горщики зі свічками й калиною. Поклонилися. Впадало у вічі, що Азаров, коли хрестився, не знімав кепку й рукавиці.

У 2009 році СБУ, якою на той час керував Валентин Наливайченко, здійснила колосальну працю — розслідування і доведення до суду кримінальної справи за фактом організованого більшовиками геноциду. Було розсекречено тисячі архівних документів 1930–х років, слідчі групи працювали в усіх областях держави. Нині праця, на позір, завмерла. Щоб з’ясувати, чи це справді так, «УМ» звернулася з питаннями до екс–голови СБУ.

Блок Юлії Тимошенко та партія «Батьківщина» візьмуть участь у загальнонаціональній хвилині мовчання та акціях «Запали свічку» й «Голодомор–геноцид: пам’ятаємо», які запропонував провести Громадський комітет із вшанування пам’яті жертв Голодомору–геноциду 1932—33 років в Україні.

Досягнення п’яти останніх років залишаються ніби в тумані. А досягнення були, і неабиякі — у сфері гідності й свободи, самоусвідомлення і зцілення від історичної амнезії. Нинішня влада ніби не хоче помічати знакову для національної ідентичності дату — День пам’яті жертв Голодомору. Напередодні цього дня «УМ» запросила до розмови людину, яка заклала початок змін у самоусвідомленні українців.

Дорогі брати і сестри,

Українці, співвітчизники!

Ми продовжуємо те, що маємо продовжувати. Робимо те, що маємо робити.

Сьогодні по всій Україні та у світі вшановується пам’ять мільйонів невинних жертв Голодомору–геноциду.

Це роблять звичайні люди, незважаючи на формальності, владу, політиків.

«Історія як шкільний предмет має серйозну місію: дати можливість дитині стати відповідальним громадянином. І для цього слід навчити учня працювати з історичними фактами, з джерелами», — каже відомий педагог–новатор, історик, автор–упорядник мультимедійного посібника «Голодомор в Україні 1932–33 років. Людський вимір трагедії» Олександр Войтенко. Посібник складається з DVD (на якому записано вісім відеосвідчень очевидців терору голодом) та покрокового плану уроку з історії Голодомору. Також тут є рекомендації щодо використання відеоресурсу, хронологія голоду, масив тогочасних офіційних документів, радянські плакати, карта демографічних втрат і висновок відомого правознавця Євгена Захарова «Правова кваліфікація Голодомору 1932–33 років в Україні та на Кубані як злочину проти людяності та геноциду». Посібник стане в пригоді також викладачам право­знавства, літератури, етики й філософії. Пан Войтенко каже, що все, що потрібно вчителеві — це грамотно побудувати роботу з цими джерелами. А учні хай мислять і вчаться робити власні висновки.