Не скажу за інших, а для мене і географічні, і хронологічні, і, врешті, світоглядно-філософські масштаби виставки української традиційної іграшки та ляльки «Повертаючись у дитинство» у Вінницькому обласному краєзнавчому музеї стали справжнім відкриттям. Досі не спадало на думку, що звичайна дитяча лялька раптом може виявити такі глибини народного духу.

Рік тому я писав про роман Степана Процюка «Інфекція»: висунутий на Шевченківську премію, він має невеликі шанси отримати згадану відзнаку. І справа полягала не так у сильних конкурентах, як у надто жорсткій, надто неприємній правді про те, чому головний герой твору Сава Чорнокрил «не любив України». Втім, часто люблячи Україну не лише на словах, справжню правду про неї теж не люблять.

Два грабіжники, які в суботу рано-вранці з пістолетом увірвалися в одну з аптек на житловому масиві Вишенька у Вінниці й стали вимагати гроші, навіть припустити не могли, що на волі їм залишалося перебувати всього кілька хвилин. До початку розмови, вчасно запримітивши зброю і відчувши недобре, аптекарка встигла натиснути «тривожну» кнопку. Злочинці ще продовжували викладати вимоги (хотіли вони неймовірно мало — 20 гривень!) і погрожувати розправою, як у приміщення вже увірвалися міліціонери зі спецпідрозділу служби охорони, машина з якими чергувала неподалік. Грабіжників поклали на підлогу і обеззброїли за одну мить і без опору — на щастя, пістолет виявився пневматичним.

Позавчора приблизно о 16.30 на дорозі з районного центру Крижопіль до Вінниці поблизу села Жабокричі сталася дорожньо-транспортна пригода, яка забрала життя 33-річного Костянтина Іванова — сина голови Вінницької обласної ради Юрія Іванова. Костянтин, заступник начальника Управління житлово-комунального господарства облдержадмi- ністрації, повертався зі службового відрядження з Крижополя на автомобілі «Мерседес-Бенц».

Любовна історія, яка розігралася на Вінниччині, привернула до себе увагу через надзвичайно юний вік дівчини: їй виповнилося всього дванадцять. Коли вона завагітніла, її коханець на ранній стадії вагітності сам привіз у пологове відділення обласної лікарні, де вона постійно перебувала під наглядом лікарів.

Інспектори з Немирівської роти дорожно-патрульної служби на власному досвіді довели, що для ефективної роботи на трасі міліціонерові потрібні не тільки зірке око і гострий слух, а й чутливий ніс. Можливо, поточна перевірка на автомагістралі Вінниця—Умань КамАЗа-контейнеровоза з одеськими номерами закінчилася б нічим (дорожні правила не порушено, документи в порядку), якби міліціонери не звернули увагу на підозрілий запах, який пробивався з-під кришок двох величезних контейнерів, закріплених на кузові і на причепі. Цей запах ну аж ніяк не нагадував концентрований фруктовий сік, 17,5 тонни якого вантажівка нібито везла зі складів ужгородської фірми на завод безалкогольних напоїв у Сімферополь — так пахне не сік, а чистий спирт.

Відмова громадян від індивідуальних ідентифікаційних номерів у Вінниці поступово набирає лавиноподібного характеру. Якщо в 2000 році від отримання їх відмовилось усього 55 осіб, то в 2003 році — 756. Така ж тенденція зберігалась і на початку 2004 року: протягом січня з відповідними заявами до Державної податкової інспекції у Вінниці звернулося 32 громадян, а протягом перших двох тижнів лютого — 86. Вінниччина не є винятком з-поміж решти регіонів України, подібні процеси розгортаються і в інших областях. Практично всі «відмовники» мотивують свої дії релігійними переконаннями і вимагають поставити в паспортах відповідну відмітку, а також вилучити їхні номери з Державного реєстру фізичних осіб.

Коли місцеві жителі виявили два трупи, які висіли на одному дереві в невеликому парку біля Музею Пестеля в Тульчині, вони не могли не жахнутися. А ще більше вразило те, що на акт групового самогубства відважилися двоє юнаків, яким би ще жити і жити: меншому — 15 років, старшому — 17. Хлопці між собою дружили, тому й вирішили піти зі світу разом. Скористались для суїциду однією мотузкою, яку серединою прив'язали до дерева, а на кінцях зробили по зашморгу.

Прокурор Вінницької області Віктор Гонтарук провів прес-конференцію, на якій повідомив, що правоохоронні органи визначилися з колом підозрюваних у замовленні торішніх вибухів у маршрутних таксі. За його словами, особи ці встановлені, але вони перебувають наразі за кордоном. Отже, подальше ведення слідства і його строки залежатимуть від матеріальних можливостей послати правоохоронців у відрядження в іншу країну (в яку саме, прокурор не уточнив). Від детальніших коментарів Віктор Гонтарук утримався, як і від відповіді на запитання щодо особи виконавця вибухів, оскільки, за його словами, говорити про неї поки що передчасно.

Поняття свободи вислизає від точного визначення. Всі знають, що то таке, але жоден не може сказати напевно, що ж саме криється за цим словом. І водночас — за якимось незбагненним парадоксальним законом — усі пропоновані визначення виявляються правильними. Спроба дати колективну дефініцію перетворюється на колекцію дефініцій — колекцію особистих свобод як вони відкриваються окремим індивідам. Власне, збірник «Нерви ланцюга. 25 есеїв про свободу» («Глобус», 2003) фактично і є такою колекцією, зібраною з ініціативи Сергія Васильєва і оприлюдненою за участю «Форуму видавців» завдяки фінансовій підтримці Міжнародного Фонду «Відродження» та Бюро Швейцарської культурної програми Pro Helvetia. І, додамо, присвяченою пам'яті Сергія Набоки та Сашка Кривенка.