Почалася ця історія дуже печально: хлопчика кинула рідна мати, довідавшись, що народила немовля з цілим «букетом» хвороб. Дитина фактично була приречена на повільну смерть у промерзлому лікарняному відділенні для залишених дітей. Адже ні про особливий догляд, якого потребував маленький Слава, ні про дорогі ліки й мови бути не могло. Хворе маля не цікавило потенційних усиновителів, що зазвичай шукають гарну та здорову дитину.

Офіційна статистика щоквартально звітує про покращення життя українців. Проте від регулярного зростання цифр у доповідях чиновників українці багатшими не стають: усі «надбавки» з’їдає інфляція. Через неї реальні зарплати поменшали на 10 відсотків, а прожитковий мінімум — аж на 15, підрахували у Рахунковій палаті України. Причому найбільше падіння відчули жителі промислово розвинених регіонів — інфляція там традиційно вища, ніж у середньому по країні.

Учора Віктор Ющенко провів зустріч із провідними науковцями та експертами щодо проблем економічної та фінансової кризи, а також перспектив розвитку економіки. Метою було — дати оцінку нинішньому стану державної «господарки» і знайти рецепти подолання кризи.

Пенсія старенької мешканки села Вирів Білопільського району багато місяців не давала спокою її односельцю. Подейкували, отримувала бабця непогано. А оскільки була вдовою, жила самотньо, то й визріла спокуса розбагатіти її грошима.

Хто досі не здогадувався, коли відзначається День шахтаря, тепер добре про це знатиме. Адже Прем’єр–міністр Юлія Тимошенко три дні з екрана телевізора нагадувала про професійне свято гірників. З її вітальної промови українці дізналися, що шахтар — одна з найважливіших професій у країні, бо саме шахтарі тримають у своїх руках українську незалежність. Розповіла Тимошенко й про поламані кризою плани та задуми, але запевнила, що в неї досить «сил і рішучості» пройти нелегку дорогу «до наведення повного порядку в галузі».

Понад рік в Україні діє проект допомоги заробітчанам, що повертаються додому. Створена мережа з 30 громадських організацій, що покриває 16 областей України. Це і юридична консультація, і психологічний супровід у подоланні конфліктних ситуацій у сім’ях. Провідна організація мережі — міжнародний благодійний фонд «Карітас України». Серед співорганізаторів — Комісія Української греко–католицької церкви у справах мігрантів. Це наймолодша комісія УГКЦ, створена в жовтні 2007 року, утім, дієва і творча. ЇЇ центральний офіс — у Львові, наразі формуються місцеві осередки. Під опікою комісії є українські трудові емігранти та їхні родини (незважаючи на конфесійну належність), а також біженці, що знаходять притулок у нашій країні.

1 липня, під час перебування автора цих рядків у Хорватії, багаторічний глава уряду країни Іво Санадер оголосив про відставку. Не варто вважати, що українці — найбільш політизований народ у Європі. Відставку Санадера обговорювали всі: пенсіонери на лавочках, молоді люди в кав’ярнях і продавці яток з сувенірно–курортною продукцією. Газети вийшли мало не з траурними заголовками на кшталт «Він залишив нас». Народ і ЗМІ губилися в припущеннях стосовно можливої причини відставки популярного прем’єра, який у відповідь заявив, що він не хворий, що не збирається брати участь у наступних президентських виборах та що не тікає від страху перед поглибленням кризи, в яку драматично скочується Хорватія. Але, схоже, Санадер все ж злякався тих викликів, перед якими країна постане вже восени, коли рівень безробіття зростатиме і вже нічим буде виплачувати зарплати та пенсії. Місце Санадера зайняла його найближча співробітниця Ядранка Косор. Цій жінці випало робити «брудну справу» — змушувати співгромадян затягувати паски. Тож це розповідь не про пальми, сонце, кришталево чисте море та багатющу архітектурну й історичну спадщину Хорватії. Це розповідь про хорватів у кризові часи та про українця, який, на відміну від більшості туристів, намагався зрозуміти життя тубільців та шукав приватні шляхи виживання в цій дорогій країні, щоб не повернутися додому без останніх штанів.

Злочинна схема, яка почала діяти в управлінні Пенсійного фонду в Ленінському районі Вінниці ще у 2000 році, а в усій красі розцвіла у 2008–му, була б неможливою, якби за нею не стояв працівник саме цієї служби — головний спеціаліст–програміст Ч. (до оголошення вироку прізвища не називаємо). В обов’язки чоловіка входила нескладна, але відповідальна операція. Після нарахування пенсії людям він повинен був заносити інформацію з персональних справ у комп’ютерну базу даних, відповідно до якої кошти перераховувалися на банківські рахунки отримувачів. Ідея виникла сама собою: вписати кілька прізвищ, проставити суми «від балди» — і гроші можна привласнити.

Мати багатодітну родину в Україні — значить наражати себе на злидні. Напевне, тому українська традиція багатодітних сімей вже ніколи не стане масовою. Але попри складнощі українці народжують! І вперше держава помічає такі родини — вже другий рік в Україні діє спільна програма бізнесу і влади, ініційована Президентом України задля підтримки багатодітних родин. Поки що допомагають житлом та грішми лише найбільш незахищеним сім’ям, де виховують більше десяти дітей. Але у планах — подати руку допомоги кожній українській багатодітній родині. А їх у нас майже 235 тисяч!