Успішна жінка, професор університету Альберта Наталя Кононенко тішиться, як дитина, коли бачить шедевр народного мистецтва чи нову гарну книжку про старожитності або ж чує автентичний спів, що зберігся в українському селі. Вона щороку буває в Україні в особистих «експедиціях» і записує від бабусь пісні, казки й різні оповідки. Ось, сидимо разом біля комп’ютера в Музеї Івана Гончара. Пані Наталя заходить на свій сайт, де можна віртуально помандрувати Україною — «зайти» в різні хати, що зберігають нашу традицію (ефект панорами), «покрутити» мишкою й оглянути з усіх боків кожну з писанок чималої колекції, послухати пісні та розповіді.

Вересень — важливий місяць у календарі Катерини Ющенко. Розпочинається новий рік життя самої пані Катерини — її день народження припадає на День знань; розпочинається новий навчальний рік у її дітей. І знову наближається річниця жахливої події в її житті — отруєння чоловіка. Практично щороку, відтоді як Віктор Ющенко увійшов у політичне життя, вересень позначений стартом нового сезону політичного бруду та нападів на нього та його родину.

Ми вирішили запитати пані Катерину про її думки щодо початку президентської кампанії, історію з отруєнням її чоловіка, про інші політичні інтриги, а також про її Фонд, родину, дітей та інше.

Бретт і Шейнін довго не могли зрозуміти, навіщо писати про них статтю? Ну подумаєш, перетнули вони океан, щоб удочерити 15–річну Люду з України. І що з того, що вони вже мають власних двох доньок, а Люда — вже підліток, та ще з проблемним «доважком» до здоров’я — у дівчинки карликова хвороба. Їм байдуже до Людиних діагнозів — вони знають, на що йдуть, і їх це зовсім не лякає! Так склалася доля: вони випадково побачили Люду з далекої України і зрозуміли — це їхня дівчинка, їхня дитина. Чого ж тут дивуватися — вони прилетіли по неї.

...Жили–були собі під Тернополем дві симпатичні руденькі дівчинки. Нічим особливим ніби від інших і не відрізнялися, якби тільки... абсолютно не відрізнялися одна від одної зовнішністю! Якби батьки знали, яке подвійне щастя приготував їм Бог, то старшу доньку Іринку назвали б Вірою. Бо молодших, не роздумуючи, нарекли Любочка і Надійка. Дівчата кажуть, що мама й досі купує їм однаковий одяг, але весільні сукні вони відразу вирішили одягнути різні.

Тернопільщина цими вихідними відзначає Дні пам’яті свого земляка — патріарха Української греко–католицької церкви Йосипа Сліпого, який помер 25 років тому. Але пам’ятають цього світлого чоловіка багато де по всій Україні, зокрема на Черкащині. Постійний читач «України молодої» Володимир Махиня із села Лебедин Шполянського району митрополита добре знав.

Навіть допитливий приїжджий навряд чи без допомоги когось із корінних спасівців розпізнає в продовгуватому приміщенні, збудованому в стилі модерного дерев’яного зодчества, завод, що виготовляє продукцію, відому в Україні та за її межами. Розташоване у глибині подвір’я виробництво привабливим, немануфактурним фасадом повернуте до сільської вулиці, а тилами — в грядку. Поруч — древня хата старшого покоління Стовп’юків. В архаїчній стайні задумливо пережовує траву корова. На смарагдовому трав’яному килимі вилежується розімліла від полудневого сонечка бородата коза з великими байдужими очима. Різностильовий архітектурний ансамбль завершує ошатний, теж, звісно, дерев’яний, котедж, де з дружиною Галиною та неповнолітніми сином і донькою мешкає 42–річний господар.

Сільська ідилія та й годі. Щоправда — і корова, і коза, й город із понад триметровими стеблами кукурудзи «без жодного грама хімії», і галявина дикорослих трав — усе це елементи здорового способу життя, яке пропагує засновник асоціації «Чиста флора» Михайло Стовп’юк. Уже побачили світ дві його книги «Народні рецепти здоров’я» та «Бізнес і здоров’я» (у співавторстві з Володимиром Осетровим). Нині пан Михайло працює над кандидатською дисертацією та новою книгою «Як виростити здорову дитину» з порадами, перевіреними на власному досвіді. Йому є чим поділитися з читачами. Життя, як стверджує сам автор, видалося цікавим і динамічним. Гріх скаржитися.

Коли прийшла в майстерню художника Анатолія Коноваленка, перше, що кинулося в очі, — величезні стелажі з купами паперу. Вже пізніше до мене дійшло: те, що я сприйняла за стоси пожовклих газет, насправді — тонко нарізані листи... дерева. Саме з них руки майстра створюють неймовірної краси картини, ікони, вітражі, дивовижні меблі і навіть... паркет.

Є люди, яких, незалежно від роду діяльності, називаємо мужами чину. На відміну від тих бездіяльних, кому все байдуже, і тих метушливих, хто шукає всюди слави і вигоди, вони неголосно, але самовіддано виконують свою роботу. Про них не завжди згадують, але без них неможливий справжній поступ у цьому світі.

...Усе почалося з особистої трагедії: єдиний син Надії Черноморченко помер від лейкемії, коли йому ледь виповнилося дев’ять років. Убита горем мати вирішила віддати його сусідам по палаті вже непотрібні речі й дорогі ліки. Зайшла в лікарню, побачила сповнені болем дитячі очі й одразу зрозуміла: поки вона ще може допомогти хоча б одному малюкові, її життя має сенс! Надія Черноморченко знайшла в собі сили щодня приходити в ту палату, де тихо вгасала її дитина. Тепер на тому ж маленькому ліжечку біля вікна лежать нові пацієнти — заручники підступної хвороби. Дітки радісно простягають свої худенькі рученята назустріч Надії. Вони знають, що та обов’язково приходить із подарунками — м’якою іграшкою або машинкою. А вона щаслива, коли в сумних очах малечі блисне усмішка. Сьогодні Надія Черноморченко об’єднала навколо себе вже понад сто волонтерів, які допомагають хворим дітям.

Мало хто ставиться до коміксів серйозно, але це окремий, нехай і переважно розважальний, жанр образотворчого мистецтва. На жаль, в Україні він не надто розвинутий. Натомість у світі — це величезна індустрія, в якій задіяні тисячі художників і «текстовиків», мільярди доларів. Пересічний комікс коштує недорого — два–три долари, а раніше — й того менше, і саме через це комікси стали доступними для різних вікових та соціальних груп.

Дуже багатьох популярних кіногероїв не було б, якби спершу не з’явилися відповідні комікси. Зокрема, образи славнозвісних Індіани Джонса та Спайдермена (Людини–павука) створили художники українського походження — відповідно, Джим Стеранко та Стів Дітко. Варто познайомитися з ними ближче.