«З чого будемо починати — з доброго чи поганого?» — поцікавився Президент. Учасники наради з головами обласних державних адміністрацій за підсумками ста днів роботи (хоча цей рубіж насправді перейдено вже з місяць тому) напружилися. У «губернаторів», більшість із яких і без того нагадувала учнів на іспиті в доброї вчительки, яка, втім, безжалісно може вліпити «пару», після згадки про ймовірне «погане» трохи витяглися обличчя. Сяючим залишався тільки голова Закарпаття Віктор Балога, який уже збагнув, що «добре» — це саме до нього. Втілювалося воно в привітно усміхненій Вірі Іванівні, яка тримала напоготові букет у червоних тонах. Тож почалося засідання таки з приємності — зустрівшись «на нейтральній території» (так Віктор Ющенко охрестив клаптик підлоги біля стіни, до якої обом Вікторам довелося добиратися з протилежних кінців величезного круглого столу), закарпатський «губернатор» приймав привітання Президента з днем народження.

Сергій Васильєв, якому приписують авторство сумнозвісних «темників», уже давно не розпоряджається інформаційним простором усієї України. Хіба що, можливо, відточує свою «темникотворчу» майстерність у межах прихильної до нього СДПУ(о) або опозиції загалом — треба ж звичним до вказівок та «рекомендацій» «інформаційним політтехнологам» керувати умами бодай кількох сотень тисяч партійців, якщо вже не кількох десятків мільйонів співвітчизників. Зрештою, це нібито нормальна практика — формувати погляди своїх однопартійців на ті чи інші політичні події: якщо вже пішли в партію, значить, приймають і партійну дисципліну.

«Ма­те­рин­с­т­во — най­ви­ще приз­на­чен­ня жін­ки на зем­лі, ос­вя­че­не са­мим Бо­гом. Ніх­то не має пра­ва по­ся­га­ти на ньо­го, — йдеть­ся у при­ві­тан­ні з на­го­ди Дня ма­те­рі дружини Президента Ка­те­ри­ни Ющен­ко. — Ма­ти і ди­ти­на — це вісь, нав­ко­ло якої обер­та­єть­ся бут­тя.
Нас­тав час ук­ра­їн­сь­кій на­ції по­вер­ну­ти­ся на кру­ги своя, від­ро­ди­ти тра­ди­цію по­ва­ги до Ма­те­рі — Бе­ре­ги­ні ро­ду. Все прек­рас­не на зем­лі — від мо­ло­ка ма­те­рі, ка­за­ли на­ші пра­щу­ри. На цей об­раз від­гу­ку­єть­ся ду­ша кож­но­го з нас.
Бу­ти ма­тір'ю — це не прос­то на­ро­ди­ти ди­ти­ну. Бу­ти ма­тір'ю — це ве­ли­ка від­по­ві­даль­ність і важ­кий труд. Дер­жа­ва і сус­піль­с­т­во ма­ють до­по­мог­ти жін­ці у ви­ко­нан­ні її ма­те­рин­сь­кої мі­сії. Доб­ре, що но­ва ук­ра­їн­сь­ка вла­да це ро­зу­міє і вже збіль­ши­ла до­по­мо­гу мо­ло­дим ма­мам і но­во­на­род­же­ним ді­тям. Спо­ді­ва­ю­ся, це ли­ше пер­ший крок дер­жа­ви на­зус­т­річ жін­ці-ма­те­рі. Ад­же под­бав­ши про неї сьо­год­ні, ми нас­п­рав­ді дба­є­мо про май­бут­нє Ук­ра­ї­ни...
Прий­шов час дру­го­го на­род­жен­ня цьо­го прек­рас­но­го свя­та, сим­во­лом яко­го ста­ли сло­ва ве­ли­ко­го Коб­за­ря: «А бу­де син, і бу­де ма­ти, і бу­дуть лю­де на зем­лі».
Ві­рю — так во­но і бу­де».

Поки сердешні «бюджетники», залякані начальством, ставлять, а студенти, заробляючи собі на пиво, «малюють» підписи за Януковича, основний конкурент кандидата від влади спілкується з народом. Адже 1 серпня у виборчій кампанії Віктора Ющенка розпочався активний, «польовий» етап, протягом якого лідер коаліції «Сила народу» відвідуватиме міста, містечка й села в регіонах. Про це вчора на своїй першій прес-конференції у статусі керівника виборчої кампанії Ющенка повідомив журналістам віце-спікер парламенту Олександр Зінченко. За словами Олександра Олексійовича, влітку пріоритетними для В.Ю. будуть південні та східні області — Одеська, Запорізька, Миколаївська, Херсонська та Крим.

Чому друг і «зв'язківець» Михаiла Саакашвілі та Віктора Ющенка, апологет «трояндової революції», підприємець і народний депутат є однією з головних мішеней для владних майстрів компромату, сам Давид Жванія розповідає в інтерв'ю «УМ»

Якщо раніше в когось іще були сумніви в тому, що президентська кампанія-2004 претендуватиме на звання найбруднішої і найзапеклішої в історії незалежної України, то після 4 липня, коли перші учасники «великих перегонів» вирушили на дистанцію, навіть найбільш наївні оптимісти переконалися: боротьба йтиме не на життя, а на смерть. Адже прихід до керма держави нової команди, за якої для всіх — і найбагатших, і найбідніших — закони діятимуть однаково, означатиме політичну смерть нинішньої влади. Тим, хто пригрівся при Кучмі й компанії, таки є що втрачати — за оцінками опозиційних аналітиків, кожна кланова «сім'я» в Україні щоденно отримує близько 20 мільйонів доларів тіньових прибутків. І заради того, щоб зберегти такий стан речей і надалі, вони робитимуть усе, аби Віктор Ющенко не став Президентом — у хід уже пішли і провокації, і наклепи, потоки пропагандистського бруду, спрямованого на кандидата від опозиції, та єлею, яким щодня «змащують» кандидата від влади головні телевізійні канали. Але не для того опозиційні сили йшли на вибори, аби програти. І в Блоці Тимошенко, і в «Нашій Україні» точно знають: їхній спільний кандидат обов'язково переможе і вже через якихось чотири місяці Україна зміниться на краще. Про те, що саме дає опозиціонерам підстави для такої впевненості, «УМ» дізнавалася у голови Української народної партії, члена Координаційного комітету коаліції «Сила народу» Юрія Костенка.

«Ти, брудна сучко, зараз я тебе трахну!» — розпатланий молодик не залишає підстав сумніватися у серйозності своїх намірів, однією рукою спрямовуючи дуло пістолета в груди переляканій жінці, біля якої лежить із простреленою головою чоловік, а іншою поквапливо розстібаючи ширінку на штанях. Дивлюся на годинник: восьма з гаком вечора, або, мовою телевізійників, прайм-тайм. Колись у цей час показували дитячу казочку... Та грець із ним, я ж не маленька, а людство вигадало таку чудову штукенцію, як дистанційне управління: клацнув кнопкою — і насолоджуйся чимось естетичнішим... Ой! Кулеметна черга наскрізь продірявлює закривавлені груди якогось нещасного (мабуть, поганий був хлопець), забризкуючи кров'ю й шматками м'яса дорогі готельні меблі (судячи із захвату, з яким сусідський хлопчина років шести наступного дня «розстрілював» на подвір'ї старенький «Жигуль», супроводжуючи «помсту» знайомою мені з побаченої напередодні сцени лексикою, той, хто стріляв, виявився хлопцем «хорошим»). Де мій рятівний пульт? «Знаєш, у чому сила, брате?»... Ні, це я точно не дивитимусь — там українців обіцяють «мочити» за Севастополь. Чи це в наступній серії? Байдуже, все одно щось кримінальне, хоча в куточку телевізора видно зелений кружечок — значить, дивитися можна всім і без обмежень. Гм. Вочевидь, мій романтичний настрій, якому заманулося переглянути щось добре й вічне на зразок «Віднесених вітром» або «Службового роману», у плани телевізійних мойр не вписується. Навіть «рятівна» реклама, де панночка в білому (колір невинності?) вже не закликає довірливо: «Візьми мене!», символізуючи чистоту й наївність горілки на березових бруньках (по-перше, всілякі «біленькі» повинні рекламувати після 23-ї, а по-друге, від послуг жертовної панночки виробники, здається, вже відмовилися), не рятує від засилля кримінально-сексуальних сюжетів. Парочка, яка аж надто палко лижеться (слово «цілується» тут якось не тулиться) на тлі цегляної стіни, виявляється, знайома всього-на-всього 5 хвилин. Вочевидь, така палка пристрасть, викликана напоєм певної марки, повинна спонукати мене спробувати цей чудодійний нектар і накинутися на першу зустрічну особу чоловічої статі...

Від ситуації в інформаційному просторі держави великою мірою залежить державна безпека. За тих, кого багато показують по телебаченню, наші люди частіше голосують на виборах. З «героїв», яких нав'язує блакитний екран через бойовики і кримінальні телесеріали, бере приклад наша молодь. Тією мовою, яка лунає з «ящика», рано чи пізно починають говорити наші діти. І якщо, склавши все вищесказане докупи, поклацати кнопками середньостатистичного українського телевізора, за майбутнє держави, відверто кажучи, стає лячно...
А з огляду на те, що вже за кілька тижнів на голови телеглядачів вихлюпнеться море передвиборчого бруду і єлею, й без того актуальна і болюча «телевізійна» тема стає ще актуальнішою. Про процеси, які відбуваються у телепросторі нашої держави, «Україні молодій» розповів Віталій Шевченко — у минулому двічі народний депутат, а тепер заступник голови Національної ради з питань телебачення й радіомовлення. Саме цей орган, до речі, є чи не єдиним, який здатний реально впливати на те, що нам показують по телевізору. От тільки чи впливає?

Посада голови Бюджетного комітету у Верховній Раді котирувалася завжди. А напередодні, ймовірно, найважливіших в історії України виборів можливість контролювати розподіл коштів з держбюджету набуває особливої ваги. Бо спокуса «запустити» державні кошти у виборчий фонд кандидата від влади занадто велика, а небажання «світити» цей процес перед потенційними виборцями — ще більше. Особливо тоді, коли політичні опоненти з «Нашої України» вже «спіймали за руку» уряд, який «роздерибанив» близько 10 мільярдів «тіньових» гривень. Не дивно, що в таких умовах до Петра Порошенка, якому випало щастя (або нещастя, з огляду на той шалений тиск, якого зазнає іменитий підприємець після переходу в опозицію) очолювати «найдорожчий» парламентський комітет, прикута особлива увага. Тим паче що в разі перемоги на виборах Віктора Ющенка Петру Олексійовичу, який у 2002-му очолював виборчий штаб «Нашої України», пророчать вельми солідну посаду в Кабінеті Міністрів. Щоправда, сам Порошенко від кар'єрної зацікавленості у результатах «великих перегонів»-2004 відхрещується і запевняє, що готовий пожертвувати всім заради того, щоб його діти жили у заможній, розвиненій і демократичній державі.

Правдивого політика можна порівняти з новозеландським папугою какапо — кілька цих надзвичайно рідкісних птахів у природі нібито ще існує, але їх майже ніхто ніколи не бачить. Олександра Волкова, на відміну від непомітного на тлі тропічної рослинності нелітаючого папуги, не побачити складно, хоча колишній «директор-розпорядник» Верховної Ради, за його словами, завжди каже тільки правду. Цей масивний у прямому сенсі слова нардеп завжди на виду і завжди в центрі уваги журналістів, які за те й люблять Олександра Михайловича, що від нього можна почути ТАКЕ, чого при тверезому розумі не скаже жоден інший політичний діяч. І йдеться не лише про слова, які на письмі прийнято позначати трикрапками, хоча без «міцного слівця» не обходиться фактично жодне його інтерв'ю. Звісно, до Волкова можна ставитися по-різному, але особисто поспілкувавшись із парламентським «важковаговиком», який не звик лицемірити й відмовлятися від старих друзів, його мимоволі починають поважати навіть найзатятіші опоненти.