Депутат Донецької облради від Партії регіонів Руслан Щербань написав відкритого листа на адресу посла США в Україні Джона Теффта, копія якого потрапила до ЗМІ. У цьому листі пан Щербань заявляє, що може довести причетність Юлії Тимошенко і Павла Лазаренка до вбивства його батька Євгена Щербаня. Нагадаємо, що відомого бізнесмена Євгена Щербаня кілери розстріляли в аеропорту Донецька в листопаді 1996 року.

Три десятки молодиків у масках напали на незаконний гральний заклад у Святошинському районі столиці. Потрапивши всередину, хлопці заблокували виходи з казино, зупинили його роботу і, відкривши касове приміщення, змусили касира перерахувати гроші на камеру, після чого викликали міліцію. Доки правоохоронці їхали на виклик (п’ятсот метрів до місця НП вони долали годину), нападники представилися пресі націоналістами й зазначили, що до таких дій їх спонукало покривання міліцією діяльності підпільних гральних закладів.

Учора відбулося чергове судове засідання у справі Павличенків — батька і сина, яких звинувачують у вбивстві судді Шевченківського райсуду столиці Сергія Зубкова. Справа почала розвалюватись ще з перших попередніх слухань, а на минулому засіданні, коли суд почав ознайомлюватись зі справою, виникло ще більше питань. Виявляється, що Сергія і Дмитра Павличенків головними підозрюваними у цій справі зробили… коментарі в інтернеті. Міліція довго не розбиралася, коли є такі «зручні кандидатури» на роль підозрюваних.

Позавчора здивовані мешканці селища Жвирка, що у Сокальському районі Львівщини, могли бачити, як горить місцева виправна колонія №47. «Зона» максимального рівня безпеки відома тим, що розташована в колишньому римо–католицькому монастирі отців–бернардинів. У пам’ятці архітектури початку XVII утримують рецидивістів та засуджених до довічного позбавлення волі. Першим спалахнув саме дерев’яний дах монастиря над сектором для «довічників».

Згідно з офіційними даними, в Україні щороку внаслідок побутового насильства гине понад тисячу жінок. Такі невтішні цифри наводить голова підкомітету з міжнародно–правових питань iз гендерної політики Комітету Верховної Ради з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин Олена Бондаренко.

Ця «довгограюча» кримінальна історія починалася ще у січні 2002 року, коли селянин iз Миргородського району разом із двома неповнолітніми дітьми прийшов у гості до знайомої. Дорослі одразу почали «обмивати» зустріч спиртним. А коли до їхнього застілля захотів приєднатися ще один сусід, між чоловіками спалахнула бійка, під час якої «пізнішому» прибульцю обухом сокири було завдано з десяток смертельних ударів по голові... Проти згаданого татуся порушили кримінальну справу за навмисне вбивство. Однак підозрюваний тоді «розчинився» у просторі та часі на... ціле десятиліття!

Днями із Вільнянської виправної колонії має вийти на волю несправедливо засуджений Максим Дмитренко. За злочин, якого він не скоював, хлопець уже відсидів вісім років. Він є останнім, кого ще не випустили з–за ґрат після зізнання у конкретних кривавих злочинах пологівського сексуального маніяка Сергія Ткача. Нагадаємо, що загалом «правопохоронці» у Пологах силою вибили зізнання у зґвалтуваннях та вбивствах дівчат і запроторили за ґрати десятьох осіб. Тодішні вироки ставила під сумнів, окрім «України молодої», низка й інших незалежних від влади ЗМІ.

Громадськість у різних куточках країни все частіше згуртовується, щоб висловити протест проти кримінального свавілля родичів посадовців. Після тривалих акцій протесту в Миколаєві (де люди обурювалися перебігом слідства у справі «мажорів», які зґвалтували та підпалили Оксану Макар) подібна акція позавчора відбулася і в Запоріжжі. Мітинг молоді «За справедливе правосуддя!» навпроти будівлі облдержадміністрації місцеві студенти проводили не лише внаслідок шокуючого злочину в Миколаєві, а й через безмір місцевих «недоторканних».

Масштаби крадіжок будинкових лічильників гарячої води, встановлених у підвальних приміщеннях багатоповерхівок, наприкінці зими — початку весни нинішнього року в обласному центрі Прикарпаття були схожі на епідемію. Рахунок ішов на десятки приладів, які безслідно зникали ледь не щодня. При цьому «почерк» виконаних із викрадення робіт видавав фахівця, добре обізнаного з цією справою.