Цей унікальний дитячий фольклорний гурт водночас первісно-глибинний і модерний. Адже його учасники доносять до глядача автентичну традицію зовсім по-сучасному. Діти, як згусток енергії, подвоюють запал архаїчних співанок, співзвучних природним стихіям і помножують усе це веселою грою скрипки й бубна, танками, символічними обрядодіями. Отож, будять в однолітках і дорослих радість, приспану сірими буднями. Чому такий життєрадісний фольклор доступний сьогодні не всім охочим до нього дітям — наша розмова з відомим музикантом, фольклористом, керівником дитячого гурту «Дай Боже» Ольгою Мельник.

Дніпровська набережна у Каневі під Чернечою горою не впорядковувалася останніх 20 років. 22 травня цього року пустка вздовж шляху особливо вразила усіх, хто пішки пройшов близько 5 кілометрів «хресної дороги» від канівського Успенського собору до могили Тараса Шевченка. Отож Президент Віктор Ющенко запропонував влаштувати симпозіум скульпторів, під час якого з'являться на світ скульптурні композиції за мотивами творів Тараса Шевченка, а також впорядкувати дорогу і вздовж неї посадити вишні. Тепер, коли створений Канівський заповідник, куди увійшли і Тарасова Гора, і Моринці, Керелівка, з'явилася можливість подбати про ці територiї.

15років тому в Україні з'явилася Асоціація релігієзнавців. Самі ж релігієзнавці виникли за рік перед тим, коли у червні 1991-го Президія Академії наук прийняла Постанову «Про створення Відділення релігієзнавства Інституту філософії АН УРСР». До цього радянсько-українські дослідники релігійних почуттів трудящих гуртувалися довкола трьох столичних осередків упровадження атеїзму. За 15 років учені «діаметрально» змінили предмет дослідження й видали друком купу книжок — брошури з серії «Бібліотечка конфесій в Україні», 7 томів 10-томної «Історії релігій в Україні», 10 чисел щорічника «Релігійна свобода», 78 номерів щомісячника «Релігійна панорама». Триває робота над тритомною «Українською релігієзнавчою енциклопедією». У дванадцяти ВНЗ України введено релігієзнавчі спеціальності, а Відділення релігієзнавства систематично організовує Літні школи релігійної толерантності для молоді.
Чому ж за такого розквіту академічної науки, старань вищої школи і популяризаторства Асоціації релігієзнавців українське суспільство, включно з «високими особами», досі не має елементарних релігійних знань і навичок релігійної культури, а українські діти позбавляються змоги вивчати християнську етику?

До цієї школи приймають усіх, хто має слух і голос. «Це єдина школа, де можуть навчатися старшокласники з усієї України, не маючи початкової музичної освіти, а лише обдарованість», - каже викладач вокалу Стрітівської вищої педагогічної школи кобзарського мистецтва Маркіян Свято, соліст оперної студії Національної музичної академії. Викладачі тут усі солідні - відомі музикознавці, професори з музичної академії, Національного університету культури і мистецтв, народні й заслужені артисти. Вони приїжджають до Стрітівки, що в Кагарлицькому районі на Київщині, кілька разів на тиждень, не маючи в цьому жодного економічного інтересу. Пояснюють, що просто люблять бандуру і тих здібних хлопчаків, які після уроків годинами працюють над собою, аби за чотири роки опанувати теорію музики на рівні музучилища і навчитися грати на інструменті, що є символом України.

30 червня «андеграундна» (тобто, неофіційна) Україна відзначатиме століття від дня народження головнокомандувача Української армії, про яку лідер антигітлерівської організації «Воююча Франція» генерал Шарль де Голль шанобливо сказав: «Якби я мав таку армію, як УПА, Німеччина ніколи б не захопила Францію».
Керівництво держави, Міністерства оборони та закордонних справ, Інститут національної пам'яті ще не винесли на державний рівень проблему увічнення пам'яті легендарного Романа Шухевича і питання про відповідальність правонаступників СРСР за злочинну «операцію» його знищення. Утім нез'ясованим залишається питання поховання останків командарма, нібито віднайдених восени 2005 року. «УМ» дослідила кілька ліній приватних розслідувань цієї таємниці. І наштовхнулася на сумні висновки.

Другу в Києві грузинську парафію презентували в Києво-Печерській лаврі 8 червня. Тут, в церкві Різдва Богородиці, тепер заплановане щосуботнє богослужіння грузинською мовою. Про потребу такої парафії, підпорядкованої Московському патріархату, заговорили після того, як у церкві Різдва Христового на Подолі з благословення грузинського патріарха Iлiї II та Патрiарха Київського i всiєї Русi-України Філарета стала діяти грузинська спільнота святого Католікоса Киріона.

Відомості про реальне, а не прикрашене радянською пропагандою партизанське підпілля пробиваються до суспільної свідомості майже так само натужно, як свого часу про Голодомор. За художніми фільмами «про партизанів», як за тюремним парканом, приховується справжній характер і хронологія подій українського підпілля. І страшні злочини проти нього — з боку «своїх». Про все це написала у книзі «Двічі страчені — Вічно живі» (Київ, 2006) журналістка, колишня учасниця підпілля на Чернігівщині, нині 82-річна Павлина Березовська. Їй допомагала донька одного з керівників підпілля Ніна Дяченко. Помешкання Павлини Леонідівни заставлене монографіями, мемуарами й художньою літературою про Другу світову війну, у шафах рядками стоять архівні теки із записами спогадів понад 100 очевидців — підпільників, партизанів, селян. Над цією 600-сторінковою книгою, в якій авторка розповідає про фальшивих «героїв» і про повернуті чесні імена знищених ними підпільників, працювала понад 40 років. Про це — наша розмова з Павлиною Березовською.

Цей безцінний для національної безпеки історико-меморіальний серіал розкриває правдиву кількість втрат нашого народу у війні і внесок українців у Перемогу. Втім уже багато місяців проект «Книга Пам’ятi України» не фінансується державою, упорядники не отримують зарплати і не мають чим платити за оренду. 21-го червня, у переддень Дня скорботи у пам'ять про початок радянсько-німецької війни, у Київському господарському суді відбудеться засідання за позовом КП «Київжитлоспецексплуатація», після чого колектив з архівом і картотекою на 10 мільйонів загиблих може опинитися на вулиці.

Про те, що Фонд польської культури відзначив два українські видавництва, оголосили ще на відкритті 52-го Варшавського міжнародного книжкового ярмарку. Учора видавництва «Критика» та «Дух і Літера» отримали у Посольстві Республіки Польща обіцяні нагороди «За пропагування польської книжки у світі». Простора світлиця посольства ледь вмістила гостей — письменників, істориків, художників, друзів відзначених видавництв. Усіх вітав Посол Яцек Ключковські.

Рішення про створення Музею совєцької окупації наприкінці травня ухвалила конференція київського Товариства «Меморіал» ім. Василя Стуса. Новий музей було утворено на базі вже існуючого музею «Меморіал», розташованого у колишньому дитячому садку по вулиці Стельмаха, 6. Відразу ж посипалися погрози. «Щодня фіксуємо 3—5 телефонних дзвінків з обіцянками «розібратися», подати в суд, навіть спалити, — каже директор музею, голова столичної організації «Меморіалу» і водночас заступник директора Інституту національної пам'яті Роман Круцик. — Дзвінки анонімні, можливо, з телефонів-автоматів, визначник номера на нашому апараті їх не показує».