Непідписання Угоди про асоціацію з Євросоюзом мов грім серед ясного неба сколихнуло громадськість України. Самі по собі аргументи уряду мають об’єктивні підстави, адже кожен працюючий українець на власному гаманці відчуває занепад економіки. Питання в іншому: чому Прем’єр мовчав раніше?

Принаймні формально печерські вожді намагалися продемонструвати: УРСР — не колонія Кремля, а вони — не сатрапи кремлівських стариганів...

У січні багато свят, різних пам’ятних дат. Одна з них — віроломний напад на Українську Народну Республіку (УНР) 13 січня 1918 року ленінської більшовицької Росії.

Дуже добре, що на сторінках демократичної преси багато матеріалів присвячено най­страшнішому злочину ХХ сторіччя, вчиненому комуністичним режимом, — Голодомору 1932—33 років.

Наші студенти запалили світло в кінці тунелю, і тепер Євромайдан крок за кроком рухається на вихід. Вихід до свободи слова, вихід до демократії. Різні гасла лунають на Майдані, та чоловік, який сказав: «Хочу, щоб у нас була щира українська влада!» — без сумніву, ввійде в історію.

Травень 2011 року. Рано–вранці ми поверталися через Будапешт із Відня до Львова. Турфірма зробила нам подарунок — екскурсію старовинним центром міста Лева. А надворі квітував сонячний травень.

Я, громадянка України, хочу через вашу газету звернутися до правлячої еліти нашої країни. Мені цікаво, звідки у нас беруться мільярдери, а скарбниця порожня? Фабрики, заводи стоять, а які й працюють, то в тіні. Мабуть, із тієї тіні й мільярди беруть.

Відшуміли гучні офіціозні (у стилі останніх застійних часів радянської влади) святкування 70–річчя визволення Києва від фашистських загарбників. Знову лунали віншування на адресу загиблих героїв, мужніх воїнів, що здобули перемогу. Вшановували ветеранів (цікаво, скільки серед них тих, хто форсував Дніпро у 43–му?).