Дизайнерка Юлії Тимошенко Айна Гасе, яка вважає найелегантнішим українським політиком Рената Ахметова, зібрала на показі своєї нової колекції в Прем'єр Палаці багато відомих облич, але її клієнтка №1 в п'ятизірковий готель так і не прийшла. Офіційна версія — щоб не відволікати увагу від колекції на себе. Міф гласить, що Айна показує Юлії Володимирівні всі свої дефіле на відео. Цього разу Айна вигадала аж занадто розумну назву для своєї фактично новорічної за призначенням колекції — «Каперський патент насолод», а в прес-релізі пояснила: каперство —це узаконене піратство.

Українські дизайнери після свого, рідного, комфортного вітчизняного Тижня моди — Ukrainian Fashion Week — розбіглися межи людьми хто куди: здебільшого — в Москву! В Москву! та ще один авіаквиток до Мілана, один до Парижа, а Олександр Гапчук піймав хвилю на Загреб. Він узяв участь у 7-му хорватському Тижні моди. Хоч їхній тиждень прет-а-порте і молодший за наш, але 36 учасників він назбирав — 20 колекцій представили молоді хорватські дизайнери, 9 — визнані національні майстри, і решту — запрошені гості: Джулія Рената (Julia Renata) — Мехіко, Ермано Сцервіно (Ermano Scervino) — Італія, Тер Ет Бантіне (Ter Et Bantine) — Італія, Луїс Де Гама (Louis De Gama) — Великобританія, Олександр Гапчук (Україна). Завершився хорватський Тиждень моди майстер-класом Роберто Каваллі (Roberto Cavalli) і показом Джиммі Балдініні (Gimmi Baldinini).

Найпунктуальніші гості показу, які за чверть на шосту прийшли на показ Вікторії Гресь, мали змогу бачити через скляні двері, як офіціанти застеляють білосніжні скатертини і розливають вино по келихах. У першому «залі» шатра «Альта-Експо» модний Дiм накрив вишукані столи — кілька видів хороших сирів, мигдаль, кеш'ю, виноград, біле вино, шампанське, коньяк. У другому залі дизайнер Олексій Залевський, який останнім часом заробляє більшу славу постановками, ніж колекціями, закінчував приготування монохромного чорного «кабінету», в якому так ефектно дефілюється моделям, але так погано працюється фотографам і телекамерам, якщо врахувати промінь прожектора, направлений на модель, і повну відсутність будь-якого іншого світла.

Раз на рік Ольга Богомолець — як стій — співає в якомусь публічному місці і за гроші. Чекаєш цього разу терпляче і смиренно, розуміючи, що у жінки, яка має власну клініку, чотирьох дітей і депутатське крісло в Київраді (на хвилинку: голова постійної комісії з питань охорони здоров'я та соціального захисту), не так багато часу для вокальних репетицій і занять композицією. Втім, данину унікальному, хвилюючому голосу, який Бог дає одному зі ста мільйонів, Ольга Богомолець сплачує справно і з належною пошаною: кожен із концертів, починаючи з 1992 року, кошти від якого використали на спорудження пам'ятника Тарасу Шевченку в м. Сколе, був благодійним. За її звітами щодо витрачених коштів можна скласти діаграму суспільних потреб: 1993 — кошти передані на безплатні обіди для бідних, 1994 — на лікування потерпілих від Чорнобильської аварії, 1999 — на встановлення хрестів на могилах перезахоронених поетів-шістдесятників, останні роки — на лікування дітей з судинними пухлинами і вадами розвитку шкіри. Цього року гроші з двох концертів в «Українському домі»(бо один не вміщає усіх тих, хто рік чекає її пісень) будуть передані на спорудження пам'ятника на Байковому цвинтарі, правозахисниці, шістдесятниці, дисидентці, хрещеній матері Ольги Надії Світличній, яка померла 8 серпня цього року.

25 листопада українські кінематографісти традиційно організованою автобусною колоною рушили на Сосницю — вклонитися Довженковій хаті під соломою, скуштувати яблук з його саду, якими зазвичай пригощають працівники музею, і пом'янути чаркою в райцентрівському кафе. У суботу виповнилося 50 років з дня смерті одного з 10 найкращих режисерів світу, співця «Землі» і «Зачарованої Десни». До дати Президент України Віктор Ющенко видав указ, яким зобов'язав Кабінет Міністрів розробити план заходів щодо вшанування пам'яті Майстра, щоб у 2006—2007 роках провести якомога більше «круглих столів», конференцій, кінофорумів, присвячених кінематографічній спадщині, літературній і художній творчості Олександра Довженка, вирішити питання про створення пам'ятників у Києві та Чернігові.

42-річний шведський дизайнер у медіа, бізнесі та різних організаціях, а ще фоторепортер Едвард Койнберг останнім часом захопився фотографіями квітів, рослин, ботанічних садів і гербаріями. Аякже — він має сад навколо літнього будинку в провінції Упланд — тій самій місцевості, де жив і працював Карл Лінней. Едвард уже зробив виставку «Пора жнив», натхненну колекцією флори XVIII сторіччя шведського ботаніка Улофа Рудбека. Зараз працює над проектом «Під стягом зеленої флори», пов'язаним із Карлом Петером Тунбергом, учнем Карла Ліннея. А наразі Шведський інститут «прокатує» по всьому світу його підбірку фотографій квітів, присвячену Карлу Ліннею — держава пропагує загальновідомі національні бренди, до того ж наступного року батьку класифікації рослин виповнюється 300 років.

«Покличте представника з приймальні Прем'єр-міністра. Скажіть, Бетмен прийшов». З цього почали вчора пікетувати будинок уряду десятеро перевдягнутих в костюми відомих голлівудських кіноперонажів і ще чоловік 20 у «цивільному» представників громадянської партії «Пора».

У середу в підходяще презентаційне надвечір'я на тротуарі під «Українським домом» ніде було припаркуватися — парад іномарок обіцяв солідний захід. Так і вийшло — художні вершки Києва перетусувалися з кількома серйозними людьми з політики й бізнесу, щоб відкрити десятиденний фестиваль «Арт-Київ 2006». За задумом директора Центру ділового і культурного співробітництва «Український дім» Наталі Заболотної, цей фестиваль поєднав кілька проектів: на першому поверсі — картини класиків українського малярства з 30-х років ХХ століття і до наших днів iз приватних колекцій публічних осіб, у бічних галереях — виставка графіки школи Андрія Чебикіна, на другому поверсі — парад галерей та експозицій окремих художників, які дорого заплатили за оренду боксів з надією побачити на власні очі колекціонерів, зав'язати контакти і продати роботи сучасних українських малярів, і спеціальний гість фестивалю — модна художниця Оксана Мась. Ось такий вінегрет із петрушкою.

Постанова Кабінету Міністрів України №20 від 16 січня 2006 року про обов'язкове дублювання, озвучення чи субтитрування іноземних фільмів в українському прокаті працювала рівно 47 днів. З 1 вересня у прокат встигли вийти 21 фільм з українськими звуковими доріжками чи субтитрами (12 дубльованих і 9 субтитрованих), а до 1 вересня ще два. Деякі дистриб'юторські компанії навіть не напружувалися з цього приводу, вони покладали небезпідставні надії на лобістську роботу Асоціації сприяння розвитку кінематографа і зміну влади. Надії виправдалися — Асоціація виграла суд у Кабміну, новий уряд ніяким чином не противиться ситуації, ура, можна купувати дешевші російські копії (бо куплені пакетом на кілька країн) і не витрачатися на український дубляж (20—25 тисяч доларів за фільм).

Цього року в Олеся Ульяненка вийшло три книжки — «Знак Саваофа» видала «Нора-Друк», «Богемну рапсодію» видала львівська «Піраміда» і «Син тіні» — тернопільське видавництво «Джура». На Форумі видавців-2006 в Ульяненка був бенефіс. Крім усього, пауза між його виданнями розтяглася на кілька років — Улян подався в кіно, дуже добросовісно трудився над сценарієм «Украденого щастя», яке для «1+1» знімав Андрій Дончик, писав сценарій по своєму роману «Сталінка», за який отримав Малу Шевченківську премію, його текстів не вистачало серед розквітлих клумб масової літератури і молодої епатажної. Тепер знову — на полиці книгарень. Попри те, що Ульяненко в літературі з кінця 80-х, це його перша офіційна презентація, і він чесно вчора зізнався, що мандражує. Роман «Знак Саваофа» Олесь присвятив Григорію Гусейнову. Не тільки тому, що спочатку той надрукував роман у своєму журналі «Кур'єр Кривбасу», і не тому, що витягнув з кишені 150 доларів і дав на лікування на другий день після того, як Уляна здорово побили на пароплавному фуршеті. Імпонує, що Гусейнов — заможна людина і так кохається в літературі, і просто приємний чоловік.
Під час цього інтерв'ю Ульяненко відкрив безліч цікавих речей. Що починає писати будь-який текст олівцем у зошиті, а як набридне, переходить за комп'ютер. Чистки холостяцької квартири інколи захоплюють і рукописи. Що вважає себе націонал-анархістом. Що українці — нація матрична, на відміну від єгипетської і єврейської пірамідальної систем. Що на фестивалі в Гуляйполі його визнали батьком Махном через неймовірну зовнішню схожість. Що більше любить популярність серед слюсарів, ніж серед критиків, бо критик зобов'язаний в його текстах порпатись, а слюсаря ніхто не примусить, тільки добровільно. Всього все одно не скажу, читайте книжки Ульяненка, тим більше що його тексти є продовженням життя. Тільки не лінійним.