Одним указом минулої суботи Віктор Ющенко розрубує гордіїв вузол напівзамовчування української історії часів УРСР, яку раніше підмінювали липовою «історією радянської України». В указі від 24 січня Президент наказав «МВС, Міністерству оборони, СБУ, Службі зовнішньої розвідки, ГПУ, Держкомітету архівів, Держдепартаменту з питань виконання покарань проаналізувати пов’язані з українським визвольним рухом, політичними репресіями та голодоморами архівні документи, що нагромадилися за часи діяльності органів державної влади та управління колишніх Союзу РСР і Української РСР. Забезпечити зняття в установленому порядку обмежень на поширення та доступ до конкретної секретної інформації шляхом скасування раніше наданого грифа секретності архівним документам або іншим матеріальним носіям такої інформації, якщо вони не становлять державної таємниці».

Батурин — звучить гордо, відколи у 2004 році Президент Віктор Ющенко взявся за актуалізцію його історичної ваги. Наразі це маленьке містечко, вікна будинків якого часто світять пусткою. Відтак масштаби реконструкції та реставрації, розгорнутої тут, справді вражають. Учора, до Дня Злуки, на центральній площі Батурина біля відновлюваної цитаделі та церкви Президент урочисто відкрив пам’ятник п’яти українським гетьманам–самостійникам: Самойловичу, Многогрішному, Мазепі, Орлику та Розумовському, які схилилися над символічною долею України. Столицею цих гетьманів був саме Батурин.

Після всіх бравурних звітів та амбіційних планів, озвучених українськими військовими наприкінці минулого року, прийшов холодний душ під назвою «Держбюджет–2009». Армії всі обіцяли, але ніхто не дав. Із грошей, виділених на забезпечення оборони країни на цей рік, не тільки неможливо профінансувати переозброєння і перехід на професійну основу, цих коштів не вистачить навіть на виживання для солдатів та офіцерів. Порівняно з минулим роком, фінансування урізали усім силовим структурам, окрім МВС та Внутрішніх Військ: уряд і парламентарії вочевидь віддають перевагу «попасичам» народу, а не його оборонцям. Останнім, можливо, незабаром узагалі доведеться голодувати: чутки, які надходили з різних військових частин, таки підтверджуються — особовому складу ЗСУ виплачують лише половину зарплати. І скільки це триватиме — невідомо.

Потрапивши вчора у київський Гідропарк на дніпровському острові з екзотичною назвою Венеціанський, неможливо було не сказати: «Водохреща — це модно!» Ще з самого ранку біля берегів Дніпра з’явилося безліч ополонок. Зануритися в крижану Йорданську воду, яка на Водохреща, з опівночі до опівночі, стає цілющою на цілий рік, прийшли тисячі людей: старі й молоді, здорові, з бажанням загартуватися й очиститися, й багато хворих — з вірою в чудесне одужання. Адже вода ця — та сама, в якій хрестився Господь...

Незвичайне і страхітливе, як для мешканців Нью–Йорка, видовище могли спостерігати працівники офісів у хмарочосах Манхеттену: на їхніх очах пасажирський «Аеробус А320» сів... у річку Гудзон. При цьому літак не затонув, а почав повільно дрейфувати річкою, поки 150 пасажирів і п’ятеро членів екіпажу через аварійні виходи вибралися на крила машини і, тремтячи від холоду, чекали порятунку.

Рятувати українських громадян із зони, де пролягає лінія війни між арабами та ізраїльтянами, стає дедалі важ­че, адже артобстріли та авіаудари стають інтенсивнішими. Ризикуючи потрапити під розриви снарядів та авіабомб і у вуличні перестрілки, 206 українців, які побажали повернутися на Батьківщину, автобусами мають доправити до пропускних пунктів на кордоні Палестинської автономії.

Святковою сенсацією потішило голландців преставництво російської авіакомпанії «Аерофлот» у Амстердамі. Місцева людність, зну­джена дозволеною маріхуаною, легалізованою проституцією і загальнодоступною порнографією, тепер має нове джерело адреналіну — український екстремізм. Минулої суботи директор представництва «Аерофлоту» Володимир Краскевич заявив, що в його офісі «очікується напад українських екстремістів».

«Шерше ля форсмажор»: наші моряки із захопленого піратами ще у вересні судна «Фаїна» мали б уже повернутися додому, але... «У справу втрутилася одна особа, яка фактично через свої неадекватні дії загальмувала фінальну стадію всієї цієї операції», — констатував міністр закордонних справ Володимир Огризко. І це при тому, що до «Фаїни» ще 7 грудня відправили корабель із викупом у 3,5 мільйона доларів. А закінчення епопеї з «Фаїною» було так близько: «Коли я казав, що до звільнення залишилося два­три дні, це була правда», — виправдовувався міністр. За його словами, вживаються усі можливі заходи, щоб нейтралізувати «негативний вплив утручання третіх осіб» у переговорний процес. Хто ця таємнича «третя особа», Огризко не уточнив, проте раніше представники судновласника «Фаїни» висловлювали незадоволення активністю українського омбудсмана Ніни Карпачової, яка почала було намацувати власні канали до переговорів.

Суд міста Новошахтинська Ростовської області Росії засудив нашого співвітчизника Василя Мартиновича до семи років позбавлення свободи, а його компаньйона — громадянина Росії Юрія Сищікова — до шести років. Звинувачення — контрабанда радіоактивних речовин з України. Про це повідомила прес–служба Федеральної служби безпеки (ФСБ) РФ. Спецслужбісти не просто впіймали «бізнесменів на гарячому», а й влаштували їм пастку.

Україну один за одним залишають її герої, свідки великої епохи національно–визвольних змагань. У ніч із вівторка на середу цього тижня відійшла до кращого світу Оксана Бандера, наймолодша із сестер провідника ОУН Степана Бандери. Усі Бандери були особистостями такими сильними, а їхні життєві шляхи були такі тяжкі й непересічні. Пані Оксана відбула 48 років заслання, таборів, каторги, набагато більше за багатьох українських дисидентів, маючи в серці найпершу цінність — свою родину. Вона і не ховалася в тіні свого визначного брата Степана Бандери, і не намагалася зробити якихось дивідендів зі свого прізвища чи «каторжного стажу». Усі ці півстоліття на чужині вона мріяла повернутися додому. Її мрія здійснилася, пані Оксана прожила старість на Батьківщині, і сьогодні виконають її останню волю: Оксану Бандеру поховають на цвинтарі у рідному селі Старий Угринів, біля сестер.