Уявіть: повертаєтеся ви з роботи додому, а на вході до під’їзду вас зустрічають невідомі, які без пояснень пропонують проїхати з ними. Вас тягнуть по асфальту, ви кричите, і на цей галас збiгаються сусіди, готові відбити вас від молодиків. Лише тоді невідомі демонструють міліцейські посвідчення. Щоб вам не міг надати захист місцевий адвокат, вас не везуть до райвідділку міліції, а одразу — до обласного центру. Ваш перший допит проводить не абихто, а начальник відділу слідчого управління, і лише тоді ви дізнаєтеся, що два дні тому проти вас порушили кримінальну справу за привласнення і розтрату державних дотацій на молодняк свиней. А затримали вас як підозрюваного у скоєнні економічного злочину через те, що ви нібито всі ці два дні... не реагували на виклики слідчого та переховувалися. Хоча ви ходили на роботу, віталися зі знайомими, ночували вдома... Після цього суд погодиться зі слідством і обере вам запобіжний захід — два місяці утримання під вартою на час слідства. А всі аргументи захисту, зокрема і той, що арешт є виключним заходом, а за економічні злочини нове законодавство від нової, стабільної, влади передбачає заставу, яку ваші рідні готові сплатити на час слідства і суду, Феміда просто не помічає. У рішенні суду про пропозицію застави не буде жодного слова!

Такі дива вітчизняної «правопохоронної» системи та «кривосуддя» сталися не з вигаданим персонажем, а з реальною людиною — 47–річною Людмилою Нікіткіною, головним економістом однієї з агрофірм Миколаївщини, долю якої завтра вирішуватиме Шевченківський райсуд столиці. Про нюанси її справді «свинячої» справи (і не лише тому, що в ній фігурують поросята) «Україні молодій» розповіли адвокати Нікіткіної та її друзі. Бо юридичні важелі захисники практично використали, єдина надія — на силу слова.

Народному депутату Григорію Омельченку не звикати до передвиборчих кампаній. Адже він був парламентарiєм п’яти скликань Верховної Ради, неодноразово балотувався по мажоритарному округу.

Назва Свєнтокшиського воєводства мало про що скаже пересічному українцеві. Донедавна навіть поляки їздили до цього регіону лише помилуватися на королівський Сандомир, відвідати найбільший ярмарок країни у Кєльце, здійснити паломництво до монастиря з рештками Святого Хреста чи полікуватися водами на якомусь iз курортів.

Українська громада Вірменії — єдина на Кавказі, яка складається переважно з жінок. Свого часу вони поїхали до найменшої закавказької республіки услiд за чоловіками–вірменами або згідно з отриманою «радянською путівкою у життя». Піднімати промисловість Вірменії, відбудовувати країну після землетрусу у Спітаці приїжджало і багато українців–чоловіків.

Днями Вірменія попередила Азербайджан, що готова до війни і у випадку потреби готова її розпочати. За словами президента Вірменії Сержа Саркісяна, його «країна не хоче цього, але готова воювати і перемагати, якщо їй цю війну нав’яжуть».

Водночас із заявою пана Саркісяна в парламенті Вірменії було зареєстровано законопроект про офіційне визнання незалежності Нагорно–Карабаської Республіки (вірмени називають її Республіка Арцах), як такої, що «відповідає усім міжнародним вимогам до суверенної держави». Напередодні різкого погіршення стосунків між Єреваном та Баку в обох державах Закавказзя побував журналіст «України молодої», який пересвідчився, що за 18 років після припинення вогню несамовита ворожість між двома народами нікуди не поділася, а навпаки, лише зміцніла, як добре кавказьке вино. Та й вогонь на вірмено–азербайджанському кордоні та в межах Нагорного Карабаху не припинявся — час від часу тут «працюють» снайпери з обох сторін, інколи лунають і кулеметні черги. Без жертв не обходиться практично щомісяця.

Тбіліська публічна школа №41 імені Михайла Грушевського є єдиною в Грузії, у якій вивчають українську мову з першого класу. За 13 років існування школу неодноразово спільно відвідували різні президенти Грузії та України, нею постійно опікуються посольство України в Грузії та українська громада. Утім перший дзвоник, який для грузинських школярів цього року пролунає 17 вересня, може стати й першим, який сповістить, що першокласники школи №41 більше не вивчатимуть українську мову. Утім ще не все втрачено. Чому єдиній грузинсько–українській школі загрожує повзуча деукраїнізація, під час нещодавньої поїздки до Грузії у складі Української всесвітньої координаційної ради намагався розібратися і журналіст «України молодої».

Вони сумують за Дніпром та Карпатами, але все–таки Каспійське море та гори Кавказу значно ближче. Вони, як і раніше, люблять борщ і сало, але в регулярному меню все–таки переважає люля–кебаб чи шашлик. Вони п’ють квас і пиво, але зазначають, що ніщо так не вгамовує спрагу у спекотному Баку, як склянка айрану. Вони — це українці Азербайджану, більшість з яких народилися тут або приїхали піднімати промисловість ще молодими десятки років тому за «союзною путівкою в життя». Побачити, чим вони живуть, почути, що їх турбує та зануритися у незвичну для європейця атмосферу Сходу журналіст «УМ» мав можливість під час нещодавньої робочої поїздки у складі делегації Української всесвітньої координаційної ради на чолі з її головою Михайлом Ратушним до однієї з найбагатших країн СНД. Тим більше що за весь час діяльності УВКР це відвідання українців Азербайджану офіційною делегацією ради виявилося першим. Тож емоцій і вражень було чимало.

Третій Президент України не втомлюється переконувати, що і на 21–му році Незалежності влада має робити все задля соборності нації, а не роз’єднувати українців технологічними законами про мову чи червоний прапор.

Після відставки з посади міністра юстиції два з половиною роки тому Микола Оніщук продовжує активне життя, і як політик, і як правник. Він лишився з партією «Наша Україна» і навіть очолив її обласний осередок на Чернігівщині. Незважаючи на фінансові труднощі «НУ», пану Оніщуку вдалося зберегти всі районні осередки партії, а також кістяк чернігівських активістів. Не випадково після місцевих виборів 2010 року чимало «нашоукраїнців» стали депутатами місцевих рад. Паралельно екс–міністр заснував Інститут правової політики, який функціонує завдяки благодійним внескам та вибореним грантам. Наразі його дітище є науково–дослідницькою і експертно–аналітичною установою, діяльність якого зосереджується на сфері публічного права. Звідси генеруються ідеї, вносяться пропозиції для влади стосовно запровадження ювенальної юстиції, вдосконалення пенітенціарної системи держави, а також конституційних змін. Адже Микола Оніщук також є членом Конституційної асамблеї.

Нещодавно його зареєстровано ще й уповноваженим представником від партії «Наша Україна» у ЦВК. В ексклюзивному інтерв’ю «УМ» Микола Васильович розповів, чому «Наша Україна» йде до парламенту, якими є її шанси, а також чому треба голосувати саме за це патріотичне об’єднання. Пан Оніщук також назвав першочергові завдання, які стоять перед майбутнім складом Верховної Ради.

Минуло півтора місяця після завершення в Україні і Польщі фінальної частини чемпіонату Європи з футболу. Протягом липня українцям втовкмачували, що «чемпіонати минають — досягнення залишаються». Складалося враження, що турнір провела лише партія влади (зокрема, Віктор Янукович, Микола Азаров та Борис Колесников), при цьому про нашого спільного партнера в організації чемпіонату — Польщу — було чути мало. Через місяць почалася Олімпіада у Лондоні, за нею — передвиборча кампанія в Україні, і про Євро–2012 в Україні якось почали забувати. Але не в Польщі. Тут упевнені, що нові термінали аеропортів, готелі та швидкісні поїзди «Інтерсіті» не будуть порожніми. Адже поляки вже розпочинають нову рекламну кампанію країни під гаслом «Повернися, ти не бачив усього». Як Польща планує використати позитивний імідж, отриманий завдяки Євро, журналіст «УМ» дізнався під час нещодавньої поїздки до цієї країни, організованої для представників українських ЗМІ Польською туристичною організацією.