Біг на наддовгі дистанції так захопив рівненця Олександра Харвата, що він став... професійним фотографом. Перший марафон «Париж—Москва—Сідней», у якому брав участь, був присвячений Олімпійським іграм. Тоді Олександр Харват побував у Франції, Німеччині, Казахстані, Австралії та інших країнах. Від усього побаченого перехоплювало подих, а фотоапарат фіксував найцікавіше. Персональна виставка світлин під назвою «Від Парижа до Сіднея. Подорожні нотатки» стала своєрідним підсумком того марафону. Після цього Олександр уже не вагався, який обрати шлях у житті.

Про механіка донецької шахти «Трудівська» Геннадія Момота як меломана не раз доводилося чути, буваючи на цьому відомому в регіоні вугільному підприємстві. А нещодавно я сама побувала вдома в шанувальника музики і на власні очі побачила чудову фонотеку механіка.

Хто стежить за новинками електронно–обчислювальної техніки і перспективами її розвитку, той, безумовно, перебуває в очікуванні нового технологічного прориву, який ось–ось повинен статися. Принаймні ще кілька років тому експерти прогнозували, що 2010–й буде переломним у появі комп’ютерів нового покоління: корпорація IBM має запустити в серійне виробництво перші машини на оптоелектронних процесорах, які й швидкістю, й обсягами обробки інформації незрівнянно переважатимуть існуючі мікроелектронні процесори. У цьому ж напрямі провадять наукові дослідження й інші провідні виробники ЕОМ.

Чим тут може похвалитись наша країна? Та практично нічим... За винятком того, що саме в нас вперше виникла і була обґрунтована ідея оптоелектронного комп’ютера. І навіть більше: нові принципи обробки інформації вперше успішно застосували на практиці теж у нас. Складались передумови, щоб саме Україна стала визнаним лідером у новій технології, але...

Батько–одинак Олександр Потак сам виховує сімох дітей. Чоловік чудово вправляється на кухні, пере й прибирає. Навчився навіть пироги пекти! А дітлахи з радістю допомагають татові по господарству і радіють, що у них така міцна родина!

Мами в цій херсонській багатодітній сім’ї не стало чотири роки тому — жінка хворіла на лейкемію. Перед удівцем, який залишився один на один зі своїм горем, постав важкий вибір: або здати дітей до інтернату і влаштовувати своє особисте життя, або... замінити малюкам і батька, й матір. Олександр, не вагаючись, вибрав другий варіант і не шкодує: з дітьми у нього повне взаєморозуміння.

Пісню цю свого часу знали, як кажуть, і старе, і мале. «Поспели вишни в саду у дяди Вани ...» — пам’ятаєте? Як не пам’ятати ... Але чи багато з нас знають, що написав її 17–річний хлопчина?

Доля кожної людини вигаптувана нитками різних кольорів. У одних переважають білі, барвисті тони, а іншим дістаються насичені темні. Доля рівнянки Лариси Колесник ніби промережена смугами. На її життєвому шляху було багато сонячних фарб, але часто­густо вкраплювалися похмурі, та цій привітній і милій жінці вдалося вистояти і зберегти в душі красу, чисте світло. Найкращі її роки — це безтурботне дитинство, теплі родинні стосунки, темні — десять років проживання на спецпоселенні в Томській області, й у подальшому — тавро репресованої, яке заважало повноцінно жити...

Більш як три роки тому ми розповідали про дивне захоплення волинського скульптора Василя Рижука, який засівав узбіччя дороги Луцьк—Горохів чорнобривцями (див. «Красу він сіє кілометрами» від 10 листопада 2006). Після виходу цієї публікації панові Василю надійшло чимало листів. Читачі телефонували в редакцію і просили дати його адресу. Нагадаємо, він пропонував насіння чорнобривців усім охочим, хто хоче бачити нашу Україну квітучою, а не порослою бур’янами. Митець закликав упорядкувати здичавілі двори й території біля будинків, засіявши їх чудовими й невибагливими квітками, що символізують Україну. Аби іноземці, тільки перетнувши кордон, відразу розуміли, що вони потрапили в Україну. Як тюльпани є символом Нідерландів, так чорнобривці в його мріях мали стати уособленням нашої країни.

Тернопільська художниця Наталія Басараб вісім років робить портретні ляльки. Нині у колекції майстрині 50 ляльок, переважно це відомі артисти. Серед них і Мерлін Монро, Ольга Сумська, Олександр Домогаров, Одрі Хепберн, Софі Лорен, Катрін Деньов, Олена Корикова…

Військовий пенсіонер Василь Ототюк каже, що вивчив напам’ять 450 віршів 78 різних авторів та 500 віршів власного написання не заради слави. «Я 27 років прослужив у протиповітряній обороні, — розповів «УМ» Василь Васильович. — Доля спочатку закинула мене в Туркменію, а потім у пустелю Каракуми. Звісно, там не було ні театру, ні телебачення. Ось я і приохотився до віршів! Спочатку читав їх, потім напам’ять заучував, а пізніше вже й перед друзями почав виступати із сольним номером».

Сорокап’ятирічного севастополь­ця Олега Соф’яника грип і застуда сахаються, як якогось грізного таміфлю. Даються взнаки регулярні щоранкові купання чоловіка в морі, яким на перешкоді може стати хіба що сильний шторм. Останні сім років пан Олег ще й регулярно здійснює марафонські запливи. Їх на рахунку плавця–екстремала близько півсотні.